WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція - Реферат

Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція - Реферат

посадочки не дістала" [5].
Ще один доказ, що революційні часи настроювали політичних діячів і мислителів різних таборів ділити людей лише на дві категорії: чорних і білих, Хамів і Яфетів. Яфети у Липинського - це спадкоємці козацького "племени Яфетового" (так у XVIII ст. назвали себе козаки), козаків-лицарів Хреста святого. Ось полум`яні слова Липинського про носіїв Яфетової спадщини (прошу вибачити за велику цитату, але переказувати ці думки власними словами немає сенсу): "Та українська національна ідеологія, та віра українська, з якої виріс Шевченко, з якої виросло наше відродження, з якої виросли ми - це стара віра колишньої старшини козацької, це індивідуальна моральна вартість тих - народною масою козацькою з-посеред себе в війні і праці виділених найкращих людей: гетьманів, полковників, осаулів, сотників, що, газет тоді не маючи, живим словом про свої діла й заміри лицарські оповідали [...]. Послідній його відгомін - це оті "оселедці", оті "чорні" й усякі інші гайдамаки, що за оту, ще не зовсім забуту, хоч життям новочасним і покалічену, славу предківську, а не за червоні брошурочки, голови свої в останніх боях за Україну поклали" ("Листи добратів-хліборобів").
"Перший" Липинський - той, що творив до 1929 р., визнавав за гетьманським режимом лише три помилки: 1) те, що гетьман не протестував проти розгону Центральної Ради німцями (сьогодні нам таке звинувачення виглядає трохи дивним, бо, як знаємо, Центральну Раду розганяли не лише німці, але й гетьманці); 2) заборону Селянського з`їзду; 3) найважливішу - безсилість і пасивність уряду стосовно каральних експедицій. Правильно чи неправильно дехто (зокрема Донцов) вважав Липинського русофілом, але федеративний союз України з білою Росією, договір, що викликав спалах таки справді всенародного гніву і ліквідацію гетьманства, Липинський до гріхів Скоропадського не зарахував... До суворого засудження Гетьманщини Липинський дійшов наприкінці життя. Не думаю, що різкі слова великого політичного мислителя про монархію "рабства, лакейства, політичного шахрайства, перфідії, трусливості і глупого славолюбія - все це під назвою гетьманства" [6] давали і дають підставу закреслювати і замовчувати останній період діяльності Липинського.
Завершення міркування про українських Хама і Яфета Липинський дав у своєму передсмертному заповіті - "Передньому слові" до першого тому тільки що згаданого "Збірника `Хліборобської України`". В цьому останньому творі, що вийшов з-під його пера, він дає свій синтез історії України середньої та нової доби:
"Подивімся на історію України. Приходять в дикі, запущені степи перші піонери - "романтики". Відвагою і працею заводять перше господарство, одкривають землю, молоком і медом пливучу. На запах цієї землі вилазять зараз скрізь із своїх нор "практики". Вони усувають "романтиків", починають палити ліси на поташ, заводять на Україні анархію і безладдя і кінчають свою "практичну політику" руїною. За якийсь час "відродження". Знов піонери-"романтики", що задумають велике, "щоб Русь знову стала Руссю", що мрію про Великого гетьмана в свому серцю леліять. "Практики" сидять тоді по "спілках" з гнобителями, сміються з шалених дум і кплять з "романтиків". Починають здійснюватися мрії - і ролі міняються. Геть "романтиків" - до практичної політики. І козаччина Богдана Хмельницького перемінюється в "малоросійських" блюдолизів, Мамаїв-вошобойців і ліврейних лакейчуків. З Могилянської академії робиться школа плазунства. Великі замисли Рутських вінчаються "доместикованою" унією. З незалежної України робиться УСРР. 3 гетьманської ідеї - скоропадщина [...]. В тім, що сталося у нас, нема нічого нового, специфічного. Маємо ще одну, типову для України перемогу типу примітивного реаліста над типом ідеаліста" [7].
Ой як актуальні ці слова не лише для минулого, але і для сучасного України з її теперішніми примітивними реалістами! В історію української політичної думки Липинський увійшов як творець ще однієї утопійної державної системи. Пригадаю його попередників - Миколу Костомарова, якщо його вважати творцем кирило-мефодіївских ідей; Михайла Драгоманова - автора принаймні двох утопійних проектів - малоруського панславізму та українського анархічного громадівства. В`ячеслав Липинський - великий романтик-ідеаліст - створив систему, побудовану на торуванні шляху від держави та через державу до нації (його антагоніст Дмитро Донцов уявляв цей шлях іншим: від нації та через націю до держави).
Критична сторона вченого Липинського - його критика українського Хама, українського політичного "примітивного реаліста", українського соціаліста і демократа зберігає, на жаль, свою актуальність досі. Українські утопійні політичні, зокрема державотворчі, системи виникали не (як часто пояснюють) внаслідок відсутності державності (у таких випадках виникають рабські плачі), а від настирливої потреби здобути і здійснити власну державність. Сумний і дуже тривожний парадокс сьогоднішнього дня полягає в тому, що тепер, маючи державність, ми не маємо жодної української державотворчої ідеї.
Україна далі чекає на своїх лицарів-романтиків, які ідею Української держави, її силу та славу поставлять вище за все. Чи в боротьбі між руїнником Хамом і будівничим Яфетом переможе врешті Яфет - побачимо в недалекому майбутньому.
*До речі, незрозуміле якось виглядає, що недавно ми вшановували 110-річний ювілей Липинського в Києві та на Волині, зокрема багатолюдною Міжнародною конференцією "В`ячеслав Липинський: історико-по літологічна спадщина і сучасна Україна", Київ -Луцьк - Кременець, 2-6 червня 1992 р., а цілком забули відсвяткувати його свято на Уманщині, саме там, де він формувався як історик і як політичний публіцист дореволюційних років. А, може, Черкащина і Уманщина ще не визріли до таких ювілеїв?
?
Література
1. Липинський В. Про Українську гетьманську державу 1918 р. // В. Липинський як ідеолог і політик. - Ужгород, 1931. - С.74.
2. Скоропис-Йолтуховський О. Пам`яті Липинського. - Ужгород, 1931. - С.21.
3. Липинський В. Про Українську гетьманську державу... - С.75.
4. Липинський В. Вступне слово // Збірник "Хліборобської України". - Прага, 1931. -Т.1. - С.13.
5. Винниченко В. Відродження нації. - Київ-Відень, 1920. - Ч.З. - С.38.
6. Липинський В. Комунікат // Збірник "Хліборобської України". - Прага, 1931. -Т.1. - С.16.
7. Липинський В. Вступне слово... - С.12-13.
Loading...

 
 

Цікаве