WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → В`ячеслав Липинський – ідеолог української демократичної хліборобської партії - Реферат

В`ячеслав Липинський – ідеолог української демократичної хліборобської партії - Реферат

створення професійних спілок, захист прав робітників і навіть заявляти про підтримку українських робітничих партій? Питання про відношення УДХП до пролетаріату слід розглядати з національно-державної точки зору. Пролетаріат України в переважній більшості був неукраїнського походження, тому являв собою сприятливе середовище для антиукраїнської агітації.
Липинський звертає увагу на те, що власна держава необхідна українському народу не тільки з мотивів соціально-політичних, а й економічних, бо "якщо ми задихались під тягарем слабо розвиненої економічно, поліцейсько-самодержавної Росії, то чи не задавить нас зовсім - останемось і надалі нацією недержавною - Росія республікансько-демократична [...] з налаженим по-європейськи [...] хозяйственно-державним апаратом" [7].
Цікавим у плані еволюції поглядів Липинського на державу є розділ програми УДХП. про державно-політичний лад на Україні. Дослідники політологічної спадщини ставлять перед собою питання: чи був він з самого початку консерватором, монархістом, чи в нього були періоди, так би мовити, "демократичні", чи був цей демократизм внутрішньо йому притаманний, чи лише політичною мімікрією? Вивчаючи державність козацької доби, Липинський прийшов до висновку, що найкращою формою державного устрою для України є гетьманська монархія. При цьому він виходив з того, що, по-перше, серед українського народу були сильні козацькі традиції, в тому числі і гетьманські; по-друге, тільки гетьман, стоячи над суспільними верствами, міг би об'єднати їх в ім'я української національної ідеї; по-третє, тільки гетьманська традиція могла легітимізувати нову владу. Тому на перший погляд дивним видається демократичний проект державного устрою, викладений Липинським у програмі УДХП. Визначення форм державного устрою він відносить до компетенції Українських установчих зборів. На цих зборах демократично-хліборобська партія повинна відстоювати республіку, в якій законодавча влада належатиме парламенту (Сейму), а виконавча - Генеральному Секретаріатові (Раді Міністрів).
Таким чином, в умовах, коли склалися сприятливі обставини для створення Української держави, але маси були захоплені соціалістичними лозунгами, Липинський в ім'я ідеї самостійності поступається монархізмом. Відомо, що наприкінці життя він прийшов до висновку, що форму державної влади повинен визначати сам народ. Але тоді це стало результатом глибоких роздумів над долею монархічної ідеї на Україні, в умовах же 1917 р. маємо справу з компромісом.
Коли вже на еміграції був заснований Український союз хліборобів-державників з виразною монархічною ідеологією, В'ячеслав Липинський і Сергій Шемет, складаючи заяву загальним зборам УДХП про свій вихід з партії, зазначали, що "гетьмансько-монархічна і класова течія партії, що хотіла одвертого виставлення в програмі принципу гетьманства... мусила супроти вимог тодішнього політичного життя і во ім'я принципу національної єдності, репрезентованого тоді Центральною Радою, пійти на уступки та погодитись на введення в програму республіканства" [8]. Ці "уступки" кваліфікувалися лідерами УДХП як "політичний опортунізм".
Виявом цього компромісу, на наш погляд, є інститут президентства, запропонований Липинським. Президент повинен бути репрезентантом Української держави і виконувати ті функції, які на нього покладуть Установчі Збори. Саме інститут президентства ототожнював зв'язок між вимушеною і бажаною формами державного устрою України. Але вже через кілька місяців Липинський, впевнившись у нездатності до державного будівництва української демократії, вітає гетьманський переворот. Партія хліборобів-демократів зразу ж визнала владу гетьмана і була єдиною партією, яка не з тактичних міркувань, а з мотивів національно-державного характеру її підтримала.
Програма партії проголошувала загальні громадянські права. Права і обов'язки мусили бути "рівними для всієї людності України без ніяких привілеїв для поодиноких станів, класів, полу і віри" [9]. Українська держава повинна була, на думку Липинського, виступати гарантом прав її громадян.
Соціалістичні лідери Центральної Ради доводили, що революція усунула необхідність регулярної армії, і вони не змогли відтак використати тих 300 тисяч бійців українізованих формувань, які визнали її влітку 1917 р. Ціною такої недалекоглядної політики стали Крути... Хліборобсько-демократична партія з самого початку виступала за створення власних збройних сил, вважаючи їх необхідним елементом державності. Сам Липинський як голова Полтавської військової ради докладав багато зусиль для організації там національних військових сил. В своїй програмі УДХП звертала увагу ще на одну проблему, ігноровану лідерами Української Народної Республіки, а саме - на релігійне питання. Російська православна церква традиційно була опорою царського режиму на Україні, посилювала русифікацію. Під впливом українського національного відродження серед кліру, особливо на нижчих щаблях церковної ієрархії, почала пробуджуватися національна свідомість Революція активізувала цей процес. Так, навесні 1917 р. на соборах Полтавської і Подільської єпархій національно свідома частина духовенства висловилася за незалежну українську православну церкву. Але Центральна Рада не підтримала ідею про розрив церковних зв'язків із Москвою. Хлібороби-демократи, навпаки, дуже активно виступали за автокефалію усіх релігійних конфесій на Україні. Це, на їх думку, перешкоджало б використанню церковних амвонів для розповсюдження ворожих ідей.
У справах освіти і культури партія, крім загальних демократичних домагань, ставила за мету якнайбільше поширення освіти на селі. До цієї справи мали залучитися найкращі інтелігентські сили.
Враховуючи рівень національної свідомості, особливо в зденаціоналізованих містах, Липинський виступав за еволюційну українізацію громадського життя, допускаючи навіть у міру потреби "вживання ще деякий час вислову українських по духу і напряму ідей" [10]. Характерною рисою економічної програми УДХП є "якнайширший державний контроль над національним хазяйством". У власність держави повинні перейти всі природні ресурси, а також транспорт. Крім того, українська держава повинна статиорганізатором тих галузей господарства, у яких найбільше зацікавлена вся нація. Липинський вважав, що "шкідливий для нації хаос приватного капіталістичного хазяйства [...] мусить бути обмежений не тільки зверху - якнайширшим державним контролем над національним хозяйством, а і знизу" [11] - профспілками продукуючих мас і демократичним кооперативним рухом.
УДХП виступала за поширення активної ролі держави також і на торгівлю шляхом забезпечення державної монополії на хліб і товари першої необхідності.
Найбільш цікавою, на наш погляд, є аграрна програма партії. Вона побудована на ґрунтовному аналізі аграрних відносин на Україні, і це вигідно відрізняє її від аграрних проектів інших українських партій, насамперед соціалістичних. Програма зазначає, що Україна і за формою землеволодіння (переважаюча приватна власність), і за тенденціями розвитку цієї форми (парцеляція великих маєтків), а також за рівнем інтенсифікації сільськогосподарської праці є "краєм західно-європейської хліборобської культури". Тому російські проекти аграрної реформи, некритично сприйняті українськими соціалістами, були, на думку Липинського, глибоко реакційними, бо вели до зниження рівня аграрного розвитку України.
Програма УДХП передбачала дві форми землеволодіння: оренду і приватновласницьку. В першому випадку Українська держава мала, по-перше, прискорити об'єктивний процес переходу поміщицьких маєтків до рук селянства, а по-друге, підвести під цей процес організаційно-правничі засади. Держава повинна створити національний земельний фонд, який би поповнювався шляхом вивласнення за викуп поміщицької землі понад певну, визначену законом норму. Щодо необхідності
Loading...

 
 

Цікаве