WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Степан Томашівський: біографічний нарис, концепція української історії - Реферат

Степан Томашівський: біографічний нарис, концепція української історії - Реферат


Реферат на тему:
Степан Томашівський: біографічний нарис, концепція української історії
?
Степан Теодорович Томашівський народився 9 січня 1875 року в селі Купновичі Самбірського району Львівської області. Середню освіту здобув у Самбірській гімназії (1895), потім вступив до філософського факультету Львіського університету. Серед найвідоміших його університетських викладачів був М. Грушевський, семінар якого Томашівський відвідував. Перша наукова розвідка С. Томашівського про Самуїла Кушевича, райця львівського, розпочала співпрацю юнака в Науковому Товаристві ім. Шевченка у Львові. Невдовзі С. Томашівський, якого Грушевський вважав одним із своїх найкращих і найздібніших учнів, почав працювати у відділі бібліографії "Записок НТШ" та секретарував в історико - філологічній секції і археографічній комісії. По закінченню університета він був обраний дійсним членом НТШ у Львові. Інтенсивну наукову роботу С. Томашівського перервав змушений від'їзд зі Львова, що відірвав дослідника від архівів. Впродовж 1900 - 1906 рр. С. Томашівський працював вчителем історії, латинської, грецької і німецької мов та літератур у гімназіях міст Перемишля і Бережан. Втім своїх наукових розвідок і членства у НТШ він не припиняє. У 1904 р. за дослідження "Народні рухи в Галицькій Русі 1648 р.", яка, за висловом М. Грушевського: "більш ніж відповідає вимогам", С. Томашівський здобув диплом доктора філософії у Львівському університеті. 1906 року він з великими труднощами перевівся до Львова на посаду викладача академічної гімназії. Активна праця у Науковому товаристві поновилася з новою силою: С.Томашівський входить до правління як референт друкарні, знову секретарує в історико - філологічній секції й археографічній комісії. Дослідження С. Томашівського цього часу, друковані переважно в "Записках НТШ" ("Шкільництво в Угорщині і русини". "Гетьман Мазепа і король Станіслав ІІ", "Мазепа у шведів", "Мазепа і австрійська політика" та інші) дістають визнання у наукових колах і відзначалися ретельним опрацюванням джерел та глибоким аналізом подій. За змістом і суттю ці роботи органічно відповідали народницькій концепції М. Грушевського. В той самий час при зовнішньому благополуччі між С. Томашівським і М. Грушевським назріває серйозний конфлікт особистого і професійного характеру, що пройшов стадії від скарг на холодність вчителя у листах 1909 року, припинення подачі статей до "Записок НТШ" з 1911 р. та апогею - конфлікту 1913 року в НТШ, у якому С. Томашівський зіграв одну з головних ролей. Цей конфлікт остаточно розколов Товариство на прибічників і противників стратегії і тактики його голови М. Грушевського і зрештою спричинився до уходу М. Грушевського з посади голови Товариства. Степан Томашівський став автором обуреної відповіді на "Нашу політику" М. Грушевського, в якій той критикував діяльність лідерів національно - демократичної партії за схильність до угодництва з польською владою краю. Як стверджував сам Томашівський, після появи цієї роботи та інших фельєтонів М. Грушевський "втратив усяке політичне значення". Суперечлива роль в цих подіях кинула тінь на репутацію самого С. Томашівського і приписала йому риси підступної людини, хоча наприкінці 1920-х років Томашівський сам висловив свій жаль за ті faux pas, яких він допустився у полеміці з вчителем. Як пише І. Лисяк - Рудницький: "Томашівський був визначним істориком і талановитим публіцистом, але як людина і громадський діяч він був суперечливою постаттю... За ним ходила слава інтригана і кар'єриста; так принаймні висловлювався про нього у своїх листаї до Липинського Дмитро Дорошенко. У цому було чимало перебільшень, проте до витворення такої некорисної опінії причинився таки він сам, Томашівський - своїм тяжким, мізантропічним характером." Із засудженням його участі в конфлікті в НТШ висловилися О. Роздольський, М. Мочульський та І. Джиджора. Після відходу М. Грушевського Степан Томашівський став фактичним головою Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1913 - 1914). Оцінки ефективності його головування неоднозначні - при збереженні значних обсягів видавничої і дослідницької справи та збереженні наукового рівня видання НТШ у Львові великого наукового резонансу не мали. У 1912 - 1914 рр. Степан Томашівський - доцент австрійської історії в Львівському університеті. В цей час ідейне розходження з М. Грушевським спонукає його переглянути науковові погляди і пріоритети і розпочати розробку власного бачення історичного процесу.
У роки першої світової війни Степан Томашівський жив у Закарпатті та Відні. Впродовж листопада 1918 - лютого 1919 рр. він виконував обов'язки делегата Української Національної Ради ЗУНР - ЗО УНР 1918 - 1919 для спеціальних доручень, згодом перетворившись фактично на головного політичного радника уряду ЗУНР. З березня 1919 по червень 1921 р. він перебував на українській дипломатичній службі, працював у різних українських дипломатичних представництвах за кордоном - Швейцарії, Франції і Англії, був радником делегації УНР та керівником делегації ЗУНР на Паризкій мирній конференції 1919 - 1921 рр. У 1920 С. Томашівський виїхав до Англії, де поєднував роботу представника уряду ЗУНР у Лондоні із працею в лондонських бібліотеках. На противагу більшості українських політиків, котрі в домаганні повної державної самостійності України, котрої сподівалися досягнути за підтримки держав Антанти, продовжували курс на конфронтацію з Польщею, С. Томашівський, розцінюючи такі політичні плани як нереалістичні, вважав за доцільне зосередитися на боротьбі за автономію західноукраїнських земель. Він обстоював право Галичини на незалежність в листах до членів англійського уряду, міністерств закордонних справ, прем'єр - міністра Ллойд - Джорджа, впливових англійських газет. У листі до І. Кревецького 1922 р. він так пояснював свою позицію у цій справі: "По програній 1919 р. я сподівався, що при помочі мирової конференції в Парижі ми зможемо таки зберегти мінімум автономної державності в Галичині й утворити справжній П'ємонт на будуче... Та наш національний максималізм в ім'я: все або ніщо! знівечив усе!". Прогалицька позиція Степана Томашівського на Паризькій конференції задовольняла далеко не всіх, якщо з її критикою виступили І. Мазепа, М. Лозинський, М. Рудницький, то прихильно її оцінили В.Панейко та В. Кучабський. На тому грунті ускладнилися відносини дипломата з керівництвом ЗУНР. Влітку 1921 р. Томашівський подав у відставку (за його власним висловом, стряс зі своїх чобіт "порох урядової служби") і тимчасово оселився в столиці Німеччини, плануючи узятися до теоретичної та ідейно - просвітницької діяльності.
1921 - 1925 рр. Степан Томашівський провів у Берліні. Одним з мотивів його переїзду був намір зблизитися з гетьманським рухом. Тут він швидко зходиться з В. Липинським, з яким познайомився ще десь у 1905 році. Між цими двома особами, попри усю суперечливість їхніх стосунків, встановилася безсумнівна інтелектуальна близькість, підсилена спорідненістю методологічних засад вивчення історії, тому вукраїнській історіографії вони стали поруч як два основоположники "державницької школи". Степан Томашівський не став членом УСХД, але у гетьманських колах його вважали своєю людиною, він друкується в гетьманських виданнях, а також читає лекції в німецьких вузах та Українській господарській академії в Подебрадах.
Ідейні метаморфози Степана Томашівського вкладаються в типову схему еволюції поглядів українських діячів, що не одразу прийшли до консерватизму: в передвоєнні роки він симпатизував лівим політичним течіям, а перехід на консервативні позиції відбувся після років війни і революційних потрясінь. В останні роки життя, в Польщі, Степан Томашівський остаточно завершив свою концепцію, в якій сполучилися елементи католицизму, консерватизму і прагматично - релятивістської філософії Джемса і Шпенглера. Консервативно - монархічні кола розцінили клерикальний монархізм і прогалицьку орієнтацію дослідника як зраду інтересам гетьманської легітимної ідеології, що зрештою змусило його розірвати стосунки з представниками напряму.
Проте це відбулося вже згодом, а у першій половині 1920 - х років Степан
Loading...

 
 

Цікаве