WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава Павла Скоропадського (1918) і Західноукраїнська народна республіка (Л. Цегельський) – практика і теорія консерватизму в українськом - Реферат

Українська держава Павла Скоропадського (1918) і Західноукраїнська народна республіка (Л. Цегельський) – практика і теорія консерватизму в українськом - Реферат

тощо. Уряд ЗУНР - Тимчасовий Секретаріат на чолі із К.Левицьким - сформував ефективну систему управління від центральних до місцевих органів. ЗУНР також гарантувала широкі права національним меншинам, пообіцявши надати їм до 30 % місць у парламенті. Досить швидко було створено українську Галицьку армію - збройні сили УНР. Проте попри успішну внутрішні перетворення на міжнародній арені ЗУНР зіткнулася з незборимими труднощами. Відсутність підтримки з боку Антанти призвели до передачі на Паризькій мирній конференції 25 черня 1919 р. Польщі прав на усю Галичину. В результаті наступу полських військ УГА була витіснена за Збруч, згодом Буковину окупувала Румунія, а Закарпаття потрапило під контроль Угорщини.У листопаді 1919 р. диктатор ЗОУНР Є.Петрушевич і уряд республіки перебрався до Відня, а у 1923 р. після безрезультатних спроб знайти міжнародну підтримку склали повноваження.
Одним з провідних джерел, що розкриває історію створення ЗУНР, формування її органів, дипломатичні контакти і внутрішні стосунки посадовців новостореної держави є спомини Лонгина Цегельського (1875 - 1950), видані під назвою "Від леґенд до правди" (як влучно відмічає Я.Дашкевич, сумнівно, аби сам автор, людина прагматичного мислення, схвалила б подібну назву). Це пам'ятка політичної думки, але не часів, які вона описує, а кінця 30-початку 40- х років ХХст, вже еміграційного періоду.
Політичні пріоритети і уподобання автора споминів зазнавали істотної еволюції. На початку ХХ ст. Л. Цегельський був прихильником драгоманівських ідей з певним нахилом до революційних силових методів боротьби. Він брав участь в організації селянських страйків 1902 р. в Галичині, займався контрабандою пропагандистських видань Революційної української партії на Східну Україні під час революції 1905-1907 рр, підтримував дружні зв'язки з українською соціалістичною еміграцією, яка опинилася в еміграції в Галичині після навдачі цієї ж революції. Згодом він еволюціонував у напрямку центризму, став націонал-демократом і саме як видатний діяч цієї течії бере участь у державному будівництві в Західній і Східній Україні. 9 листопада 1918 р. Л. Цегельський став державним секретарем (міністром) внутрішніх справ ЗОУНР, 4 січня 1919 р. - керівником Секретаріату зонішніх справ ЗОУНР, а 22 січня 1919 р.(в день злуки) - одночасно і заступником міністра зовнішніх справ УНР у Києві. Він був активним співтворцем акту злуки Західноукраїнської народної республіки і Української народної республіки. Згодом, як емігрант у США, Л.Цегельський став ще правішим консерватором і монархістом, шукаючи порятунку для України в гетьманському ладі як прихильник лінії Павла Скоропадського і саме з таких позицій він і писав свої спогади.
Серед легенд, які Л. Цегельський вважає за необхідне спростувати - легенди про державницькі заслуги Центральної Ради і Директорії, про ненаціональний і реакційний характер держави П.Скоропадського та уявлення про виключну про роль Січових стрільців і Вітовського в листопадовому перевороті 1918 р., що призвів до створення ЗУНР.
Як людина, вихована в дусі австрійського лоялізму та прихильна до ідей легальності влади, Л. Цегельський добачав у гетьманаті П.Скоропадського зразок єдиної устабілізованої держави, що чітко усвідомлювала загальнодержавні інтереси та прагнула представляти інтереси усіх прошарків, не спокушаючись зовнішньо привабливими, але оманливими соціалістичними ідеями. Легітимності владі гетьмана в очах Цегельського додавав і той факт, що гетьманат проголосував легально скликаний конгрес, тоді як Директорія натомість призначена була конспіративно, досить вузьким колом людей.
Директорію Цегельський характеризує як "парвеню". Не відмовляючи окремим її представникам у визнанні їхніх позитивних рис, в цілому цей орган отримав презирливу оцінку людей, подеколи не здатних на більше, ніж догоджання власним потребам: "в мене склалося враження, що все їхнє "достоїнство" полягає у викидуванні шалених сум грошей на їжу, на догоджування піднебенню і череву". Директорія скидається на порожню бульку з мила, особливо у порівнянні з владою на Галичині, "спертою на правильно вибраних парламентарно-соймових репрезентаціях та на перфектно зорганізованих партіях". Падіння гетьманської держави Л. Цегельський пов'язує з розбурханими пристрастями голоти, які разом із гетьманською державою знищили і надію на Україну як незалежне державне утворення.
Загалом тема протиставлення Великої України і Галичини як територій з різними політичними традиціями і державнотворчим потенціалом є однією з наскрізних у тексті Л.Цегельського, де поряд із дисциплінованістю і високим рівнем громадської свідомості Галичини, як і сформованим тут традиціям суспільної саморганізації, зображено соціалістичне доктринерство і недоречне експериментування наддніпрянців( які "завжди залишалися лише соціалістичними партійниками, а не державними мужами"). Водночас Л. Цегельський усвідомлює ідеологічне і символічне значення та потребу територіальної злуки цих двох уламків цілого, хоча як прагматик і розуміє, що "у практичній політиці вона поки що нічого не значить. Навпаки: вона може ускладнити наше галицьке питання та зашкодити в його вирішенні".
Соціалістична ідеологія стає для Цегельського мішенню для гострої критики, особливо проекти Директорії із соціалізації і націоналізації землі. Він не може нехтувати суцільним захопленням цією ідеологією серед інтелігенції Великої Україну, проте вважає за потрібне запропнувати альтернативне бачення (як , наприклад, і сталося при участі галицької делегації в роботі Трудового конгресу у січні 1919 р.. який інакше був би "не Конгрес України, а тільки Конгрес соціалістів з України").
Хоча Л. Цегельський і не створив роботи, у якій виклав би теоретичні положення консервативної ідеології, якої він притримувався, текст його споминів дозволяє опосередковано відтворити його державний ідеал - легітимну добре керовану державу, побудовану на дисципліні і дотриманні законності.
Консервативному проекту державотворення не судилося реалізуватися на українських теренах початку ХХ ст. Проте його ідеї, особливо в умовах поразки орієнтованої на соціалістичні ідеали української влади, зберегли свою привабливість і сприяли витворенню впливового напрямку української політичної думки на еміграції.
?
Використана література:
1. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. - К., 1993.
2. Лисяк - Рудницький І. Консерватизм // Лисяк - Рудницький І. Історичні есе. В 2томах. - Т. 2. - К., 1994. - С. 125- 129.
3. Папакін Г. Павло Скоропадський: державник, полководець, людина. - К., 1999.
4. Пеленський Я. Передмова: Спогади Павла Скоропадського (кінець 1917-грудень 1918) // Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 - грудень 1918 / Гол. ред. Я.Пеленський. - К. - Філадельфія, 1995. - С. 11 - 35.
5. Полонська-Василенко Н. Історія України: у 2-х томах. - Т. 2.: Від середини XVII ст. до 1923 р. - К., 1992.
6. Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 - грудень 1918 / Гол. ред. Я.Пеленський. - К. - Філадельфія, 1995.
7. Цегельський Л. Від леґенд до правди: Спомини про події в Україні зв'язані з Першим листопада 1918 р. /Передмова Я. Дашкевича. - Львів, 2003.
Loading...

 
 

Цікаве