WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української ем - Реферат

Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української ем - Реферат

вказавши, що українську автономію збережено, доказом чого є обрання нового гетьмана - Д. Апостола.
Отже, оцінка П. Орликом правового змісту відносин Війська Запорозького з Російською державою у 1726-1728 рр. залишалася загалом незмінною. Проте наявні свідчення дають змогу твердити про появу принципово нового елемента концептуального бачення правового розвитку відносин з царським урядом в українській правовій думці, а саме: запровадження міжнародних гарантій автономного статусу українських земель у складі Російської держави. Ідея багатосторонніх гарантій української автономії вперше була висловлена П. Орликом 1711 р. у інструкціях послам на переговорах з Кримським ханством [50]. 1726 р. така модель була запропонована еміграційним гетьманом у листі до С. Ле-щинського [51]. До ідеї української автономії у складі Російської держави така модель вперше була запропонована П. Орликом саме у 1726-1728 рр. За своїм правовим змістом модель максимально наближається до ідеї суверенної держави.
***
Після 1728 р. немає свідчень того, чи були спроби українських емігрантів знайти порозуміння з урядом Російської держави. Характерною рисою цього періоду є розвиток теми політичних і правових аспектів відносин Війська Запорозького з Російською державою у працях сина Пилипа Орлика - Григорія. Окрім того, відносини з царським урядом дістали у цей період практичну реалізацію в діяльності Запорозького Коша.
Остаточний перехід Запорозької Січі у царське підданство 1733 р. свідчив про те, що серед запорожців перемогла ідея автономного розвитку в межах Російської імперії. Цей крок Січі викликав появу зверненого до неї листа П. Орлика від 22 квітня 1734 р. У листі, зокрема, розгорнуто викладені погляди автора на перспективи правового розвитку відносин українських політичних суб`єктів з Російською імперією. Форма правління в останній визначається як тиранічна. У листі наголошується на систематичних порушеннях з 1709 р. Російською державою договірних принципів відносин з Військом Запорозьким. Зокрема, це порушення автономної системи влади в українській автономії (скасування гетьманства 1722 р.), її підміна прямим правлінням царського уряду через запроваджену Малоросійську колегію, запровадження у Війську Запорозькому російських судів та російського права, розміщення тут російських військ, порушення привілеїв станів (розквартирування військ у козацьких помешканнях) тощо.
Проте П. Орлик у цьому листі не відкидає ідеї українсько-російського співжиття. На його думку, перебування Війська Запорозького у складі Російської держави можливе за кількох умов, які мають бути виконані царським урядом, і які можна згрупувати наступним чином:
1. відновлення скасованих положень українсько-російських договорів, підтвердження автономного статусу Війська Запорозького (разом із Запорозькою Січчю);
2. підтвердження чинності у Війську Запорозькому традиційного судочинства і права, підсудність його мешканців лише судовій системі автономії;
3. підтвердження непорушності посади, владних повноважень та вільного обрання гетьмана;
4. відмова від розміщення в містах української автономії російських адміністрації та залог (окрім Києва, Чернігова та Переяслава), а також розквартирування російських військ за рахунок українського населення;
5. посади в адміністрації української автономії мають обіймати лише її мешканці, що належать до козацького стану;
6. військова служба має бути визнана єдиною повинністю представників козацького стану (вірогідно, дорослих чоловіків) на користь царського уряду;
7. маєтностями у Війську Запорозькому можуть володіти лише його мешканці;
8. царський уряд має відмовитися від запровадження в українській автономії податків та повинностей [52].
Цей перелік є найбільш розгорнутою програмою розвитку відносин Війська Запорозького з Російською державою, як її бачили представники української еміграції першої половини XVIII ст. Характерно, що вона не містить положень, що не були до того апробовані в українсько-російських відносинах, і спрямована власне лише на відновлення чинності Переяславського 1654 р. і похідних від нього договорів. Водночас автор листа знав, що Січ уже оформила перехід у царське підданство і не має можливостей порушувати такі масштабні питання перед урядом імперії. З іншого боку, П. Орлик, сам будучи чесько-білоруського походження, не міг би за умови задоволення згаданих вимог російським урядом претендувати на гетьманську посаду. До того ж головною метою листа було спонукати Запорозьку Січ повернутися до Кримського ханства. Отже, на нашу думку, П. Орлик був свідомий суто теоретичного характеру викладеної програми. Цей же лист містить твердження про те, що Російська держава збирається виселити запорожців за Волгу, здійснивши цим свій давній намір [53]. Цей мотив виселення вже не вперше використовувався І. Мазепою та П. Орликом для демонстрації демонічного характеру царської влади. Намір виселення за Волгу, тобто, за тогочасними уявленнями, у "дику" Азію, мав бути особливо тяжким звинуваченням політиці Російської держави. Відомо, що 1738 р. царський уряд спробував піти на переговори з П. Орликом. 15 травня Анна Іоанівна підписала документи на його помилування. Проте еміграційний гетьман його не прийняв [54]. У одному з останніх своїх листів - до кардинала Флері від 30 серпня 1741 р. він наголосив на незаконному, узурпаційному характері влади царського уряду у Війську Запорозькому [55].
Тема відносин Війська Запорозького з Російською державою широко відбита у меморіалі Г. Орлика до уряду Французького королівства від 3 грудня 1731 р. Документ наголошує на тому, що населення Наддніпрянщини споконвічне було "вільним народом". Автор відзначає, що такий його статус був неодноразово підтверджений Російською державою. Порушенням такого статусу з боку царського уряду Г. Орлик вважає, зокрема, скасування посади гетьмана 1722 р. На його думку, відновлення гетьманства 1728 р. є лише тимчасовим - для приваблення до прийняття царського підданства Запорозької Січі. Після того, як це станеться, Російська державаостаточно скасує гетьманську посаду, українську автономію та Запорозьку Січ.
Подальшого розвитку в документі набуває бачення геополітичних наслідків українсько-російських відносин. На думку Г. Орлика, якщо Російська держава не буде ослаблена через вихід Війська Запорозького з її складу, то це дасть їй достатні ресурси для подальшої експансії у європейському напрямі, зокрема, за рахунок Шведського королівства.
Ще однією з провідних ідей цього документа є критика політичної культури російського народу. Вона виводиться автором з тлумачення етнічної історії росіян. Г. Орлик твердить, що вони є нащадками диких народів, вигнаних скіфами з південних степів. На Півночі росіяни змішалися з калмиками і татарами. Це, у баченні автора, зумовило такі їхні риси, як "жорстокість", "дикість", "пожадливість" [56]. Отже, нецивілізованість Російської держави мала підкреслити нестерпність перебування "вільного народу" в її складі. Адже тиранічність правління, відповідно до середньовічної ідеї про договірне походження держави, звільняла підданих від обов`язків перед монархом. До того ж, у такий
Loading...

 
 

Цікаве