WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Схема історії України Антона Синявського - Реферат

Схема історії України Антона Синявського - Реферат

хіба компромісу вати. В Новгороді, Пскові і зе-млях до них належних всім орудував другий громадський елемент - земство, віче; в землі Ростово-Суздальській ініціативу організації державної мав силу взяти на себе князь; в землях кривичів, себто Білої Руси, ні один громадський елемент не поборов другий", через що так легко "земство-демократія, боярс-тво" стали здобиччю Литви.
Причиною падіння Галицько-Волинського князівства автор вважає сва-волю і політичні чвари багатого боярства за яким була економічна перевага і політичнасила, "партійна боротьба котрого довела до страти самостійності", перетворивши Галичину в особистий домен польського короля Казимира.
Повертаючись до Батиєвого погрому, вчений констатує що Київ, після 1240 року не перетворився в пустку, а продовжував залишатися значним центром і лише пізніші татарські наїзди привели його до занепаду. Викорис-товуючи усталену думку про занепад Києва, московські книжники XV ст., а згодом російські історики, центр "руського" життя відразу ж переносили до Володимира-на-Клязьмі, а згодом до Москви. "Ся тенденційна, ж заснована на фактах теорія, - говорить А.Синявський, - закривала історикам очі поба-чити, що на півдні життя багате, - культурне і політичне, ніколи не переривалось, - життя другого руського народу південного типу,... переходило з Києва до Галича і з Галича до Києва і Львова" уже в литовський і польський періоди, "що діється і до наших днів" (себто до кінця XIX ст.).
Фактично А. Синявський заперечує теорію "перетікання руської істо-рії" до Московщини, і твердить, що її спадкоємицею був Галич (Галицько-Волинська держава). Він пише, що після праць В. Антоновича та його учнів з історії окремих земель та Литовсько-Руської держави, теорії "о перенесении русской жизни в Москву" самі собою мусять зникати. Має зникнути і погодінська версія про переселення на північ жителів Південної Русі (яка до того ж була менш зруйнована ніж Північна), як і уявлення про киян ІХ - ХІ ст. в "сарафанах й кокошниках". Татарський напад в половині XIII ст. і литовське завоювання в половині XIV ст. лише поглибили різницю між народностями колись єдиної імперії Рюриковичів. Русь-Україна пішла своїм шляхом - "розвиваючись широко й вільно" як 9/10 держави обрусілих литовських князів. В той час "Москва від-ділилася від Європи, приймаючи східні впливи".
Ця надзвичайно важлива думка, висловлена, як бачимо вперше А. Синявським, в 1892 році була самостійно повторена Михайлом Грушевським в статті "Громадський рух на Вкраїні-Русі в XIII віці", яку надруковано в пер-шому томі "Записок товариства ім. Т.Шевченка". Більш обґрунтовано зву-чить вона у його вступній лекції виголошеній 30 вересня 1894 року у Львів-ському університеті [7]. Вже як концепцію представлено її у статті "Звичайна схема руської історії і справа раціонального укладу історії східного слов`янс-тва" датованій 9 вересня 1903 року [8]. В ній М.Грушевський обґрунтував та-кі наріжні постулати національної конструкції історії України: 1. Умотивовуючи тяглість української історії, Грушевський пише: "Київський період пе-рейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський ХІV - XVI в. Володимиро-московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею київської" [8, с.14]. 2. Умотивовуючи єдність українського історичного процесу навіть у бездержавний період, Грушевський встановлює примат історії народу над історією Держави; "Історія державних організацій грає все ще забагато ролі... Головна вага повинна бути перенесена з історії держави на історію народу", оскільки чинники культурні та економічні підчас відіграють більшу роль, ніж чинник політич-ний (державний) [8, с.20]. Аналогічні погляди знаходимо і в статті А. Синявського. Продовжуючи аналітичний розгляд праці О. Барвінського, він зазначає, що суттєвою науковою проблемою для українців є ідентифікація назви нашої землі і нашого народу. "Русь було наше стародавнє ім`я, - пише він, - Україною вже в XII, XIII вв. звалася подністрянська та подніпрянська територія. Тут був осередок по-літичного й культурного життя. Україна заступила політично й культурно всі землі нашого народу; тут найдужче і найширше збудилося народне почуття" (тобто національна свідомість). Тут сформувався національний тип українця, його ментальність, яка ввібрала психологію, мову, історію, літературу, пісні, звичаї. Отже, наша власна назва, на думку А. Синявського, Русь-Україна, всі інші - Малоросія тощо, "вигадка московських канцеляристів". Походження терміну "Малоросія" - церковно-територіальне і прикладався він до Галицько-Волинської землі за князя Юрія як до малої частини великої Руси - Київщини.
Щойно в 30-х рр. XX ст. Сергій Шелухін глибоко дослідивши цю про-блему, на підставі широкого кола джерел [9] приходить до подібних виснов-ків. Академік Ярослав Ісаєвич, розглядаючи історіографічний і політичний аспект проблеми констатує, що лише вікова нерівноправність України спри-чинила до втрати історичної назви [6, с,29], повернення до якої в сучасних умовах уже не можливе [6, с.38]. Наталя Яковенко пропонує з IX і до кінця XVI ст. вживати термін Русь, у першій половині XVII ст. Русь-Україна, а вже після Хмельниччини - Україна [10, с.12]. А. С. Синявський вважає, що литовсько-польський період (за О. Барвінським) необхідно розділити на два окремі. Адже за "литовських ча-сів Русь-Україна, склавшись під Литвою в одно національне тіло, жила ши-роким самостійним життям, поступаючи в культурно-політичному розвоєві". Після 1569 року, тобто в польському періоді, в Україні починаються "анормальності", національне життя занепадає, "перевагу беруть шляхетські, полонофільські елементи нашого народу і придбавши собі політичну силу", пе-ребудовують життя українського народу за іншими соціальними і культур-ними ідеалами. Що в свою чергу викликає "народню опозицію".
Отже, по рецензенту, основний лейтмотив литовського періоду - широке самостійне життя руських князівств. Цей час найбільш важливий у плані формування національних, релігійних, політичних і економічних тенден-цій подальшої української історії. Захопивши Русь-Україну литовські князі й самі піддалися "руському`` впливу, та й держава їхня територіально була Русь. Тому то від середини XIV ст. і до 1569 року провідними історичними тенденціями Синявський вважає: а) зміни в русько-українському удільному вічовому і земському житті під впливом військово-феодальних державницьких замірів литовських князів; б) взаємовпливи двох
Loading...

 
 

Цікаве