WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція - Реферат

Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція - Реферат


Реферат на тему:
Хам чи Яфет: В`ячеслав Липинський і українська революція
?
Та підготовляючи статтю, я одночасно усвідомлював, що мушу спокійним і холодним розумом збагнути - ким був В`ячеслав Липинський в епоху Української революції і як він сам дивився на цю епоху.
Розповісти про те, ким був Липинський як особа у бурхливі 1917-1920 рр., набагато простіше. Цій фактографічній стороні присвячу першу частину статті. Набагато складніше висвітлити, як дивився Липинський на Українську революцію, що відштовхувало, а що притягувало його і як він, принаймні два рази, творив свої візії революції, щоб на цих візіях формувати свою модель Української держави, модель романтичну, захоплюючу і, як зрозумів, здасться, й сам Липинський, нездійсненну.
Спершу фактографія. Лютневу революцію 1917 року 35-річний офіцер, недавній кавалерист 4-го Ризького драгунського полку, що важко захворів туберкульозом легенів під час Пруської кампанії 1914 р., зустрів у резервному піхотному полку в Полтаві. Там він намагався сформувати український кавалерійський полк, передати його в розпорядження Центральної Ради, але з цього нічого не вийшло. Панові (а Липинський справді був багатим поміщиком на Уманщині) не довіряли. Був делегатом І Всеукраїнського військового з`їзду - демагогія промовців відштовхнула його. У червні 1917 р. був одним з організаторів З`їзду хліборобів, тобто поміщиків та заможніших селян; у липні видав у Полтаві "Нарис програми Української демократичної хліборобської партії" (центр її був у Лубнах), у Полтаві був головою Військової ради. Партія великого впливу не мала, а передвиборний (перед виборами до Українських установчих зборів) з`їзд у Полтаві закінчився провалом. Наступ російської Червоної гвардії Михайла Муравйова, колишнього царського жандармського підполковника, а в цей час лівого есера, на Полтаву на початку січня 1918 р., як відомо, закінчився десяткуванням населення міста. Липинському вдалося уникнути такої долі, він втік спершу до Лубен, потім до Києва та далі на західноукраїнські землі. Цей червоний наступ, по суті, знищив Липинського як історика: хутір Русалівські Чагари, де у нього була з любов`ю підібрана бібліотека, науковий архів, збірки документів спалили навесні 1918 р. "руїнники України" (вислів Липинського). Там вбили приятеля Липинського, простого селянина з Русалівки Левка Зануду (дивний, видно, був той поміщик, що мав таких приятелів!), який оберігав хату і в бурхливі часи [*].
Після відновлення влади Центральної Ради у Києві Липинський повертається до столиці. Тоді він висував ідею закликати на український престол німецького принца, що, нібито, примусило б Німеччину захищати незалежність України. Гетьманський переворот зустрів схвально (хоча йому не все в ньому подобалося). Його, фігуру популярну і високоосвічену (навчання в Женеві), пропонували на міністра закордонних справ, та, як не дивно, - не хлібороби-демократи, а соціалісти-федералісти (хоча соціалістом Липинський ніколи не був, а таке слово зразу ж викликало в нього спалахи гніву). Зате поїхав до Відня (у квітні 1918 р.) послом і повноважним міністром Української держави при уряді австро-угорської монархії. Були світлі й темні сторінки його дипломатичної діяльності: йому вдалося обміняти у Відні ратифікаційні грамоти Берестейського миру між Україною та Німеччиною, Болгарією і Туреччиною. Польсько-угорське лоббі (за сучасним терміном) добилося денонсування таємного пункту Берестейського договору про утворення із Східної Галичини українського коронного краю, а до обміну ратифікаційними грамотами між Україною та Австро-Угорщиною ніколи не дійшло.
Антигетьманське повстання (в якому, як не дивно, взяла участь також частина гетьманців, хліборобів-демократів) він пережив важко, але ще деякий час залишався на своєму посту у Відні. Заслуги в допомозі дипломатичним місіям Директорії, що їхали на Захід саме через Відень, велетенські. Працював він жертовно і з великою посвятою: щоденно з сьомої ранку до першої ночі. В контактах з чужоземними дипломатами використовував особистий шарм та власний високий авторитет українського аристократа. Подорожі з Відня до Києва, а потім до Рівного за інструкціями від Директорії, для зустрічей з Петлюрою були чимраз сумніші. Збільшувався хаос, територія, контрольована Директорією, катастрофічно зменшувалася. У квітні 1919 р. відбулася остання зустріч з Петлюрою, у червні 1919 р. Липинський подав у відставку. З цього часу - еміграція, еміграція майже виключно в Австрії. Така фактографія.
Питання, чи був Липинський політичним діячем Української революції, вже дискутувалося в літературі. На стежку політичної діяльності Липинський, як відомо, ступив ще років десять до революції - публічно у 1908-1909 рр. ("Szlachta na Ukrainie", київський часопис "Przegl?d Krajowy", дописи до "Ради"). Ідею, що шляхетській верстві Правобережної України - польській та ополяченій - треба взяти участь у політичному відродженні України, йому вдалося прищепити небагатьом. Часопис втримався один рік. Під час Української революції політичним лідером Липинський не став; ми можемо говорити про нього як про здібного дипломата, особливо маючи на увазі його сутички з австро-угорським міністром закордонних справ бароном Стефаном Буріаном фон Раєцем. Як політичний діяч і, ще більш, як політичний мислитель, Липинський сформувався уже фактично після Української революції. Як політичний діяч - бо лише силою своєї індивідуальності врятував від остаточного засудження українським суспільством дуже (цілком об`єктивно) скомпрометований у політичному, військовому, економічному відношеннях гетьманський режим Павла Скоропадського. Як політичний мислитель - бо силою свого пера вичарував цілком оригінальну модель майбутньої Української держави у вигляді трудової монархії.
Підготовляючи статтю, я перечитував паралельно Липинського, зокрема його славнозвісні "Листи до братів-хліборобів" та документальні збірники з історії Української революції. Дуже швидко я зрозумів, що революція у візії Липинського - це одне, а сувора і неприваблива революційна дійсність того часу - це цілком інше. Тобто, якби так трапилося, що всі джерела з історії Української революції зникли, а нам лишилися лише "Листи до братів-хліборобів", про Українську революцію ми не знали б практично майже нічого. Липинський не був і не намагався бути істориком революції (хоча його ідеї справили колосальний вплив на істориків Гетьманщини, на
Loading...

 
 

Цікаве