WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української ем - Реферат

Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української ем - Реферат

спосіб ще раз було наголошено на відсутності етногенетичної спорідненості українців і росіян та історичних прав Росії на землі Наддніпрянщини.
У своїх пізніших висловлюваннях, зокрема, у листі до кардинала Флері від 1737 р., Г. Орлик наголошує на тому, що агресивний експансіонізм є історичною рисою політики Російської держави. На думку автора, цей експансіонізм здатний порушити всю "європейську систему". Вірогідно, під останньою Г. Орлик розуміє поширену в його час ідею про рівновагу сил у політиці Європи, що здатна забезпечити стабільність на континенті. Документ також наголошує на "варварстві" як характеристиці царського правління [57].
У своїй незакінченій праці "Замітки про Україну й козаків..." Г. Орлик наголошує на тому, що Переяславський договір визнав українців "вільним народом", що свобода - їхня найбільша цінність. На його думку, порушення царським урядом положень Переяславського договору 1654 р. спричинило тривалу війну Війська Запорозького проти Російської держави, що припинилася тільки за часів гетьманування І. Мазепи, якому вдалося відновити чинність згаданої угоди [58].
***
Отже, часи гетьманування І. Мазепи стали переломним етапом у розвитку відносин Війська Запорозького з Російською державою. На нашу думку, проаналізований матеріал дає змогу стверджувати, що на час укладення Коломацького договору 1687 р. та до кінця XVII ст. українсько-російські відносини мали риси до певної міри відкритої моделі з успішно реалізованими механізмами вирішення питань, що виникали. У цей час централізаторські устремління царського уряду не мали однозначної тенденції розвитку і певним чином коригувалися, ослаблялися, а подеколи й зупинялися діяльністю уряду І. Мазепи. Ми не вважаємо, що до жовтня 1708 р. існувала криза правового змісту у характері відносин Війська Запорозького з Російською державою.
Наростання кризових явищ у відносинах Війська Запорозького з царським урядом у 1700-1708 рр., що стало головною передумовою формування нового курсу І. Мазепи, спрямованого на вихід української автономії з Російської держави, так само не мало прямого правового виразу. Проте елементи цієї кризи - ігнорування царем положень договорів з українською автономією та його проекти реформ, що ставили під сумнів саме існування Війська Запорозького, були пов`язані з порушенням та готовністю порушити норми, що становили головний правовий зміст моделі українсько-російських відносин.
У 1687-1708 рр. тема еволюції цих відносин залишалася однією з головних в українській політичній і правовій думці. Наявні пам`ятки демонструють поширене засудження українськими авторами політики царського уряду після 1700 р. Водночас різні українські політичні сили пропонували різноманітні шляхи виходу з кризи у відносинах сторін - від петицій та переговорів до військових дій.
При цьому характерно, що положення головного правовстановлюючого документа, яким регламентувалися такі відносини, - Переяславського договору 1654 р., та самі відносини на початковому етапі їх розвитку дістали схвальну оцінку у політико-правових поглядах емігрантів.
Згаданий документ залишався базовим у їхній оцінці правового змісту українського державотворення як такий, що найбільш повно відбивав параметри цього процесу. Правовідносини, встановлені відповідно до нього, характеризувалися мазепинцями у термінах середньовічної правової культури європейської аристократії, а саме як договірні відносини між сувереном і колективним васалом, взаємозобов`язуючі для обох сторін.
При цьому тлумачення принципів та форми укладення договору підміняє у працях емігрантів аналіз конкретних положень документа. Зважаючи на те, що текст документа був широко відомий представникам української старшини того часу, ми можемо говорити про свідоме творення мазепинцями правової ідеології українського державотворення на основі такого тлумачення, не в усьому адекватного реальним нормам Переяславського договору 1654 р.
Елементи цієї ідеології з`явилися задовго до 1708 р., проте саме І. Мазепою у останній рік його гетьманування (1708-1709) та українською політичною еміграцією першої половини XVIII ст. вони були найбільш цілісно сформульовані та широко пропаговані. Мета такого їх використання полягала у доведенні права населення Війська Запорозького на самовизначення.
Мазепинці зберегли погляд на відносини української автономії з царським урядом в руслі теорії про договірне походження держави. "Вільний козацький народ" у їхніх творах - територіальне обмежена та інституціоналізована корпорація знаті, що мала право на самовизначення у сенсі вільного вибору монарха. Інакше кажучи, - автономне утворення, що мало право на вибір приналежності до тієї чи іншої держави.
Проте, окрім систематизації елементів такої правової ідеології, остання, на нашу думку, містить кілька важливих нових елементів:
1. посилений наголос на тиранічній формі правління у Російській державі, що узагальнювало тези про порушення царем положень українсько-російських договорів та більшою мірою вводило відносини двох суб`єктів в європейський політичний і правовий контекст; це також свідчило про завершення теоретичного оформлення ідеологічного бачення відносин української автономії з царським урядом;
2. вперше за допомогою історичної (етногенетичної за формою) хозарської теорії походження українців обґрунтовано право Війська Запорозького на вихід з Російської держави;
3. відбулася певна "демонізація" Російської держави, через зростання при аналізі відносин української автономії з царським урядом, поряд з правовою базою та практикою, елементів тлумачення намірів останнього, їх абсолютизація аж до образу Росії як всесвітньої загрози, що, до речі, поклало початок геополітичному баченню проблеми відносин Війська Запорозького з Російською державою.
Переяславський договір 1654 р. став для мазепинців символом і найповнішим втіленням ідеї українськоїдержавності. Характерно, що українська еміграція не запропонувала у своїх проектах розвитку української автономії у складі Російської держави правових норм, які до того не були реалізовані у договорах 1654 та пізніших років.
Єдиним принциповим нововведенням стала ідея про міжнародні гарантії непорушності правового положення української автономії під царською владою. Ця ідея стала значним кроком на шляху до утвердження концепції суверенності української держави і є одним з найбільших теоретичних досягнень політичної думки української еміграції першої половини XVIII ст. Другим досягненням стало вперше сформоване універсальне бачення відносин Війська Запорозького з Російською державою у правовому, політичному, геополітичному, історичному, етнічному і навіть психологічному вимірах. І, нарешті, ще однією важливою особливістю стала поява в українсько-російських відносинах нового юридичного суб`єкта - Запорозької Січі.
Ми не можемо погодитися з поширеною в історіографії думкою, згідно з якою українська політична еміграція стала на шлях безкомпромісної боротьби з Російською державою. Так само не відповідає дійсності твердження багатьох дослідників про те, що російський напрям у діяльності мазепинців якщо й був присутній, то лише як вимушений. Насправді
Loading...

 
 

Цікаве