WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → В’ячеслав Липинський – творець доктрини українського консерватизму (біографічний нарис, “Листи до братів – хліборобів”) - Реферат

В’ячеслав Липинський – творець доктрини українського консерватизму (біографічний нарис, “Листи до братів – хліборобів”) - Реферат

з'їздзакінчився провалом.
Наступ російської Червоної армії М.Муравйова, колишнього царського жандармського підполковника, а на той час лівого есера, на Полтаву на початку січня 1918 р., як відомо, закінчився десяткуванняя населення міста. Липинському вдалося уникнути такої долі, він утік спочатку до Лубен, потім - до Києва і далі на західноукраїнські землі. Наступ Червоної армії завдав Липинському важкого удару як науковцю: хутір Русалівські Чагари, де у нього була гарна бібліотека, науковий архів, збірки документів спалили восени 1918 р.
Після відновлення влади Центральної Ради у Києві Липинський повертається до столиці. Тоді він висунув ідею закликати на український престол німецького принця, що буцімто мало примусити Німеччину захищати незалежність України. Гетьманський переворот зустрів схвально (хоча і не все у ньому йому подобалося). Липинського, як фігуру популярну і високоосвічену пропонували на міністра закордонних справ, та як не дивно - не хлібороби - державники, а соціалісти - федералісти. На запрошення міністра закордонних справ Д. Дорошенка, що був особистим приятелем Липинського, той погодився узяти на себе посольство Української держави в Австро - Угорщині та виїхав у квітні 1918 р. до Відня. Були світлі і темні сторінки його дипломатичної діяльності: йому вдалося обміняти у Відні ратифікаційні грамоти Берестейського миру між Україною і Німеччиною, Болгарією і Туреччиною. Польсько-угорське лоббі добилося денонсування таємного пункту Берестейського договору про утворення зі Східної Галичини українського коронного краю, а до обміну ратифікаційними грамотами між Україною і Австро - Угорщиною ніколи не дійшло. Затяжні дипломатичні переговори перервав розпад Австро-Угорської імперії й одночасне протигетьманське повстання на Україні.
Липинський болісно сприйняв антигетьманський переворот і був сповнений критичності щодо відновлення Української Народної Республіки. Проте на прохання Директорії і з почуття патріотичного обов'язку він залишися на своєму дипломатичному посту. Заслуги його у допомозі дипломатичним місіям Директорії, що їздили на Захід саме через Відень, величезні. Але картина хаосу, що Липинський побачив на Україні під час подорожі до штабу генерального отамана Симона Петлюри навесні 1919 р. і обурення з приводу польового суду над полковником П.Болбачаном і його розстрілу, поціноване Липинським як політичне вбивство, остаточно підірвало його бажання співпрацювати з Директорією. У червні 1919 р. він демісіонував з віденського посольства. Отже, побувши українським дипломатом, він став до кінця життя політичним емігрантом.
З причин, пов'язаних зі здоров'ям, Липинський залишився в Австрії, оселившись у передгірній місцевості Райхенав. Матеріальне становище на початку 20-х років було дуже важким, на межі зі справжньою злиденністю. Попри це, Липинський повертається до науковї роботи, перерваної війною і революцією. У 1920 р. виходить його капітальна історична монографія "Україна на переломі", присвячена діяльності Хмельницького після Переяслава.
За ініціативою Липинського була створена політична організація "орденського типу" - Український союз хліборобів - державників" (УСХД), до якої увійшли князь М.Кочубей, граф А.Монтрезор, проф. Д.Дорошенко, С.Шемет, О.Скоропис - Йолтуховський. Липинський був автором програмного статуту та організаційного регламенту організації, оголошених у грудні 1920 року, а також фактично її очолив як голова Ради присяжних. Ціллю УСХД була боротьба за віднову суверенної української держави з "клясократичним" устроєм у формі традиційного гетьманату, з поправкою на спадковість гетьамнської влади. УСХД визнав легітимні права на булаву родові Скоропадських, і у 1921 р. колишній гетьман Павло Скоропадський пристав до організації.
Протягом наступних років Липинський став беззаперечним лідером та ідеологом українського консервативно - монархічного руху, який знайшов відгук не тільки серед деяких кіл української політичної еміграції в Західній Європі, а також частини громадянства на галицько-волинських землях і серед українських поселенців американського континенту. За словами І. Лисяка - Рудницького, Липинський мав буквально сотні кореспондентів по всьому світові і немовби керував за допомогою листів гетьманським рухом, живучи у відлюдному австрійському містечку й маючи лише одного секретаря. Він також редагував ідеологічний орган свого середовища - неперіодичні збірники "Хліборобська Україна" (Відень, 1920 - 1925). На сторінках цього видання друкувався частинами і фундаментальний політичний трактат Липинського "Листи до братів - хліборобів", який у поширеному вигляді вийшов окремою книгою у 1926 р.
Закінчивши працю над "Листами", які він вважав за свій політичний заповіт, Липинський восени 1926 р. переїхав до Берліну, де у нововідкритому за сприяння П.Скоропадського Українському науковому інституті йому запропонували посісти кафедру української історії. Важливим мотивом переїзду було і власним авторитетом перебороти розходження, що почалися у гетьманському таборі. Берлінський експеримент виявився згубним для Липинського з багатьох причин. По-перше, вогкий тамтешній клімат призвів до різкого погіршення його здоров'я. Крім того, сусідство зі Скоропадським лише посилило особистісні і політичні розходження. За наказом лікарів він, тяжко хворий, повернувся до Австрії.
Об'єктивна оцінка конфлікту між Липинським і Скоропадським ускладена браком документів, які б відбили її в усій повноті. Проте, як зауважує І. Лисяк - Рудницький, до розриву спричинився ряд моментів психологічного, тактичного і засадничого характеру. Якщо йдеться про психологічний чинник, то слід зважити на запальний темперамент Липинського, особливо підсилений хворобою, та відсутність у нього риси, яка забезпечує політику успіх - вміння поблажливо дивитись на людські грішки і підлоти. Щодо тактичних непорозумінь, то Липинський не схвалював деяких реально-політичних дій гетьмана, наприклад, його переговорів з угорським урядом, що в їх ході, в заміну за обіцяну угорську матеріальну допомогу для гетьманського руху П.Скоропадський мав скласти заяву про політичну незацікавленість в питанні Закарпаття. Сам Липинський, у статті в "Ділі", де подавав тлумачення конфлікту, акцентував моменти ідейно - принципового характеру. Своє розходження зі Скоропадським він тлумачив протиріччями між двома глибоко відмінними та непримиренними версіями монархізму: монархією європейською, правово-конституційною, зразком якої може служити Англія, і східною, деспотичною, або "московською чи балканською". Якщо Липинський волів відвести Скоропадському роль лише символічного репрезентанта гетьманського руху, то сам гетьман не міг погодитися з відмовою від будь-яких самостійних дій.
Останній період життя Липинського пройшов у кількох австрійських санаторіях та у гірській місцевості Бадег біля Ґрацу, де він за допомогою братів купив собі маленький будинок. Розходження зі Скоропадським набули катастрофічних форм. Після трирічнох
Loading...

 
 

Цікаве