WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Романтизуюча постмодерна історіографія Е. Доманської - Реферат

Романтизуюча постмодерна історіографія Е. Доманської - Реферат

історії-мавзолею ("башти зі слонової кістки") й історика-бодісатви, що явно майорить на обріях Анкерсмітових міркувань, викликає природні сумніви в позаестетичних цінностях останніх.
Доманська пише, що "Анкерсміт усвідомлює, що вийти на той терен - це донкіхотство, тому... дуже уважно вибирає поле битви...[курсив мій -Д.В.]" [І, с. 109]. Гадаю, що авторка лукавить, адже останнє цілком суперечить поняттю "донкіхотства", адже герой Сервантеса якраз місць, де б явити своє лицарство, не добирав. На завершення розділу авторка констатує, що для багатьох критиків концепція історичного досвіду, запропонована Анкерсмітом, є неприйнятна [1, с. 119]. Утім, вона справді надихає різноманітні "альтернативні" дослідження, адже в лавці естета-антиквара толерується все. Доманська наводить численні приклади, але пов`язання конкретних праць чи історіографічних течій напрямків з Анкерсмітовими ідеями не виглядає цілком переконливим, адже апологія дивацтва річ доволі тривіальна. Головне значення філософії історії Анкерсміта, у викладі його польської учениці, я вбачаю, однак, у щирому бажанні, "аби шоу тривало", у його напруженому пориві в майбуття. Крім того, ми дізнаємось, хто надихнув "романтизуючий постмодернізм" Еви Доманської, адже Анкерсміт свій постнаративістський підхід називає "новим романтизмом" або сенситивізмом [1, с. 99].
Частину II книги Доманської ("Категорії") можна назвати технічною. У ній авторка зупиняється на понятті "досвіду" (розділ перший "Розуміння досвіду у філософії й антропології"), яке переносить дослідника з площини візії "суб`єкт-об`єкг" на візію "суб`єкт-суб`єкт", у якій "дослідник" і "тубілець" "через діалог домовляються про певну спільну візію дійсності" [1, с. 135]. Другий розділ ("Діалог з "іншим") великою мірою базується на аналізі концепції діалогу в металінгвістиці М. Бахтіна. У третьому ж ("Зустріч у міжсвітах") робляться безпосередні висновки з пропозицій Бахтіна в площинах історичної та антропологічної візій. Доманська критикує і відкидає такі варіанти взаємовідносин історика-антрополога з досліджуваною дійсністю (минулим), як емпатія (що веде до проекції власних поглядів дослідника на "іншого") та "об`єктивний" підхід (що проминає будь-який контакт із суб`єктивною минулою дійсністю). Єдино прийнятним для неї є підхід діалогічний, об`єднання обріїв дослідника й досліджуваного, їх взаємопроникнення (а не підкорення чи усереднення). "Гібрид - марення поетів і художників, - пише Доманська, - єдино можливий вихід поза протистояння" [1, с. 150].
Проблему діалогу з минулим дослідниця, слідом за Емануелем Левіна-сом, пропонує розглядати не як епістемологічну, а як етичну. Історик має володіти універсальними ціннісними (моральними) координатами, у яких він і розглядає минуле. "Завдяки такому підходові, - пише Доманська, - центр ваги пересувається на історика, а суд над історією є судом над свідомістю історика. У цьому суді досягається своєрідний katharsis як людей з минулого, так і самого історика, який очищує від звинувачення в "заблуканні". Цей етичний вимір стає основою аналізу конкретних творів у жанрі "мікроісторії", чому присвячена частина III праці Доманської ("Проби"). Сама авторка вважає її найважливішою частиною своєї книги, адже аналіз конкретних історичних текстів "тестує" придатність її підходу [1, с. 158].
Межі цього огляду не дозволяють докладно зупинитися на розборах окремих "мікроісторій" (розділи 1 - 4), серед яких відомі праці Роберта Дарн-тона ("Велике побиття котів"), що є приклад застосування антропологічних методик, написання "низової історії", "історії завулків"; Наталі Земон Девіс ("Повернення Мартіна Гуерре"), твору феміністичного забарвлення; Симона Шами ("Мертві аксіоми"), фіктивної історії, що переносить центр ваги з фактів на їх подання; Емануеля Ле Руа Ладюрі ("Монтаіллоу"), монографії французького сільця XIV ст, відчитаній Доманською як проекція сучасності та індивідуальної постаті автора, як зустріч у повсякденності різних світів. Останній 5 розділ частини ("Стиль, форма і ознаки письменства "альтернативної історії" в мікроісторичному виданні") подає загальну характеристику творчості мікроісториків.
Окремий прикінцевий розділ-есе ("Романтизуючий постмодернізм: пасаж до Нової ери") вражає своїм емоційним забарвленням, профетичною напругою. Дослідниця міркує-марить про "Нову еру", "новий початок", "нову міфологію", їх етику та естетику. Оголошує своє скептичне ставлення до історії як дисципліни, нагадуючи, що вона "є лише одним з можливих, поруч із міфом та епосом, підходів до минулого" [1, с. 252]. Більш того, щільно прив`язує історію до міфу (і взагалі майбутнє "науки" вона бачить у вбудуванні в структури міфу). Доманська вважає, що сучасні віщування "кінця історії" означають "відхід від історії як дисципліни у її сформованих з XIX ст. абрисах, з цілим її європоцентризмом, ідеологізацією, сцієнтизмом, об`єктивізмом, стабільно домінуючим у ній позитивізмом і сексизмом" [1, с. 253]. У постмодернізмі авторка, слідом з Є. Топольським, бачить "шанс змінити ментальність", розкритись плюралістичному світу; досягти толеранції. Така перспектива має надихати працю нових істориків, істориків-пророків, адже, як зауважує Доманська. "навчаємось не стільки від історії, скільки від її дослідників" [1, с. 258]. Екзистенційно-етичні мотиви, авторефлексія та визначеність щодо універсалій мають характеризувати сучасного історика: "Знаючи минуле, стає він голосом нового світу. Бо знає знаки майбутнього, які присутні в збірних уявленнях, що функціонують у минулому так само, як і в сучасності. Знає, що у світі не відбувається нічого, що перед тим не було б словом чи образом. Мовлячи про світ, історик відкриває його й називає. Тим самим творить новий світ, покриваючи площинами мови обшири, які до тих пір не були названі, про які не мовилося" [1,с. 256 - 257].
Відтак, дослідниця повертається до того, з чого починала у вступі ("якщо хочемо змінити світ, повинні почати з себе"), до проблеми особистості історика як запоруки майбутнього історичного знання.
Насамкінець мушу визнати, що таки скучив за утопіями, відтак заклик пані Еви поглянути її очима на "прекрасну далечінь" (хай туманну і наповнену двозначностями) крізь призму "романтизуючого постмодернізму" став, безперечно, "чудовою інтелектуальною пригодою". Шляхетні акценти "етичної естетики" Доманської, попри неприхований елітизм, нагадують охочим про екзистенціальні глибини буття. І хоч "альтернативна історія", мікроісторія ets навряд чи монополізують поле сучасних історичних досліджень, але це вже й не може вважатися скільки-то респектабельною метою. Тож залюбки побажаємо прищепитись і на землі України новим формам зображення минулого, а українській історіоірафії таких критиків, яких уже мають наші сусіди з Польщі.
?
Література
1. Doma?ska E. MIKROHISTORIE (Spotkania w mi?dzy?wiatch). - Pozna?, Wydawnictwo Pozna?skie, 1999.
2. White G. Metahistory: TheHistorical Imagination in Nineteen Century Europe. - Baltimor; L., 1973.
Loading...

 
 

Цікаве