WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Символічна інтерпретація прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для юридичного обґрунтування становлення - Реферат

Символічна інтерпретація прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для юридичного обґрунтування становлення - Реферат

Ж.ЛеГофф, Ж.Дюбі, Ж.-К.Шміт, А.Гуревич, Ю.Безсмертний, В.Даркевич та інші; сьогодні високим авторитетом користуються медієвісти, які розділяють концептуальні положення так званої "нової інтелектуальної історіографії" та методологічно з нею споріднених.
Вивчення з позицій семіології, нарратології, теорії дискурсу так званого Pax Slavia Orthodoxa, якщо скористатися терміном, запропонованим видатним італійським славістом Р.Піккіо [59; 60; див. також оригінальний варіант А.Дьоміна: 29], тобто - православного слов`янського світу, практично тільки починається, хоча історіографічна традиція вже поповнилася працями Г.Подскальського, М.Данилевського, О.Юрганова, А.Горського, О.Головка, В.Рички, О.Толочка, О.Александрова, Т.Вілкул, автора цих рядків [4; 5; 15; 16; 17; 18; 19; 22; 23; 61; 74; 75; 76]. Проте комплексне вивчення Pax Slavia Orthodoxa в цілому та його давньоруської складової зокрема в семіологічному` контексті, а саме він, як було зазначено, дозволяє максимально повно реалізувати не декларативно, а на практиці принцип історизму з огляду на концептуальну семіологічність Середньовіччя, ще чекає на свою реалізацію, оскільки у дослідженнях згаданих авторів залучено до наукового аналізу в принципі тільки окремі аспекти нових дослідницьких технологій. Суттєвою перешкодою до більш успішної реалізації задуму є, на нашу думку, те, що нерідко ігнорується властива Середньовіччю символічність, містичність, принципове тяжіння до імітування зразків, зорієнтованість на вічні духовні цінності, прецеденти минулого тощо, тому дослідники у переважній більшості випадків залишають поза увагою з`ясування справжніх, прихованих причин тих інших подій [46; 50; 51].
Містичний зв`язок між земним та небесним, тимчасовим та вічним у часоово-просторовому вимірі обґрунтовувався наступними аргументами. Представники інтелектуальної еліти розуміли свою епоху як аналогічну, в містичний, зрозуміло, спосіб, останньому з шести днів творіння, коли, власне, і було створено людину, про що, як відомо, розповідається в старозавітній Книзі Буття і що визнається крім християнства юдаїзмом та ісламом. Це пов`язано з паралельним існуванням літочислення як від Різдва Христового, так і від творення світу (саме така система панувала у східному християнстві), тобто на 5508 років більше, тому тисячоліття від 492-го по 1492-й рік розглядалося як типологічно подібне сьомому дню творіння, що пояснює велику популярність у Середньовіччі так званих "Шестидневів". Тому всі вчинки люди, в першу чергу світська та духовна еліта, прагнули вимірювати через призму біблійних зразків, символів, образів та персонажів, практично завжди імітували поведінку тих чи Інших реальних та містичних героїв, в першу чергу святих, праведників, своїх янголів-хранителів, особливо шанованих предків тощо. З огляду на це жоден вчинок не здійснювався без попередньої "мозокової атаки", ніхто без достатніх та вагомих династичних, правових, спадкових та інших підстав не міг претендувати на ту чи іншу територію, титул тощо. На жаль, з кінця XV століття, а саме з 1492-го року, ситуація почала змінюватися в бік сучасного типу сприйняття правових та етичних норм, роль авторитетних та зразкових середньовічних символів почала змінюватися, а їх призначення та смислове навантаження ставало все більш умовним, формальним та недієздатним. Поступово процес осмислення, кодування та ретрансляції інформації все більше набував форм ретельної, сумлінної, але не опрацьованої з точки зору характерних для попередньої епохи "вічних цінностей" фіксації певних історичних ситуацій, що принципово відрізнялося від наративно-семіологічних принципів середньовічної доби [34; 35; 36; 37; див. також: 66].
Стосовно розуміння просторових аспектів землі як Божого Творіння Середньовіччя орієнтувалося, по-перше, на старозавітну доктрину розподілу земель між нащадками Авраама та Ноя (Сімом, Хамом та Яфетом), а по-друге, на новозавітну концепцію місій апостолів у різні землі. На легітимізацію у рамках християнської ойкумени міг розраховувати певний народ та територія, причетні до зазначених розподілів; тільки у разі теологічного обґрунтування правляча династія могла розраховувати на церковне благословення та отримання відповідно права на очолення незалежної держави, проте у васальній (в залежності від конкретних історичних обставин - реальній чи чисто номінальній) від імперії. Останнє вимагає пояснення. Оскільки існує одне і тільки одне Царство Небесне, то і на землі може бути всього одне царство та, відповідно, один володар. Для християнського Середньовіччя такими були Римська імперія та римський імператор В основі середньовічної доктрини "перенесення імперії" традиційно лежали біблійні пророцтва з книги Даниїла про чотири насильницькі та жорстокі царства, які почергово змінювали одне одного та після яких має настати п`яте, "вічне" Царство Боже. Згідно апокаліптичних видінь давньоєврейського пророка, загибель четвертої монархії має настати після появи месії ("помазаника божого") та встановлення Царства Божого ("п`ятої монархії"). Ідея перенесення влади від одних народів до інших простежується і в книзі "Ісуса, сина Страхова" (10, 8). Треба, проте, мати на увазі, що автори книги Даниїла сформулювали зазначену концепція в період успішної боротьби євреїв проти монархії Селевкідів у II ст. до н.е., тому четвертим царством вважалася саме ця елліністична держава [14; 41; 54].
Через посередництво авторів новозавітного "Одкровення Іоанна Богослова", в якому четвертим та, відповідно, останнім царством було проголошено Римську імперію, а також коментарів до Старого Завіту св. Ієроніма (IV ст. н.е.) модель періодизації історії за чотирма монархіями стала надбанням наступного тисячоліття, ставши, за влучним висловлюванням німецького медієвіста К.Трібера, "наріжним каменем історичного світогляду протягом усього Середньовіччя". Проте паралельно з негативним сприйняттям Римської імперії деякими з авторі п новозавітних книг та ранніми християнами інтелектуальна еліта пізньоантичної та ранньохристиянської доби наполегливо почала працювати над "реабілітацією" Риму. На початку V ст. Пруденцій у трактаті "Проти Симмаха" вперше висловився стосовно того, що Римську імперію (точніше "pacis Romae" - "римський світ") власне і Богом було створено для прискорення розповсюдження християнства серед народів.
Якщо забігти дещо наперед, то своєрідним логічним завершенням розробки даної теми стала концепція фрайзінгенського єпископа Оттона (1113-1158) - видатного богослова та політика середини XII ст. (між іншим, онука германського імператора Хайнріха IV, брата короля Конрада III і рідного дядька імператора Фрідріха І Барбаросси та фактичного автора ідеї утворення "Священної Римської імперії"), який з метою виправдання ганебного в очах християн факту практичного знищення Риму військами Аларіха у 410 р. запровадив до наукового обігу свого часу та політичної практики принцип "translation imperii". За Отгоном Бог переніс владу римських імператорів спочатку на "західних франків" в особі Карла
Loading...

 
 

Цікаве