WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Михайло Грушевський та Дмитро Багалій - Реферат

Михайло Грушевський та Дмитро Багалій - Реферат

вплив. Неприємна роль у цім комплоті відводилася Багалію. Можна лише здогадуватися, якими засобами вождям вдалося втягти у здійснення своїх замірів Дмитра Івановича, котрий почав об'єднувати навколо себе невдоволених Грушевським.
Відзначимо і складність, дуалістичність становища самого Багалія в ті непрості, прокляті часи початку "бедствий грядущих". З 1924 року він опинився поміж двох вогнів. У Харкові - М. Яворський, у Києві - другий історик-академік(після Д. Багалія) - М. Грушевський, який розпочав надзвичайно активну, бурхливу діяльність щодо розбудови своєї школи, своїх установ в історичній секції Всеукраїнської академії наук (ВУАН). Колишні учні і прихильники Багалія стали тяжіти, а потім і втікати до науково сильнішого і впливовішого Грушевського. Не міг не визнавати і не відчувати на собі силу концептуальних імперативів Михайла Сергійовича і сам Дмитро Іванович [5]. Цієї шаленої конкуренції не витримував не лише Багалій, але й інші академіки. Додавався ще й характер самого історика - експансивний, бурхливий, безоглядний. Академічна опозиція Грушевському визріла мов на дріжджах - відразу. Додалися і задавнені, старі політичні почвари - учасники протистояння належали в минулому до різних політичних партій і груп.
У ВУАН пішов поділ на "наших" і "не наших". Тодішній неодмінний секретар Академії Агатангел Кримський, який теж протистояв Грушевському, в листі до В. І. Вернадського підкреслив, що Багалій - людина яка "органічно виросла на ґрунті нашої російської України, а не автрійської окраїни" [6], натякаючи останнім на Михайла Сергійовича Грушевського. Відтак Д. І. Багалій відразу став "нашим" для тих, хто був проти Грушевського.
Конфронтація, що виникла, та академічні інтриги, постійно інспіровані поміж М. Грушевським, з одного боку, та А. Кримським, С. Єфремовим і Д. Багалієм, з іншого, стали благодатним ґрунтом, на який висівали свої нищівні зерна розбрату комуністичні лідери, які тоді "Украйну правили", - втручаючись у ці конфлікти, підігріваючи особисті амбіції та антипатії, розпалюючи пристрасті. Мета була одна - розправитися з Грушевським, котрий залишався не тільки значною науковою, але й політичною фігурою, позаяк з його іменем небезпідставно пов'язувалася фундація УНР.
Використати Сергія Олександровича Єфремова як ударну силу супроти Михайла Сергійовича Грушевського вони не могли: антикомунізм і антибільшовицька непримиренність Сергія Олександровича були загальновідомі, і на подібну угоду він не пішов би нізащо, при всій своїй неприязні до Грушевського та його "полигачів", як називав він їх у своєму щоденнику [7]. Зрештою С. Єфремову теж знайшли непогану роль. А. Ю. Кримський не мав достатніх сил, впливу та авторитету, щоб очолити погром. До того ж він теж був настроєний опозиційне щодо партії. Залишався Д. І. Багалій - вигідна для комвождів постать: лояльний, заляканий, обережний, підкреслює свою відданість владі і перехід на позиції марксизму, очолює численні наукові установи, новий напрям в історіографії, мас значну кількість наукових співробітників, учнів та прихильників серед учених.
Щоб завуалювати неприємне враження від ювілею Михайла Грушевського, 1927 року столичний Харків бучно відзначає 70-річчя з дня народження і 50-річчя наукової праці Дмитра Багалія а необхідними "партії та уряду" заявами і реверансами. М. Грушевський привітав свого старшого колегу від імені історичної секції ВУАН, але не більше: як і Багалій, Михайло Сергійович не брав участі в науковому збірнику на пошану вченого. Цікавий і такий факт: щоб переважити "грушев'янців", у збірнику Багалія було заборонено друкувати статті російською мовою, в той час, як М. Грушевський дав таку згоду щодо свого збірника [8].
Після ювілею Дмитро Іванович перш за все замирюється і об'єднується з М. Яворським. Забувши почвари першої половини 20-х років, Багалій виступає в несподіваній ролі - стає ініціатором надання Яворському ступеня доктора історії. Перехід від конфронтації до співробітництва з Яворським відбився у листуванні Баталія зі Слабченком. Запальний Михайло Єлисейович Слабченко в 1922-25 рр. буквально плювався на марксистські вибрики Матвія Івановича Яворського. Він писав до Багалія, що Матвій Іванович не знає історії України, не вміє інтерпретувати факти минулого [9]. Але у 1927 році ставлення змінюється. Щоб не бути голослівним, наведу витяг з одного листа М. Слабченка: "Я згоден виступити до комісії по даруванню т. Яворському ступеня доктора. Ви праві: в Матвія Івановича є права на докторат. Готов я дати рецензію на 1-й том "Історії рев. руху на Україні". Тут можу бути найбільш спокійний за Яворського..." І в іншому місці: "Не знаю, чи дав би я Яворському доктора при усній обороні?.. Але відмовити Вам, високоповажаний Дмитре Івановичу, якому я дуже-дуже обов'язаний, я не міг" [10].
Самому М. Є. Слабченку, який теж був в опозиції до "грушев'янців", Д. І. Багалій допоміг одержати магістратуру, ступінь доктора історії української культури, відкрив а Одесі спеціально для нього філію своєї науково-дослідної кафедри, а в 1929 році при активній підтримці Багалія Михайло Єлисейович був обраний академіком ВУАН по 1-му відділу [11].
Саме тоді Багалій, слізно нарікаючи в пресі на те, що в Академії дуже мало марксистів і що це становище необхідно радикально змінити [12], підтримав обрання в академіки далеких від науки партійних чиновників - Скрипника, Затонського, Шліхтера та кон'юнктурника Юринця. Саме тоді Д. І. Багалій допоміг стати академіком і М. І. Яворському.
Безперечно, Дмитро Іванович знав ціну номенклатурним "академікам" і лише удавав, що високо цінує їхню "наукову і теоретичну геніальність". Про це свідчить такий характерний епізод, зафіксований О. Оглобліним: "Колись на конференції сиділи ми поруч й слухали виступ Скрипника на теми стародавньої історії України. Микола Олексійович верз несусвітну нісенітницю, яку фахівцеві годі було витримати. Я подивився на Багалія. Він сидів, як завжди, спокійно й уважно слухав. А коли ми вертались додому, він раптом нахилився до мене й зовсім невластивим йому голосним саркастичним сміхом каже: "А як Вам сподобався знаменитий виступ Скрипника про стародавню історію України?" Відказую: "А як Ви, Дмитре Івановичу, його тільки витримали?" - "Чого тільки не доводилося мені чути в моєму житті!" [13]. Після липневих 1929 року виборів до ВУАН противники Гру-шевського кількісно переважували його однодумців в десятки разів. Підготовку до погрому установ ученого було завершено. Необхідно було розпочати злам. У вересні Д. І. Багалій пише листа академіку М.
Loading...

 
 

Цікаве