WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Формування української державницької ідеї 1648-1649 - Реферат

Формування української державницької ідеї 1648-1649 - Реферат

було тих побічних короликів" і "зволив бути самодержцем, як і інші королі, а не як св. пам`яті їх м-ті предки вашої королівської м-ті, що самі були в неволі" [48]. Постає запитання, чому висувалася така обмежена програма? Гадаємо, що не варто розцінювати її як таку, що переслідувала мету політичної боротьби Б. Хмельницького, оскільки відзначалася тактичним характером. По-перше, маючи обіцянки Яна Казимира щодо реформ, насамперед потрібно було домогтися його обрання на трон, по-друге, за обставин відсутності наступу трансільванців, наближення зими і неухильного погіршення становища армії (звідси прагнення уникнути зимової кампанії [49]) щораз гостріше відчувалася потреба в укладенні перемир`я. І саме ця поміркованість вимог Війська Запорозького відкривала шлях до досягнення миру.
З другого боку, поразка поляків під Пилявцями і поява українців на теренах етнічно-польських земель зміцнили позиції поміркованого крила правлячих кіл Речі Посполитої. Шалька терезів почала схилятися на користь Яна Казимира, чому сприяло також поширення відомостей про його підтримку з боку Б. Хмельницького. За таких обставин 14 листопада 1648 р. було повідомлено сейм, що Кароль Фердинанд зняв свою кандидатуру на користь брата. Останній, не гаючи часу, не дочекавшись юридичного акту обрання себе королем (це сталося на сеймі 17 листопада), направив з листом до гетьмана посла Я. Смяровського. 19 листопада він з`явився до українського табору [50]. В ході складних переговорів козацька рада 21 листопада схвалила постановустаршинської ради про припинення воєнних дій і відведення війська "в Україну". 24 листопада останні українські підрозділи залишили околиці Замостя [51].
Оцінюючи політичні наслідки розвитку революції у 1648 р., важливо пам`ятати, що перемир`я не розглядалося гетьманом як остаточне завершення боротьби проти Речі Посполитої [52]. Про це свідчать окремі джерела. Так, у листі до Д`єрдя І Ракоці від 17 листопада Б. Хмельницький висловлював бажання бачити його "опікуном і королем Польщі" й радив наказати "військові якнайшвидше наступати на Польщу", обіцяючи приєднатися до нього "з усім нашим військом і силою" [53]. А після переговорів з Я. Смяровським гетьман повідомив Іслам-Ґірея, що обманув короля, бо порізнив його з сенаторами й добився того, чого найбільше прагнув, - уникнути війни у зимовий час [54].
Відмова гетьмана від продовження наступу в глиб Польщі засвідчила величезний талант Б. Хмельницького як полководця, оскільки армія була врятована від неминучої катастрофи. З другого боку, дозвіл на виведення військ щонайменше із західного регіону України став однією з найбільших помилок у всій політичній кар`єрі гетьмана. Адже український уряд втрачав понад третину густозаселеної території з високорозвинутим виробництвом. Польща отримувала назад свій надзвичайно вигідний стратегічний плацдарм для зосередження й утримання тут (за рахунок місцевого населення) армії, готової у сприятливий час розпочати наступ. До того ж у разі відновлення бойових дій війна велася б виключно на українських землях, що прирікало їх на руйнування та спустошення. Це трапилося, як на мою думку, через відсутність у політичній свідомості української молодої еліти національної державницької ідеї, через її прихильність до автономізму.
Уже під час відходу із західного регіону почали виявлятися серйозні розходження між планами Б. Хмельницького та можливими поступками з боку новообраного короля. Річ у тім, що при зустрічі з Я. Смяровським гетьман поставив вимоги, щоб польське військо не просувалося далі Костянтинова (вочевидь, Старокостянтинова), магнати ("панята") не з`являлися далі Білої Церкви, а вся Лівобережна України залишалася при козаках [55]. В універсалі від 12 грудня 1648 р. до шляхти гетьман підкреслює, що він вважає себе відповідальним за майбутню долю населення західного регіону і залишає за собою право у разі необхідності виступити на його захист [56]. Одночасно Б. Хмельницький масово розташовує залоги у містах на схід від лінії ріка Случ - місто Кам`янець-Подільський. Тому на початку 1649 р. А. Кисіль не приховував свого обурення тим фактом, що "хто-небудь чув коли раду Запорозького Війська у Звягелі!.. Почавши від Случі до Чигирина перебуває військо Хмельницького" [57]. З іншого боку, Ян Казимир у своїх листах до гетьмана настирливо домагався повернення полків на місця розташування, "здавна визначені", розпуску по домівках поспільства, а також вимагав відіслати татар і чекати на прибуття комісії [58]. З`являються королівські універсали до селян і міщан Галичини, Поділля та Волині з наказами негайно припинити бунти, повернутися додому і виконувати "звичайне підданство" панам, інакше - будуть покарані. Сюди ж направляються підрозділи польської армії [59]. Як переконують матеріали коронаційного сейму, правляча верхівка Речі Посполитої не була готовою піти на визнання політичної автономії козацької України, хоча канцлер висловлював побоювання про можливість втрати цих земель, як це у свій час сталося в Іспанії з Нідерландами. Приймається рішення лише про доцільність продовження переговорів з Військом Запорозьким [60].
Аналіз політичної діяльності українського гетьмана протягом першої половини 1649 р., зокрема змісту його переговорів з посольствами Польщі (лютий) і Московії (квітень) дозволяє висловити міркування, що саме у цей час відбувається розробка ним основних принципів української державної ідеї. Його намагання в кінці 1648 - на початку 1649 рр. одержати військову допомогу з боку Московії й Трансільванії свідчили: він не сподівався, що переговори з поляками можуть задовольнити політичну програму автономізації чи федералізму. Польські комісари по дорозі до Переяслава були стурбовані чутками, що Б. Хмельницький добиватиметься для Війська Запорозького та Туґай-бея виділення "окремих провінцій"61. І все таки хід переговорів, що почалися 20 лютого 1649 р., приголомшив їх якісно новим підходом гетьмана до розв`язання української проблеми, до чого вони виявилися психологічно не готовими. Оскільки це питання добре з`ясоване в історіографії, торкнемося лише висвітлення положень сформованої українською стороною програми, головніші з яких знайшли свій подальший розвиток під час трактатів з московським посольством Г. Унковського (кінець квітня).
По-перше, у розмовах з комісарами Б. Хмельницький вперше чітко засвідчив право українського народу на створення власної держави в етнічних межах, реалізацію якого вважав тепер основною метою своєї діяльності. Так, 23 лютого він заявив:
Loading...

 
 

Цікаве