WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Символічна інтерпретація прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для юридичного обґрунтування становлення - Реферат

Символічна інтерпретація прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для юридичного обґрунтування становлення - Реферат


Реферат на тему:
Символічна інтерпретація прецедентів з історії Візантії, Першого Болгарського царства та Хозарського каганату для юридичного обґрунтування становлення Давньоруської державності
?
Не дивно, що на сьогодні історіографічна традиція має у своєму розпорядження не тільки колосальну кількість різнофахових робіт, в яких у той чи інший спосіб ставилися та з різною мірою результативності вирішувалися різноманітні питання давньоруської історії початкових етапів розвитку, але нараховує також кілька фундаментальних узагальнюючих праць, автори яких прагнули запропонувати оригінальні концепції становлення Русі. Серед останніх найбільш резонансними були дослідження Д.Іловайського, В.Томсена, В.Пархоменка, О.Насонова, М.Брайчевського, Х.Ловмяньського, Б.Рибакова, В.Сєдова, О.Трубачова, Х.Пашкевича, Н.Чедвік, О.Пріцака, С.Френкліна, Дж.Гепарда, Х.Стенга, В.Петрухіна та інших, які залишаються авторитетними і сьогодні, оскільки сконцентрували найкращі для свого часу досягнення історії, археології, філософії, мовознавства тощо. Неабиякий інтерес до цікавлячої нас проблеми був проявлений також фахівцями з історії країн, прямо чи посередньо причетних до державотворчих процесів у Південно-Східній Європі у ІХ-Х ст., в першу чергу Візантійської імперії, Аварського каганату, Великої (Чорної) Булгарії, Хозарського каганату та Першого Болгарського царства. Принципове значення мало також для становлення Русі, як відомо, утвердження скандинавської за походження династії Рюриковичів. Оскільки історіографічні складові кожного зі згаданих державних утворень взагалі, та в давньоруському контексті достатньо численні та в ідеалі вимагають спеціального аналітичного розгляду, з огляду на обмежені рамки даної публікації ми змушені відіслати зацікавленого читача до узагальнюючих робіт з візантійської, хозарської та болгарської історії. Останнє рішення продиктоване і тим, що у подальшому викладенні автор буде оперувати в принципі відомими, в більшості хрестоматійними фактами, зосередивши увагу на обґрунтуванні нових для обраної теми методологічних підходів, що звільняє від необхідності здійснювати глибокі історіографічні рейди в ті чи інші тематичні складові проблеми.
Для успішної реалізації мети даної наукової розвідки перш за все необхідно коротко охарактеризувати типологічні риси середньовічної християнської культури, в першу чергу ті, які безпосередньо стосувалися проблем узаконення розташування того чи іншого етносу в межах християнської ойкумени, його прав на утворення власної державності та зайняття останнього законного місця в ієрархії цивілізованих країн, обґрунтування прав представників правлячих династій на ті чи інші титули, території, спадщину попередніх реальних та містичних прабатьківщин. Від самого початку автор свідомо відмовляється від термінів, які і до сьогодні активно використовуються стосовно Середньовіччя, на кшталт "окупація", "загарбання" тощо, прагнучи у відповідності до принципу історизму довести, що за кожним вчинком середньовічної світської та духовної еліти, в тому числі і в питаннях легітимізації нових державних утворень, обов`язково стояли ретельні політичні, юридичні, теологічні, династичні тощо розрахунки, які концентрували у собі найкращі здобутки античної, ранньохристиянської та середньовічної думки.
Оригінальною, навіть унікальною рисою Середньовіччя було чітке усвідомлення його інтелектуальною елітою часових та регіональних меж власної цивілізації, які, зрозуміло, відштовхувалися від положень Старого та Нового Завіту, концепцій ранньохристиянських мислителів (так званих Отців Церкви), культурного досвіду античної доби. Хоча поряд з переосмисленими реальними подіями минулого середньовічна думка оперувала значним арсеналом містичних, ірраціональних концептів, останні посідали далеко не другорядне місце в духовності епохи. У відповідності з монотеїстичним християнським світоглядом для середньовічної людини більшу цінність мало вічне, незмінне, абстрактне, необмежене часом та простором, зрештою -містичне, тобто те, що максимально наближало індивідуума, обмеженого порівняно нетривалим життям та недосконалим інтелектом, з Богом. Оскільки найцінніше було зосереджено у Святому Письмі та канонізованих творах патристики, то реальні політичні, культурні, навіть суто побутові вчинки в першу чергу світської та духовної еліти завжди обов`язково планувалися та здійснювалися з урахуванням біблійних зразків. Людина Середньовіччя своє земне життя вважала тільки миттю втілення вічної душі, тому реальність треба було сконструювати у такий спосіб, щоб вона була максимально зорієнтована на вічні зразки, що вважалося гарантією потрапляння в Царство Небесне. Тобто, досліджувана епоха була підкреслено семіологічною, свідомо зорієнтованою на зразки, образи, знаки. Будь-який вчинок тільки тоді набував виправданості та законності для сучасників, коли обов`язково був виправданий орієнтацією на певний містичний чи реальний факт минулого, який був освячений традицією та набув символічного статусу. Цілком логічно, що з юридичного погляду епоха концептуально орієнтувалася на прецеденти біблійної чи реальної історії, шукаючи у такий спосіб у тих чи інших подіях минулого виправдання власним діям; сказане безпосередньо стосувалося також і відносин між державами, які будувалися на підґрунті концепції про чемну ієрархію, яка, в спою чергу, розглядалася як перманентно недосконалий аналог ієрархії небесної, доктрину якої розробили, як відомо, Псевдо-Дионісія Ареопагів, Блаженний Аврелій Августин та інші позньоантичні та ранньохристиянські інтелектуали.
Середньовіччя тільки на перший погляд виглядає зосередженням безглуздої невиправданої жорстокості, безкінечних немотивованих вчинків та конфліктів, абсурдних вчень та панування церковної догматики. На практиці ж без кропіткої юридичної, теологічної та династичної підготовки не здійснювався жоден крок у внутрішній та зовнішній політиці, релігійній та культурній сферах. Історична наука ХІХ-ХХ ст., протягом яких було закладено підвалини сучасного гуманітарного дискурсу, на жаль практично не враховувала в процесі вивчення середньовічних джерел та встановлення причинно-наслідкових зв`язків, дат подій, імен їх учасників, а особливо - мотивів, аргументації, приводів, обставин реалізації тих чи інших задумів типологічних рис Середньовіччя, які принципово відрізнялися від ментальних стереотипів ХVII-ХХ ст. Побіжно зазначимо, що протягом останніх трьох-чотирьох десятиліть завдяки зусиллям переважно філософів, лінгвістів та лише, на жаль, частково власне істориків закладено було методологічні та методичні підвалини комплексного семіологічного аналізу середньовічних текстів та історії Середніх Віків в цілому. Західноєвропейське Середньовіччя, так званий Рах Romana чи Рах Catholica, на підґрунті здобутків представників школи "Анналів" (М.Блока, Ф.Броделя та інших) та М.Бахтіна достатньо ретельно під кутом зору принципової уваги перш за все до ментальних, духовних засад епохи вивчалося такими визнаними медієвістами, як
Loading...

 
 

Цікаве