WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава Павла Скоропадського (1918) і Західноукраїнська народна республіка (Л. Цегельський) – практика і теорія консерватизму в українськом - Реферат

Українська держава Павла Скоропадського (1918) і Західноукраїнська народна республіка (Л. Цегельський) – практика і теорія консерватизму в українськом - Реферат

альянс з Німеччиною, особливо до падіння кайзерівського Рейху, тимчасовим заходом для збереження Української Держави під наступом більшовицької Росії. Водночас гетьман був політично зорієнтованим не на Центральні держави, а на Антанту і не вірив у військову перемогу Німеччини. П.Скоропадський сподівався, що його професійний уряд матиме більше шансів по-діловому співпрацювати з німецькими і австрійськими колами і дозволить захистити українське населення від зловживань окупації. Такі сподівання виявилися марними -гетьман мусив зіткнутися з вкрай негативною реакцією значної частини населення, особливо селянства, на дії окупаційних військ.
На час гетьманування П.Скоропадського припадає створення умов для національно-культурного розвитку країни: проведена українізація державного апарату, створені численні національні культурні організації: Українські університети у Кам'янці-Подольському і Києві, Національну Академію Наук, Національну Бібліотеку, Національний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр та інше. Було відкрито близька 150 українських гімназій, налагоджено видання підручників українською мовою.
Водночас слід мати на увазі, що Скоропадський не мав на меті будівництва української національної держави. Він радше прагнув витворити нову концепцію української нації, яка ґрунтувалася б не на етнічних засадах, а на лояльності до Української держави. Держава розумілася не у вузькоетнічному розумінні, а в ширшому територіальному. Закон про українське громадянство від 3 липня 1918 р. автоматично поширив громадянські права на усіх, хто в данний момент проживав на українській території (обов'язковою умовою проте було прийняття клятви на вірність Українській державі). Подібна національна концепція найповніше відбивала особисті уподобання П.Скоропадського. Як людина двох культур - української і російської -що вважала себе патріотом і України, і Росії, він стверджував: "разница между мной и украинскими кругами та, что последние, любя Украину, ненавидят Россию; у меня этой ненависти нет".
Найбільш контроверсійний вчинок Павла Скоропадського, який завдав найсильнішого удару по іміджу гетьмана і Гетьманату - це проголошення грамотою від 14 листопада 1918 р. федерації з Росією і потреби створення "всеросійської федерації". Що спонукало гетьмана до подібної декларації - це питання, що турбує дослідників досьогодні. З двох альтернатив - спробувати очолити національний рух, дійти згоди з усіма українськими політичними силами, у тому числі і лівими, яких гетьман вважав носіями руйнації та обстоювати концепцію незалежної держави або очолити російський рух на Україні і проголосити нову політичну програму, яка мала б на меті федерацію з Росією -Павло Скоропадський обрав другу. Таке рішення відповідало його власним переконанням, оскільки він, по-перше, не вірив у перемогу Німеччини, яка могла б підтримати незалежність України, по-друге, дослухався до вимог Антанти, яка була проти української самостійності. По-третє, гетьман вважав цей варіант найбільш реалістичним у боротьбі з більшовицькою загрозою.
Проголошення федерації з Росією стало фатальним кроком гетьманського уряду, що згодом визнавав і сам П.Скоропадський. Грамота підтвердила найгірші побоювання українських соціалістичних сил та спонукала вибух антигетьманського повстання, що призвело до зречення гетьмана у грудні 1918 р.
Характер гетьманського режиму в українській історіографії здобув діаметрально-протилежні оцінки. Для українських істориків консервативного напрямку (В.Липинського, Д.Дорошенка, Н.Полонської - Василенко) гетьманат став єдиною правовою українською державою, витвореною місцевими консервативними силами. Для діячів УНР гетьманський уряд був маріонетковим режимом, створеним німецькими окупантами і позбавленим будь-якої опори в українському супільстві. Близьким до цього трактування є карикатурний образ гетьмана у "Днях Турбіних" М.Булгакова. Проте постать П.Скоропадського є скоріше трагічною, як є трагічними спроби досягти спокою і стабільності у розбурханому морі соціальної анархії. Гетьману таки вдалося добитися спокою в державі, але всупереч настроям і інтересам значної частини політично активного населення країни та спираючись на чужоземні окупаційні війська. Консервативна аграрна і промислова політика відштовхнули від П.Скоропадського соціалістично налаштовану українську інтелігенцію та селянство з робітництвом, вже обізнане з привабливістю більшовицької агітації. Втім, за Української Держави 1918 р. український консерватизм мав суперника і опонента не лише в українських соціалістичних партіях, але і в російському консерватизмі на Україні, який підтримували такі сильні організації як Союз земельних власників і Союз промисловості, торгівлі і фінансів, що хотіли використати Україну як базу для відбудови єдиної Росії. За таких умов національний консервативний проект був приречений на поразку.
Після повалення гетьманської влади П.Скоропадський перебрався до Німеччини. Тут у 1920 р. за наполяганням емігрантів-гетьманців було створено "Український союз хліборобів-державників". П.Скоропадський очолив новий гетьманський рух, а В.Липинський став його ідеологом. На початку 30-х років через ідейні і особистісні розходження між Скоропадським і Липинським "Союз" розколовся, і прибічники гетьмана об'єдналися довколо "Союза гетьманців-державників". Гетьманський рух став однією з провідних течій модерного українського консерватизму на еміграції. Крім того, заходами П.Скоропадського у 1925 р. в Німеччині створено Український науковий інститут при Берлінському університеті, як важливий осередок української науки і культури на еміграції.
З приходом до влади в Німеччині націонал-соціалістів еміграційне життя ускладнилося, і П.Скоропадський, не підтримуючи нацизм, був змушений виявити до нього лояльність. Проте він використовував кожну нагоду відстоювати перед Рейхом українські інтереси: заходам гетьмана завдячують своїм звільенням з німецьких концтаборів деякі українські політичні діячі, зокрема С.Бандера, А.Мельник, Я.Стецько.
Помер П.Скоропадький 26 квітня 1945 р. від смертельного поранення, нанесеного під час бомбардування станції Платлінг, поблизу Мюнхена.
Якщо у споминах про події українського державного будівництва 1917-20-х років діячів унерівської еміграції державі П.Скоропадського відведені найкритичніші сторінки, то у текстах представників Західноукраїнської республіки знаходимо відмінне сприйняття правління гетьманського уряду, що тяжіє до його схвалення. В умовах занепаду Австрійської імперії та декларації австрійським урядом перебудови держави на федеративних засадах активізація національного руху галицьких українців сягнула кульмінації у проголошенні новогодержавного утворення - Західноукраїнської народної республіки - 13 листопада 1918 р. На відміну від Центральної Ради, яка тривалий час зволікала із прийняттям законів, спрямованих на становлення державно-політичного й економічного життя УНР, керівництво ЗУНР на чолі з Є.Петрушевичем невідкладно прийняло ряд важливих документів: закони про організацію війська, про тимчасову адміністрацію, про тимчасову організацію судочинства, про державну мову, про громадянство, про земельну реформу, про освіту
Loading...

 
 

Цікаве