WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії - Реферат

Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії - Реферат

бачить революційності в братстві, яке, найімовірніше, не мало певної організації. Правда, революціонер Шевченко тут був певною противагою "гуртку вчених мрійників" [15, с. 362 - 363; 29, с. 71-93]. Не зважаючи на те, що книга А. Річицького здобула прихильність радянського парткерівництва, а сам він був більшовиком, пізніше і С. Єфремов, і А. Річицький, і багато-багато інших науковців були знищені в горнилі сталінських репресій.
Відзначимо, що коли українські емігранти часів М. Драгоманова писали українські твори лише для громадян двох імперій, під владою яких перебувала Україна, то емігранти перших десятиліть XX ст. працювали не лише на мешканців етнічної України, але вже й на велику українську діаспору в країнах Америки та Європи.
У міжвоєнний період в зарубіжній українській історіографії Кирило-Мефодіївського товариства особливо треба відзначати праці Дмитра Дорошенка. Д. І. Дорошенко видатний український науковий і політичний діяч. Він входив до Центральної ради, за часів гетьмана Скоропадського очолював МЗС, з 1919 р. на еміграції. Хоча в науковій спадщині Д. Дорошенка ми не знайдемо жодного дослідження власне Кирило-Мефодіївського товариства, але історик завжди цікавився цією проблемою й звертався до неї неодноразово в багатьох працях. Так, історія товариства розглядається в книжках "П. О. Куліш. Його життя й літературно-громадська діяльність" (1918) і "М. І. Костомаров. Його громадська й літературно-наукова діяльність" (1920). Обидві книжки вийшли в Києві, причому остання, коли Д. Дорошенко вже залишив межі України. У цих творах (особливо в книзі про Костомарова) історик дуже докладно подає розгляд діяльності Кирило-Мефодіївського братства, виникнення його ідеології. Він виділяє три основних джерела походження: ідей кирило-мефодіївців: 1) декабризм; 2) польський національний рух; 3) панславізм. Для Дорошенка, як і для багатьох інших українських істориків, Кирило-Мефодіївське братство - це "гурт молодих народолюбців українських", до якого Куліш і Шевченко формально не належали, хоча й були близькими до нього.
У 1920-30-х рр. Д. Дорошенко працював на історичних кафедрах українських вищих навчальних закладів у Відні, Празі, Мюнхені, Берліні, Варшаві. З 1945 і до своєї смерті в 1951 р. Д. Дорошенко очолював Українську вільну академію наук (УВАН). Д. Дорошенко дуже багато зробив для розвитку української зарубіжної історичної науки. Його перу належить одна з кращих "Історій України" - "Нарис історії України", виданий у Варшаві в 1932 - 1933рр. Цікаво, що, подаючи тут історію Кирило-Мефодіївського братства, Д. Дорошенко вже включає до нього Куліша й Шевченка. Саме воно "не встигло вийти з підготовчої стадії, не встигло ще розвинути якоїсь практичної роботи", як було ліквідоване. Але його ідеї "зазначили головні напрямні лінії українського національного відродження" [8]. Наукова спадщина Д. Дорошенка дуже велика. Його твори були популярні серед українців усього світу. Кирило-Мефодіївське товариство розглядається крізь призму біографії Великого Кобзаря в роботі видатного українського історика-шевченкознавця П. І. Зайцева. Як і Д. І. Дорошенко, Павло Зайцев у добу визвольних змагань українського народу сполучав наукову діяльність з політичною, що не завадило йому активно видавати свої історичні праці, переважно присвячені Шевченку та його сучасникам. У 1918 р. в журналі "Наше минуле" № 1 у Києві була надрукована стаття П. І. Зайцева "Книги битія". як документ і твір". Автор уважно досліджує одне з найважливіших джерел з історії Кирило-Мефодіївського товариства "Книгу буття українського народу". Зайцев зауважує, що довгий час історики дивилися на товариство, "яко зтоваришення якихсь "борців за мрії", наївних юнаків - ідеалістів, в роботі яких не було нічого революційного" [17]. Затвердженню таких поглядів сприяли і брак джерел, і перекручування фактів самими братчиками, які не тільки звужували програму діяльності товариства, а інколи навіть заперечували його існування (наприклад, Костомаров, Куліш). Видобуття секретних матеріалів з архівів III відділення дозволило побачити в членах Кирило-Мефодіївського товариства "наших перших революціонерів-демократів", які протиставили самодержавній російській тирани "свободу віри, вільну конфедерацію народних республік і право кожної нації на незалежне порядкування своєю долею і культурою" [17]. Таким чином, згідно із Зайцевим, Кирило-Мефодіївське товариство постає як організація українських революціонерів-демократів, які прагнуть політичної незалежності України. Такий погляд цілком відповідав умовам часу; коли діячі Центральної ради, обґрунтовуючи право української нації на власну державність історичними прикладами, вважали себе продовжувачами святої справи кирило-мефодіївдів щодо визволення України.
Досліджуючи "Книгу буття українського народу". Зайцев зазначає, що її автором слід визнати М. І. Костомарова. Зайцев погоджується зі львівським професором В. Г. Щуратом про великий вплив на автора "Книги буття" польської революційної літератури (зокрема, творів А. Міцкевича), але твір Костомарова є цілковито оригінальний і містить першу програму політичної самостійності України.
З 1921 р. П. Зайцев жив у Польщі (помер у Німеччині в 1965 р.). Він активно працював над виданням повного зібрання творів Т. Шевченка та найдокладнішої біографії про нього. "Життя Тараса Шевченка" П. Зайцева було надруковане в 1939 р. у Львові, але розійтися ця книга не встигла, Львів був захоплений Червоною Армією й весь наклад книги - результат довголітньої й сумлінної праці історика - за наказом радянського керівництва був знищений, уціліло лише декілька екземплярів. Після довгих років поневірянь ця книга нарешті була видана в 1955 р. П. Зайцев дуже докладно й цікаво показав діяльність Кирило-Мефодіївського братства й участь у ньому Шевченка. Белетризована форма викладу прикрашає цей твір. Подано також пильний аналіз ідеології братчиків [17, с. 22,28 - 34; 18, с. 149 - 196.].
Напередодні Другої світової війни майже всі українські етнічні землі були об`єднані в межах Радянського Союзу. Це мало велике позитивне значення для України. Нарешті справдилося віковічне прагнення українських земель до возз`єднання. Водночас Західна Україна відчула на собі тягар радянського режиму; репресії, колективізація, пригнічення особистості тоталітарною системою тощо. Оскільки майже вся континентальна Європа була поділена між двома новоутвореними імперіями - Червоною та Коричневою, - вільне українське слово можна було почути лише з-за океану.
У 1941 р. вибухнула Велика Вітчизняна війна. З перших же її днів ім`я Шевченка перетворилося на могутній засіб пропаганди, причому як радянської, так і антирадянської. Нацистський уряд так і не зважився використати український націоналістичний рух для спільної боротьби з Радянським Союзом, бо ніколи не розглядав Україну як окрему державу. Україна цікавила уряд Гітлера як колонія, що постачала сировину, продовольство, дешеву робочу силу.Проводити культурну роботу серед унтерменшів-"недолюдків" уважалось безглуздим і шкідливим. Проте незважаючи на це, на землях третього
Loading...

 
 

Цікаве