WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Символічна інтерпретація прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для юридичного обґрунтування становлення - Реферат

Символічна інтерпретація прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для юридичного обґрунтування становлення - Реферат

Великого,коронованого у 800 р., а потім на германців в особі імператора Оттона І, коронованого у 962 р.; але у другій редакції своєї "Хроніки" Оттон Фрайзінгенський запропонував більш складну схему трансляцій, говорячи про перенесення імперії від римлян до греків (тобто візантійців), потім до франків, далі до лангобардів і тільки потім - до тевтонських франків (тобто германців). Не менш плідною виявилася і ідея Оттона про обов`язковість генетичного зв`язку імператорів для забезпечення їм повної законності з Октавіаном Августом; Карл Великий, наприклад, за розрахунками єпископа був 68-м чи 69-м прямим спадкоємцем римського імператора. Для нашої теми це особливо важливо, оскільки реальний та особливо містичний зв`язок з Римом вважався обов`язковою умовою будь-якої середньовічної держави та правлячої династії, які прагнули вважатися легітимними. У такий спосіб середньовічна інтелектуальна еліта остаточно спробувала відмовитися від "незручного" імперського квартету, до чого закликали ще видатні хроністи ранньосередньовічної доби Григорій Турський, Ісідор Севільський та Беда Вельмишановний, які вважали, що ера великих імперій завершилася з появою християнства [14, 11-12, 78-87; 78; 79].
Для нашої теми принципове значення має ще така риса середньовічної культури, як відмінне від більш пізнішого ставлення до слова, мови, тексту. Вони не тільки вважалися даром Божим (грецьке "Логос", себто - вчення, мудрість, було синонімом Сина Божого), але розглядалися як модель всесвіту, в якій практично повністю відображений Божий задум щодо творення світу. Тому інформація, перш ніж фіксувалася за допомогою мовної знакової системи в тексті, ретельно символізувалася, для чого підбиралися найбільш адекватні слова та словосполучення. Як відомо, Pax Slavia Orthodoxa оперувала переважно церковнослов`янською мовою, яка спеціально була штучно сконструйована з запозичених з давньогрецької, давньоєврейської, частково з латини слів та зі слов`янських мовних компонентів для максимально адекватні передачі змісту Святого Письма чи патристичних текстів. Тобто Середньовіччя не тільки орієнтувало людей жити за певними зразками, але і інформацію в процесі її осмислення, фіксування та ретрансляції символізувало у відповідності з певними духовними орієнтирами. У результаті такої подвійної символізації в джерелах, якими користуються дослідники і до сьогодні, відображена по суті імітаційна версія реальних історичних подій; за повідомленням про ту чи іншу подію завжди треба шукати той містичний чи реальний прецедент минулого, який для літописця - представника інтелектуальної еліти, слугував підґрунтям "піднімання" конкретного вчинку чи події до такого бажаного у Середньовіччя високого духовного рівня. Інтелектуальна є еліта відповідну методику тримала, зрозуміло, в секреті, що пояснюється не тільки зрозумілою кастовістю, але і прагненням не допустити до необхідних знань людей без тривалого випробовування та без необхідного рівня освіти.
Книжники зовсім не прагнули розкривати свої професійні секрети, бути переконливими з аргументами, тому в середньовічних текстах годі шукати прямих покликів на конкретні прецеденти та ретельних аргументацій. З огляду на це і постає необхідність проаналізувати ті обов`язкові для становлення нових середньовічних держав юридичні та символічні складові (що в цю епоху практично збігалося) з досвіду зразкових, освячених традицією країн. Треба також звернути увагу на те, що слов`янське православне Середньовіччя оперувало протягом практично усього періоду розвитку церковнослов`янською мовою - штучним знаковим конструктом, створеним переважно з південнослов`янських мовних компонентів, але за зразком трьох так званих "святих" мов, в першу чергу давньоєврейської та давньогрецької (латина вижалася у православному світі граматично, семантично та морфологічно Недосконалою, щоб нею передавати складні теологічні поняття та почуття). Тобто, церковнослов`янська мова вже в силу наведених особливостей була ідеальним матеріалом для кодування та символізації інформації та осмислення останньої через призму певних біблійних та патристичних зразків [34; 35; 36; .17; 46].
Для Русі в якості останніх виступали в першу чергу Візантійська імперія, Хозарський каганат (до 968 р.) та Перше Болгарське царства (до 1018 р.), а також ті країни, прецеденти з історії яких були використані для легітимізації зазначених державних утворень (Римська імперія, Аварський каганат та Велика Булгарія, деякі зі східних країн, які вважалися спадкоємцями імперій Олександра Македонського та Ахеменідів) [3; 89; 127; 134; 135].
Імперія Селевкідів - спадкоємець останніх найавторитетніших в античному світі та у Середньовіччі імперій - мала в період раннього європейського Середньовіччя неабияке символічне значення, оскільки небезпідставно вважалася своєрідним "містком" між Заходом та Сходом в першу чергу стосовно теоретичних уявлень про ідеальну державу, існування якої бездоганно обґрунтоване з теологічної, політологічної та юридичної очок зору. Принциповим було також і те, що і християнський Захід, і з кінця 20-х рр. VII ст. мусульманський Схід визнавали в якості зразкового імператора Олександра Македонського (Іскандера семітськими та тюркськими мовами), який утворив свою імперію якраз включаючи територію Персії, де правила династія Сасанідів - правонаступник Олександра з відповідними геополітичними амбіціями. Для нашої оповіді є принциповим те, що візантійський імператор Іраклій вів тривалу війну у 20-х рр. VII ст. проти імперії Сасанідів майже синхронно з арабами, які тільки-но переживали ісламізацію. Стосовно так званих гассанідів, які вважалися безпосередніми нащадками перських шахів, візантійці до першої чверті VII ст. використовували титул "василевс", перш ніж самим обґрунтувати власні на нього претензії [39]; той факт, що гассаніди знаходилися у васальній залежності від Візантії, не міг вплинути на символічно і реально більші права перших на спадщину Олександра та імператорський титул. Саме в 629 р., коли Іраклій визволив від персів Гроб Господній, що мало і для християн, і для мусульман величезне символічне значення (останні визнають, як відомо, за Ісусом - Ісою - роль одного з пророків), самим пророком Мухаммадом йому було запропоновано прийняти іслам [13, 153-154 та ін.].
З позицій семіології стає логічним та зрозумілим характер подальших відносин між Візантією, арабським та тюркським (ісламським) світом. Події 629 р. в Єрусалимі символічно зрівняли права християн та мусульман на імперський ойкуменізм, тому виглядають обґрунтованими претензії спочатку арабських халіфів, особливо після завоювання Персії, а пізніше - турецьких султанів на території Візантії, на титул василевса та, власне, на саму назву "Ромейська імперія" (як відомо, офіційна назва Візантії, тобто - Римська імперія): спочатку Іконійський султанат успадкував назву Рум, а з утворенням у середині XV ст. Османської імперії останні прийняла цілком законно з юридичної точки зору назву "Румелія", а турецькі султани вважалися, подібно до
Loading...

 
 

Цікаве