WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція - Реферат

Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція - Реферат

Дмитра Дорошенка, Наталію Василенко-Полонську, зокрема - можна хіба додати, що він, а також сам Скоропадський, були цензорами Дорошенкової історії Гетьманщини, яка перетворилася таким чином на твір середньовічного ґатунку типу "Історії панування короля Карла такого-то" - в результаті ми не маємо правдивої історії Гетьманщини в Україні 1918 р.). Липинський намагався бути і критиком Української революції, дійових осіб якої від верху до низу він поділив на чорних і білих, на Хамів і Яфетів, на злочинців і лицарів, на чернь і еліту. Криваві революційні роки сприяли поляризації людейі поділові на два антагоністичні кольори. Пізніше, коли Липинський став "другим" Липинським (маю на увазі останні його життя після 1928 р.), коли його цілком безпідставно оголосили ледве не божевільним (повинен сказати, що, перечитуючи і праці Липинського останніх років, і особливо, його досі ще не опубліковані листи, ознаки божевілля в них знайти неможливо - був лише шоковий стан після остаточного розчарування Скоропадським і його еміграційним двором у Ванзеє). Отже, пізніше межа між Яфетом і Хамом якось змазалася і з`явилася думка про протиріччя між романтиками і практиками.
Ми переживаємо знову період критики революцій, критики з консервативних позицій. Критики, можу погодитися, виправданої відносно результатів революції, але дуже різко кажучи, - примітивної відносно висвітлення джерел і рушійних сил революції. Може це дивно звучить, але та консервативна критика революцій здійснюється з трохи модифікованих марксистських позицій. Коли не так давно у Франції відзначали 200-річчя Великої французької революції, то шляхом дуже скрупульозних історико-економічних досліджень доводили - революція була цілком непотрібною, бо буржуазія вже мала основну частку засобів виробництва у своїх руках, і перехід від середньовіччя чи, як хто хоче, від феодалізму до капіталізму міг відбутися плавно, еволюційним шляхом. Революція ж, мовляв, відкинула Францію в економічному відношенні на кілька десятків років назад, і лише десь у 70-х рр. XIX ст. вона зуміла надолужити втрачене. Тепер, критикуючи і засуджуючи Велику жовтневу революцію, доводять, що плавний розвиток Російської імперії капіталістичним шляхом вивів би її на вершини економічного процвітання, розв`язавши на цьому шляху соціальні протиріччя і довівши статус експлуатованих до такого рівня соціального забезпечення і забезпечення громадянських прав, які є в сучасній Західній Європі. Але всі такі міркування - це своєрідна гра в "що би було, якби було", звернена в минуле. Бо: і Велика французька революція, і Велика жовтнева революція відбулися, вони просто мусили відбутися, і жодні історичні поправки "назад" тут нічого вдіяти не можуть. Консервативні критики революцій цілком ігнорують той рівень кипіння незвичайно загострених соціальних і, у випадку Жовтневої революції, також національних конфліктів, коли мусило дійти до жорстокого зудару, до кривавих мільйонних жертв - незважаючи на те, що всі сучасні холодні обрахунки нібито доводять, що так бути не мало. Так само революція 1917 - 1920 рр. в Україні мусила відбутися, бо інакшого виходу не було і бути не могло.
Липинський, хоч і був у вирі революцій, здається, ніколи не міг зрозуміти того, що революція в Україні мусила відбутися і мусила зруйнувати ту візію суспільства, яку він із впертістю непоправного романтика будував собі і хотів будувати для інших.
Липинський звинуватив у організації революції російську й українську інтелігенцію, соціалістичну інтелігенцію, мабуть, не усвідомлюючи того, що скільки б тисяч тої не в Україні (він писав про 6 тисяч передплатників українських газет і журналів, протиставляючи нібито пасивних, а може й ворожих їм, 40 мільйонів решти), вони не здатні були сколихнути народ (це я умовно так кажу, бо Липинський не визначає, хто ці 40 мільйонів) на утворення такого революційного хаосу, який запанував в Україні. Соціалістична інтелігенція, за Липинським, - основна складова частина українського Хама. Глорифікуючи гетьманство Скоропадського (цю глорифікацію і персоніфікацію гетьманства в особі Павла Скоропадського пізніше він сам рішуче закреслив), Липинський підкреслював і схвалював відсутність демократичного і загальнонародного підтвердження його панування. Цитую: "Перший раз в історії України знайшовся представник старшої батьківської верстви, що, не підлизуючись до хамства, не кланяючись йому на всі чотири сторони, зважився взяти на себе страшний тягар верховної української влади" [1]. Черні (бо явно йшлося тут насамперед про неї) Липинський присвятив ще багато різких і гірких слів: "Хам український не розуміє і по віках не зрозуміє, що таке законність, маєстатичність і загальність - що таке вірність і шляхетність в будові нової держави, в творенню української влади"[2]. Хам є також слугою (кого - у Липинського не ясно) і виконавцем каральних експедицій за Гетьманщини 1918 р., які "організовані найбільше нікчемними і хамськими елементами - грабіжниками, пройдисвітами і провокаторами, що навмисне й свідомо дискредитували серед селянських мас ідею Української держави" ("Листи до братів-хліборобів"). Хамські елементи виникають також у "класі хліборобськім, класі землі" (терміни Липинського), який в ідеалі має бути носієм національної традиції, а насправді часто "виховується у ньому рабська преданність "Москві" або "Варшаві" й хамська погорда до національної індивідуальності" ("Листи...") і, врешті, всюдисущий хам є в українському поміщицтві, бо "тільки українська монархія знищить "вищість" та "панськість" наших власних общеруських та вшехпольских деструктивних хамів" (там само). Подібних цитат про Хама в Україні можна наводити дуже багато, особливо з есе про Хама і Яфета. Вже позареволюційних років стосується оголошення Липинським радянської влади в Україні "новим пануванням Хама" [3]. Для України тих часів Липинський має дуже непривабливі епітети: "безвласнодержавної, практичної, реалістичної, рабської і хамської" [4].
Об`єктивність дослідника примушує мене сказати, що українські інтелігенти-соціалісти також бачили свого Хама в Україні, хоча у цілком іншому контексті. Володимир Винниченко писав саме про хліборобів-демократів (керівниками яких були приятель Липинського Сергій Шемет та цілком не приятель - Дмитро Донцов), що "ця група з таким ретельним, самовідданим хамством гострила й подавала ножа, яким було перерізано горло українській владі, й за це ні одного портфеля, ні одної
Loading...

 
 

Цікаве