WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → В’ячеслав Липинський – творець доктрини українського консерватизму (біографічний нарис, “Листи до братів – хліборобів”) - Реферат

В’ячеслав Липинський – творець доктрини українського консерватизму (біографічний нарис, “Листи до братів – хліборобів”) - Реферат

складають частину інтелігенції і поділяють недоліки, притаманні цій верстві.Найкращі відносини між державою і церквою існують тоді, коли кожна з них автономна у своїй сфері і коли наявна координація і співпраця. Значення релігії не може бути зведене до утилітарних суспільних цілей; проте тільки релігія спроможна пробудити в громадянстві дух самопосвяти і ідеалістичного пориву, що творить моральний клімат, необхідний для державного будівництва: "тільки ж не та релігія і церква нам в нашій світській боротьбі за Україну допоможе, яка буде найбільш "національна" і найбільш "українська"... а та, яка найкраще навчить своїх вірних в їх світській боротьбі за українську державу виконувати вічні і загальнолюдські закони творчої громадської моралі". Модерні раціоналістичні псевдонаукові підміни релігії не можуть виконати цього завдання; тож тенденцію до повної секуляризації суспільства слід оцінювати як симптом розпаду.
На підвалинах своєї теоретичної доктрини Липинський будує конкретну українську політичну програму. При цьому центральною залишається проблема держави і влади. Згідно з його глибоким переконанням, без власної держави Україні залишається навіки засудженою на злиденну вегетацію на грані між національним буттям і небуттям. Звідси моральний імператив державництва. Українцям слід пам'ятати, що власної держави їм ніхто не подарує - ні ласка сусідів, ні автоматизм суспільних процесів; вони повинні витворити її самі. Бо при своєму теперішньому стані Україна не лише поневолена і окупована, але і "бездержавна", тобто внутрішньо неготова до самостійного існування: "Хвороба бездержавності має своє джерело не в причинах зовнішніх, - вона не травматичного походження, як проблема поневоленості - а викликана причинами внутрішніми, органічними, без усунення яких ніякі найбільше сприяючі зовнішні умови, ніякі найвірніші союзники, ніякі, навіть найкращі зовнішні "орієнтації", абсолютно нічого не допоможуть". Тому державницька політична дія мусить бути цілеспрямована передусім на переборення внутрішніх органічних слабкостей українства. Звідси випливає примат внутрішньої політики над зовнішньою, "організації" над "орієнтацією".
Липинський надавав велетенського значення проблеми правильних форм і методів політичної організації. На його думку, ані демократична, ані охлократична системи не відповідають вимогам українського державного будівництва. Безголова "революційна демократія" спроможна тільки до ролі опозиційного ферменту проти російської чи польської державної влади на Україні, але до панування вона органічно не здатна. У свою чергу охлократичний шлях на Україні, на противагу Росії з її азійськими політичним традиціями, веде до поглиблення внутрішнього розбрату. Українські ліві охлократи - комуністи здатні тільки віддати Україну Москві, праві ж охлократи - націоналісти своїм фантазуванням лише хаотизують українське суспільство і провокують усобиці між різними кандидатами на пост диктатора. Правильним шляхом для України є клясократія. Для цього необхідна консолідація міцних клясових - хліборобських, робітничо - промислових, інтелігентських тощо - об'єднань на територіальній базі. Кристалізаційним пунктом для цього процесу суспільної інтеграції повинна послужити "трудова монархія", яка є союзом усіх класів, і в першу чергу хліборобів і військових, на чолі з гетьманом. Стабільність майбутньої держави мала б базуватися на таких юридичних та економічних підставах як гарантія недоторканості особи, забезпечення права приватної власності на землю, проведення аграрної реформи, гарантія об'єднання в українській державі усіх українських земель.
Передумовою успіху українських визвольних змагань є поворот до українства - якщо не цілком, то в переважній більшості - традиційних вищих суспільних прошарків. Носіями українського визвольного руху мусять бути не лише непродуктивна інтелігенція, але також і організатори хліборобства, індустрії і військової справи, тобто ті суспільні сили, які скрізь і завжди творять костяк держави. Українство повинно знайти організаційний вияв не лише в політичних партіях, а передусім у органічних клясових утвореннях, які мають подолати соціальне розшарування і розбрат українства.
У питаннях зовнішньої політики Липинський дотримувався погляду, що найбільшу загрозу для України являє така ситуація, коли вона стає тереном суперництва російського і польського імперіалізмів, і при цьому ця боротьба ведеться руками і коштом самої України. Він відкинув як нераціональну "петлюрівську" концепцію української зовнішньої політики, тобто ідею боротьби проти Росії з опертям на Польщу, ціною західноукраїнських земель. Майбутня українська держава за Липинським має шукати шляхів до мирних і добросусідських стосунків з постбільшовицькою Росією та Білорусією.
Отже, державницькі монархічні погляди в сполученні із засадами християнської етики і консерватизму складають зміст політичної концепції Липинського, концепції, що витворила новий, державницький консервативний напрям в українській політології. Шукаючи "четвертого шляху" для України поза демократією, більшовизмом і фашистськими диктатурами та інтегральним націоналізмом, він сподівався знайти його у конституційній монархії. Теорія державності, еліт та механізмів суспільно - політичних перетворень В.Липинського мала чималий вплив на погляди українських діаспорних авторів, а поняття територіального патріотизму піднесло концепцію Липинського на рівень кращих зразків європейської політичної думки ХХ ст.
?
Використана література:
1. Білас Л. Краків, Женева і філіяція "Кричевського": До родовідної мислення В. Липинського // Липинський В. Твори. - Т.2. - Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. - Філадельфія, 1980. - С. XVII-XCVIII.
2. Вільчинський Ю. В'ячеслав Липинський - до української нації через українську державу // В'ячеслав Липинський: історико - політологічна спадщина і сучасна Україна. - Київ - Філадельфія, 1994. - С. 91 - 97.
3. Залуцький Р. В'ячеслав Липинський і його відношення до українства // В'ячеслав Липинський: історико - політологічна спадщина і сучасна Україна. - Київ - Філадельфія, 1994. - С. 76 - 85.
4. Липинський В. Листи до братів - хліборобів: про ідею і організацію українського монархізму // Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії. - Т. 6, кн. 1. - Київ - Філадельфія, 1995.
5. Лисяк - Рудницький І. В'ячеслав Липинський // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - т. 2. - К., 1994. - С. 131 - 148.
6. Лисяк - Рудницький І. В'ячеслав Липинський: державний діяч, історик і політичний мислитель // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - т. 2. - К., 1994. - С. 149 - 158.
7. Потульницький В. А. Нариси з української політології (1819 - 1991). - К., 1994.
8. Попович М. В'ячеслав Липинський і український консерватизм // В'ячеслав Липинський: історико - політологічна спадщина і сучасна Україна. - Київ - Філадельфія, 1994. - С. 42 - 53.
Loading...

 
 

Цікаве