WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Степан Томашівський: біографічний нарис, концепція української історії - Реферат

Степан Томашівський: біографічний нарис, концепція української історії - Реферат

Томашівський редагує берлінські журнали "Українське слово" та "Літопис політики, письменства і мистецтва". Саме на еміграції він видає фундаментальні історичні і політологічні праці, які ознаменували остаточний перехід з народницьких на державницькі позиції.
У 1925 р. Степан Томашівський повернувся до Львова, де зайнявся звичною справою - редагував часопис "Політика" і вчителював у гімназії. На 1927 рік припадає злам у ставленні В. Липинського до С. Томашівського - якщо раніше він обіцяв співпрацювати в "Політиці", то тепер критикував її за "брак виразної ідеї" та нахил до "примітивного реалізму". Самому С. Томашівському він (вочевидь, через якийсь конфлікт в Українському науковому інституті в Берліні) надав зовсім несхвальної характеристики: "Цього пана я вважаю за найбільш деструктивну креатуру серед усіх українських інтелегентів, яких я в своєму житті зустрічав, а зустрічав їх дуже багато і на жаль більшість не була найвищої громадсько - творчої якості". З 1928 року і до кінця життя Степан Томашівський займає посаду доценту і надзвичайного професора східноєвропейської історії Краківського університету, позаштатний професор УНІ - Б (1927 - 1930).
У повоєнний час Степан Томашівський став однією з провідних постатей українського консервативного табору, був членом головної управи Української християнської організації та співтворцем її ідеології і тактики. Участь Томашівського в Українській християнській організації і розроблена ним концепція української політики в Польщі викликала наприкінці 1920-х років несприйняття керівників українських національно - державницьких партій, єпископату церкви, представників гетьманського руху. Підтримували Томашівського керівники УХО, підкреслюючи, що ідеологічна платформа заснованої у вересні 1930 р. Української католицької народної партії була результатом його наукової праці. Помер Степан Томашівський 21 грудня 1930 року.
Наукова спадщина С. Томашівського складає понад 50 великих праць в галузі української історії, близько 230 рецензій і статей. Його наукові зацікавлення були дуже різноманітними і охоплювали історію України від початків Київської держави до повоєнного десятиліття. Втім, пріоритетами були: давня історія України (найдокладніше - політична історія західноукраїнських земель), історія церкви на Україні до середини ХІІ ст. і новітнього періоду, історія Галичини середини ХVІІ ст., політична історія Австро - Угорщини на початку ХVІІІ ст. з особливою увагою до угорського повстання 1703 - 1711 рр. та української політики гетьмана Мазепи й до ставлення до угорського та українського самостійницьких змагань міжнародних політичних сил. Публіцистика С. Томашівського не поступалася його суто науковому доробку: як здібний публіцист, через її посередництво він популяризував власні історичні концепції, розглядав політичні питання новітньої української історії та європейської політики, особливо політичне становище українського народу в Австро - Угорщині і Польщі, політику цих держав та Росії щодо української національної справи, питання європейської повоєнної політики та її вплив на вирішення української справи у 1914 - 1930 рр.
Тривалий час пріоритетними темами дослідника були історія Хмельниччини та її відгомонів у Галичині. Паралельно він займався історією Гетьманщини періоду Мазепи. Результатом багаторічної праці стало написання двотомної історії Галичини, рукопис якої втрачено у роки Першої світової війни. У 1915 р. Степан Томашівський опублікував нарис німецькою мовою "Світово - політичне значення Галичини" і україномовний варіант цієї праці "Галичина. Політико - історичний нарис з приводу світової війни". Він також є автором низки ґрунтовних розвідок з історії української церкви.
Власну концепцію історії України Томашівський виклав у праці "Українська історія" (1918), перша і єдина опублікована частина якої охоплює період до 1569 р. Яскраво виражений державницький характер роботи відзначили одразу після виходу книжки. На думку І. Кревецького, "Українська історія" С. Томашівського й "Україна на переломі" В. Липинського творять злам в українській історіографії ХІХ - початку ХХ ст. тим, що на зміну народницькій візії історії ставлять виклад української державницької історії княжих (Томашівський) та козацьких (Липинський) часів.
Процеси історичного розвитку України Степан Томашівський зводив до трьох основних визначних ідей, що випливали з її географічного положення: боротьба зі степом (кочовою цивілізацією), суперництво з Польщею як вираз політично -культурної суперечності Заходу і Сходу і боротьба з домінуванням Москви, в основі якої лежить політико - господарський контраст Півночі і Півдня. Він зазначав: "Степ, Польща, Московщина - отсе трикутник історично - політичного розвитку України... у зрозумінню згаданих вище провідних ідей лежить і відкриття мірила вартості української історії. Все те, що йшло по лінії сих сил - було позитивне, творче, корисне; все супротивне - негативне, деструктне і шкідне. Здобування землі, відокремлення від "руськості", витворення окремої національно - культурної індивідуальності і здобуття політичної самостійності - отсе орієнтаційні пункти для історика у розміщенні світла й тіні на його малюнку".
На відміну від В. Липинського, який виводив перші монархічні традиції на Україні від держави Богдана Хмельницького, С. Томашівський у роботі "Українська історія", перший том якої "Старинні і середні віки" вийшов у Львові в 1919 р., доводив, що перша українська монархічна державність була започаткована в часи Галицько - Волинського князівства. Основою обґрунтування концепції стали вже цитовані вище "три кити": земля, тобто освоєння майбутнім українським племенем територій, на яких вони проживали, нація, тобто утворення української нації внаслідок відокремлення українських земель від великоруських після розпаду Київської держави і поступової сегрегації Галицько -Волинського князівства та становлення першої української національної держави - Галицько - Волинського князівства як завершення цих процесів.
Степану Томашівському притаманне відмінне від попередників розуміння "української землі". Якщо М. Грушевський і інші підкреслювали етнічні характеристики української території, то С. Томашівський розглядав її як географічну цілісність, ігноруючи тим самим етнічний характер окремих частин України. Він відштовхувався не від певної землі, заселеної певним етносом, а від географічного становища України, що творило історію української нації: "Тільки в географічному розумінні можна говорити про Україну як про індивідуальне незмінне поняття впродовж усієї історії." Сприймаючи Україну як поняття географічне, дослідник акцентує увагу на її розташуванні на території Європи та історичних наслідках цього розташування. Основним орієнтаційним пунктом та мірилом вартості розташування С. Томашівський вважав залежність України від Чорного моря. Більша частина України була зв'язана "своєю водною сіткою з Чорним морем і мусила ділити його долю. Немає нічого дивного в тому, що згаданому вище закуткові на Заході [тобто західноукраїнським землям], який належить до балтійського сточища, доводилося грати таку визначну роль в історії України. Це й пояснює з другого боку, чому історично - політичне і культурне життя українського народу не держалося постійно головної артерії української землі - ріки Дніпро".
Інша сторона ідеї щодо української землі як головного критерія історії України - історичний процес здобування українським народом землі. Цей процес складала довга і запекла боротьба осілої землеробської культури проти кочового варварства. Останнє, займаючи середину території України, тривалий час переважало культурні сили, що йшли з північного заходу і з півдня, поки південна сила не лягла в руїнах, залишивши першій весь тягар боротьби. Ця північно - західна культурна область і є найстарішою сценою політичного розвитку України. Займаючи спочатку невелику територію, ця область згодом поширилася до теперішніх розірів. В центрі цієї території знаходилися спочатку Київ, Володимир, Галич, а згодом Львів, який разом з Києвом вже у XIV ст. стає головним центром національного розвитку України.
Loading...

 
 

Цікаве