WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Схема історії України Антона Синявського - Реферат

Схема історії України Антона Синявського - Реферат


Реферат на тему:
Схема історії України Антона Синявського
?
Згідно зі "Словником українських псевдонімів" О. Дея [2] псевдо А[нтін] Катран належить Антону Степановичу Синявському (1866-1951), життєвий шлях, наукова і громадська діяльність котрого стали предметом наших історичних досліджень [3]. Наразі лише коротко зазначу, що А. Си-нявський належав до "документальної" київської школи істориків Володими-ра Антоновича, в котру входили також Д. Багалій, І. Линниченко, М. Грушевський, М. Довнар-Запольський та ін. Його перу належить близько 150 праць з історії, археології, географії, педагогіки. Він брав участь у молодіж-них українських гуртках Києва 80-х рр. XIX ст., був членом студентської групи Старої Громади, діячем Одеської Громади. В 1901-1917 рр. жив у Ка-теринославі, керував Комерційним училищем, очолював Катеринославську вчену архівну комісію і редагував її "Летописи" (вийшло 10 томів) [4].
В час виходу рецензії А. С. Синявському було 25 років, він жив в Одесі і друкувався (тоді у закордонному виданні) під псевдонімом через пересліду-вання з боку жандармів. А .О. Барвінський уже був відомим істориком, реда-ктором "Руської історичної бібліотеки", згодом - головою Наукового товари-ства імені Т. Шевченка (1893-1897), редактором його "Записок" [5].
Отже, розглянемо схему історії України, яку вчений висловив у вище-згаданій рецензії і яка характеризує його як історика. Адже згодом подібна схема, хоча вже незалежно від Синявського, стане науковим обґрунтуванням минулого українського народу. Насамперед хочу сказати кілька слів про основні поняття - "схема", "концепція", "періодизація". На наш погляд схема - є універсальним, цілковитим охопленням історичного об`єкта в просторі і часі. Концепцією є провідна, основоположна ідея історії в цілому, чи окре-мої події або явища витвір (продукт) національної свідомості. Періодизація - поділ історії народу чи історичної події (явища) на періоди (етапи) розви-тку. Таким чином, поняття "схема" історії України вбирає в себе дві складо-ві: концепцію (провідну ідею) і періодизацію (поділ на періоди у відповідно-сті з концепцією).
Піддаючи глибокому критичному аналізу рецензовану працю, Антін Синявський констатує, що хоча "Історія" О. Барвінського і містить багато фактів, вона все ж є короткою історією України [1] і не відповідає зрослим вимогам часу. Написана на новім методичнім і методологічним підґрунтті національна історія, на думку вченого, має відзначатися такими критеріями. Перше - відображати не регіональну історію, а охоплювати події на всіх землях заселених українцями: "Нам бракує повної історії русько-українського народу, всіх його земель: України, Галичини, Буковини й Руси Угорської". Друге - "вона мусить відповідати сучасному зросту нашого національного самопізнання". І третє - "розповідати нам про долю нашого народу з нашого ж погляду", а не дивитися на неї через "польські та російські тенденційні шкла". О. Барвінський розподіляє історію України на три періоди: долитовсь-кий, литовсько-польський і козацький. А. С. Синявський не погоджується з такою періодизацією. Він зазначає, що вона може задовольнити популярний нарис, скорочений виклад української історії, а не поважний синтетичний курс. На думку рецензента, основоположним методологічним принципом пе-ріодизації є "намітити головні пункти з котрих починається перевага суспільних елементів, нових громадських принципів, котрі беруть на сей час гору".
А. Синявський пропонує написання історії українського народу розпо-чинати із з`ясування походження та етнографії слов`янських племен, "з кот-рих витворився русько-українськи тип". Потім має йти показ того, "як з одно-го колись слов`янського коліна витворилося...троє паростків - білоруська, руська чи московська, та русько-українська". Рецензент вважає, що принци-пове питання має не лише історичне, а й політичне значення для українців: як доказ їхньої відрубності, як доказ права на самостійне державне існування. Це і буде перший період історії Руси-України - докняжий-земський, основ-ний сенс якого в становленні русько-української спільноти. "Се для нас річ великої ваги. Проминати се питання є небезпечно навіть з погляду публіцис-тичного" (політичного). І як приклад, А. Синявський наводить "Історію Руси" Общества ім. Качковсього, котре видало її одночасно з історією О. Барвінського. Автори пропонують інший погляд на наше минуле, взагалі відмовляючи українцям в праві на окрему наукову історію, літературу, вва-жаючи їх "общеросами". Хоча не тенденційна наука (Ламанський, Срезнев-ський, Бодянський) вже тоді довела хибність подібних заяв. Але проблема все ж залишилась, - зауважив рецензент.
Далі А. Синявський пише, що головним домінантом другого - удільно-вічового періоду стали "земельно-племенні переорганізації в землі, князівст-ва та великі князівства", відсутність централізації і широкий федералізм, який надалі (вже в XIV - XV ст.) заявляв про себе в бажанні бути вільним і рівним з іншими народами - литовцями, поляками, московитами. Провідни-ми стають земельно-племенні державницькі нагромадження з визнанням на-далі влади великого князя київського і намагання посісти; Київський стіл. Іде процес "формування русько-українського типу яко етнографічної цілості; границі державні не були для нас майже ніколи разом з тим цілковито пев-ними етнографічними межами".
Цитовані слова заслуговують особливої уваги. По-перше, А. Синявсь-кий вважає, що формування українського народу почалося ще в удільно-вічовому періоді. Тобто в ІХ - ХІ ст., а не в XV, як твердила радянська істо-ріографія. По-друге, територіальний поділ на князівства і наступний розбір земель Русі сусідами у XIV ст. не призвів до занепаду "русько-українського типу яко етнографічної цілості". Державні кордони, розчленувавши українсь-ку територію, не знищили українську націю, яка вже власне формувалася. Або, за словами Ярослава Ісаєвича, "український етнос і його культура фор-мувалися всупереч політичній роз`єднаності, а не завдяки їй" [6, с.36].
На ґрунті кожного князівства (за термінологією рецензента - "земель-но-племінних відносин") під впливом різних звичаїв, географічного та еко-номічного укладу життя і формувалися основи державного устрою і їхні змі-ни аж до XVст. А. Синівський говорить про провідні тенденції політичного розвитку різних частин колись єдиної Русі: "В Червоній Русі, чи Галичині як і на Волині, вже в XII в. брав перевагу боярський, аристократичний елемент, з котрим князь мусив тільки
Loading...

 
 

Цікаве