WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Брестська унія - Реферат

Брестська унія - Реферат

Реферат по історії України
на тему:
Брестська унія
?
План
1. Спроби об'єднання
2. Брестська унія 1596 року
Ідея возз'єднання католицької і православної церков у принципі не відкидалася ні тієї, ні інший із самого моменту їхнього розколу в 1054р. В Україні перші спроби об'єднання церков мали місце ще в XIII в., а після Флорентійського собору 1439 м, ідея ця ледь не здійснилася. Однак на шляху втілення цієї в сутності дуже привабливої ідеї стояли століття непорозумінь і взаємних підозр.
Оскільки католицька церква на протяг багатьох сторіч надавав вирішального значення зміцненню своїх рядів і організаційної моці, те православні особливо побоювалися розмов про возз'єднання, убачаючи за ними спробу підкорити Східну церкву Західної. І, треба сказати, побоювалася не без основ. Протягом усього XVI століття переконані у своїй перевазі польські католики, власне, і не ховали, з якою метою вони схиляли (а часом і відкрито примушували) до так називаної унії православних українців. Поляки сподівалися, що з введенням унії відбудеться негайне і повне розчинення православних українців серед іншого населення Речі Посполита , а католицизм істотно розширить межі свого впливу на сході.
У 1577м, широкий резонанс одержує знамените міркування Петра Скарги "Про єдність Церкви божої". У той же час єзуїти систематично вели і, так сказати, індивідуальну роботу серед ведучих українських магнатів, щоб схилити їх до підтримки ідеї унії хоча б у принципі чого їм і удалося домогтися від багатьох, і навіть від самого князя Острозького. А вуж король Сигізмунда III, ревний католик, використовував весь свій вплив для того, щоб від принципової згоди перейти до безпосереднього виконання єзуїтської витівки. У могли бути і більш вагомі причини для її підтримки, чим релігійна запопадливість, причини політичні: унія ще тісніше прив'язала б Україну і Білорусію до Мови Посполитой і віддалила від впливу сусідньої православної Московии.
Як не дивно, але безпосередній імпульс до висновку унії був даний православною стороною. У 1590 р. православний єпископ Львова Гедеон Балабан, доведений до сказу сутичками, що не припиняються, із братерством, а найбільше безтактним, на його думку, втручанням у ці "домашні дрязги" константинопольського патріарха, порушив питання про унію з Римом на таємному з'їзді православних єпископів у Белзе. Знайшлися ще три єпископи, що погодилися з Балабаном. Цими трьома єпископами були Кирило Терлецкий з Луцька, Дионисий Збируйский з Пагорба і Леонтій Пелчицкий з Турова. Пізніше до змовників примкнув Іпатій Потий з Володимира- авантюрист знатного роду, лише недавно рукоположенный у православні священики, а до цього що встиг побувати в кальвіністах. Саме він з Терлецким очолив змову єпископів.
Звичайно, не так-те легко розібратися в мотивах змовників, у цій вигадливій суміші своєкорисливості і "ідейних" розумінь про чи вигоди не вигодах самої церкви. Їм хотілося порядку і дисципліни серед православних такого, як у католиків. Хотілося, щоб авторитет єпископа незважаючи ні на що був незаперечний в очах усього духівництва і мирян. Вони заявляли своїй пастві, що, ставши частиною католицької церкви, вона одержить нарешті рівні з усіма права в Мові Посполитой: і міщан більше ніхто не скривдить у їхніх містах, і дворян не обійдуть вигідними місцями по службі. Та й кар'єру самих єпископів не сповільнила б різко злетіти: у випадку рівняння їхній у правах з католицькими ієрархами вони одержували місця в Сенаті і могли реально впливати не тільки на церковні, але і на державні справи. Натхненні настільки райдужною перспективою, змовники в умовах строгої конспірації провели серію переговорів з королівськими чиновниками, католицькими єпископами і папським нунцієм. Нарешті в червні 1595р. чотири православних єпископи офіційно оголосили про свою згоду привести свою церкву до унії з Римом. Вони зобов'язалися беззастережно визнати авторитет папи у всіх питаннях віри і догмата замість на гарантії збереження традиційної православної літургії і церковних обрядів, а також традиційних прав священиків начебто права обзаводитися родиною. І вже наприкінці 1595р. Терлецкий і Потий відправилися в Рим, де папа Клемент VIII проголосив офіційне визнання унії.
Тільки після цього звістка про унію стала надбанням православної громади. Зрозуміло, обуренню українців не було межі. І навіть такі їхні лідери, як князь Острозький, що внутрішньо вже схилялися до ідеї унії, були розлютовані тим, як підступно, нагло і бездарно ця ідея була проведена в життя. У відкритому листі до чотирьох єпископів, що получили широкий резонанс, князь називав змовників "вовками в овечій шкірі", що зрадили свою паству. І призивав віруючих до непокори самозваним вершителям їхніх доль. Направивши офіційний протест королю, князь Острозький у той же самий час вступає в антикатолицьку змову з протестантами, загрожуючи підняти збройне повстання. По всій Україні і Білорусії православне дворянство термінове з'їжджалося на місцеві збори, щоб гнівно засудити унію. І навіть єпископи Балабан і Копистенский, налякані розмахом протесту, відреклися від побратимів змовників і зробили формальні заяви про те, що вони разом із усіма православними виступають проти унії. Для дозволу конфлікту в 1596р. у Бресті скликається церковний собор. Ніколи колись не знали Україна і Білорусія настільки багатолюдних церковних зборів. Супротивників унії представляли два вище згаданих єпископи, православні ієрархи через границю, десятки виборних представників дворянства, більш 200 священиків і безліч мирян. Щоб забезпечити їхня безпека, князь Острозький з'явився на собор на чолі власних збройних загонів. Навпроти. Ряди прихильників унії були дуже і дуже нечисленні і складалися усього лише з чотирьох православних єпископів, а також жменьки католицьких ієрархів і королівських чиновників.
Ледь почавши, переговори зайшли в безвихідь: стало очевидно, що сторони загальної мови не знайдуть. Розуміючи безглуздість подальших сперечань, уніати прямо заявили, що ніякі доводи розуму не змусять їх відректися від унії. І як ні протестували православні, до яких погроз не прибігали усі було марно, тому що виходів з такої ситуації залишалося тільки два: змусити уніатів відступитися чи змусити короля позбавити їхнього єпископського сану. Те й інше виявилося зовсім неможливо.
Так українське суспільство розкололося на дві нерівні половини: з однієї сторони православні магнати, більшість духовенства, народ; з іншого боку - колишні ієрархи православної церкви з купкою своїх прихильників. Однак на цю другу чашу ваг був кинутий настільки вагомий аргумент, як королівська підтримка, - і так якийсь час обидві чаші перебували в рівновазі, тобто в тій парадоксальній ситуації, коли ієрархи обходилися без церкви, а церква без ієрархів... Почавши спробою об'єднання християнських церков і усіх віруючих християн, Брестська унія привела до їх подальшого роз'єднання, тому що тепер на місці двох церков існували вже три католицька, православна йуніатська, чи греко-католицька, як її згодом стали називати.
Loading...

 
 

Цікаве