WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → В’ячеслав Липинський – творець доктрини українського консерватизму (біографічний нарис, “Листи до братів – хліборобів”) - Реферат

В’ячеслав Липинський – творець доктрини українського консерватизму (біографічний нарис, “Листи до братів – хліборобів”) - Реферат


Реферат на тему:
В'ячеслав Липинський - творець доктрини українського консерватизму (біографічний нарис, "Листи до братів - хліборобів")
?
В'ячеслав Казимирович Липинський народився 5 квітня 1882 р. В селі Затурцях Володимирського повіту, на Волині, у родині багатого землевласника. Польський род Липинських примандрував на Поділля з Нурської землі (Мазовія) у другій половині XVIII ст. По лінії матері В'ячеслав виводився з родів, які також були майже виключно польські за походженням і культурою. Отже, у випадку В. Липинського маємо справу із суто польською родинною атмосферою і з виїмковим випадком обрання української ідентичності поляком за походженням. Всупереч свому походженню, він вважав себе українцем з принципу, який висловив у своїх "Листах до братів - хліборобів", що "українцем, своїм, близьким, людиною однієї нації - єсть кожна людина, що органічно (місцем осідку і праці) зв'язана з Україною".
Початкову освіту В'ячеслав Липинський здобув у Луцьку, а середню - у Першій класичній гімназії у Києві. Вирішальна подія у житті молодого чоловіка сталася на останньому році навчання у гімназії. Він запропонував польській студентській організації, до якої належав в цей час ( і яка була нелегальною) об'єднатися з українською студентською громадою. Коли його колеги відкинули цю ідею, Липинський покинув польську організацію і став членом української громади, оголосивши себе національносвідомим українцем. Ця подія поклала початок праці Липинського над поворотом до українства сполонізованої української шляхти. Такою була основна думка його програмної доповіді, виголошеної 1908 року в кілької українських містах; текст доповіді вийшов у 1909 р. у вигляді брошури "Шляхта на Україні".
Брошура закликала польське суспільство на українських теренах визначитися зі ставленням до українського національного відродження та зробити вибір у дилемі: або знову очолити народну боротьбу, як у добу Хмельницького, політичною ціллю якої була б українська незалежність, або лишитися осторонь і в результаті зійти з історичної арени. Брошура була присвячена пам'яті провідних "хлопоманів" 1860-х років В. Антоновича, П. Свєнціцького та Тадея Рильського. Цим жестом Липинський хотів продемонструвати зв'язок і спадковість між двома поколіннями "українців польської культури". Проте у громадській настанові цих двох поколінь були і істотні різниці. Світогляд хлопоманів мав народницьку основу: свій поворот до українства вони розуміли як служіння народним інтересам і одночасну відмову від традицій шляхетського стану, з якого вони вийшли. Липинський же прийшов до українства (за власним виразом у "Листах до братів -хліборобів") "без каяття, без трусливого самоприниження, без самодеклясування, без ренегатської зненависті до свого класу і купування собі цією зненавистю "народної любови". Він волів, аби шляхетська верства була українською у своїй політичній свідомості, без втрати свого корпоративного існування. Чималу вагу мав і релігійний компонент: якщо хлопомани перейшли на православ'я (не так з суто релігійних спонук, як для манефістування духовної єдності з народом), то Липинський залишився римо - католиком.
У лютому 1909 р. відбувся нелегальний з'їзд "українців польської культури", у якому узяло участь біля 35 осіб. Липинський відкрив з'їзд доповіддю "Наше становище на Русі - Україні". Внаслідок постанов з'їзду у квітні 1909 р. у Києві почав виходити двотижневик "Przegl?d Krajowy", який після появи дванадцяти номерів був закритий з огляду на брак передплатників та величезну кампанії проти його видавців з боку польських противників. Заходи щодо українізації правобережної шляхти знаходили природний грунт у почутті територіального патріотизму, здавна розвиненого у місцевої шляхетської верстви. Але для ширшого розгортання ідеї місцева шляхта виявилася неготова. З безпопередніх прибічників Липинського тривало зв'язували себе з українством лише одиниці. Особистою трагедією Липинського було і те, що він не зміг навернути своїх найближчих: братів ті дружину; згодом його єдина донька теж заявила себе, під впливом матері, полькою.
Склавши 1902 р. іспит зрілості у Києві і відбувши в російській армії однорічну службу, В. Липинський навесні 1903 р. виїхав на студії до Кракова, де лишався практично, якщо не рахувати його однорічних студій у Женеві і частих поїздок на Україну, до весни 1914 р. Спочатку він студіював сільське господарство в так званій Сільськогосподарській академії, аби вивчати предмет, з якого хотів потім жити. Згодом звернувся до історичних студій і до студій соціальних наук, задля чого виїхав зараз після одруження з краків'янкою Казімірою Шумінською 1906 р. до Женеви. Навесні 1914 р., одержавши від свого дядька Адама Рокіцького Русалівські Чагари, почав там господарювати за допомогою свого помічника Левка Зануди, пам'яті якого присвятив "Україну на переломі", спровадивши сюди з Кракова свою унікальну бібліотеку і чекаючи на приїзд дружини і доньки, коли спалахнула Перша світова війна. Тобто саме у Кракові Липинський написав усі свої передвоєнні статті і монографії, тут визріла ідея створення "Союзу визволення України".
Живичи у селі, Липинський провадив не лише публіцистичну діяльність, але також заявив про себе як про здібного науковця. Він опублікував кілька наукових статей у "Записках Наукового Товариства ім. Шевченка", а 1912 р. видав чималий том польською мовою "З історії України" ( "Z dziej?w Ukrainy"), виступивши редактором і автором більшості статей. Усі статті збірника стосувалися історії України XVII ст., напередодні, під час і після Хмельниччини, і зосереджувалися на одній великій проблемі - ролі української шляхти в національній боротьбі України й особливо ролі шляхетського елементу в подіях Хмельниччини. Відразу ж після виходу в світ книга справила враження на наукову громадськість, і Липинський був обраний дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка.
У 1914 р., після початку Першої світової війни, Липинського покликано до російської армії як резервного офіцера кавалерії. В кавалерійському авангарді армії генерала Самсонова він відбув східнопруську кампанію, яка скінчилася розгромом російських військ. Під час кампанії Липинський захворів на запалення легенів, що скоро призвело до туберкульозу. Ця хвороба не полишала Липинського до самої смерті.
Лютневу революцію 1917 року 35-річний офіцер зустрів у резервному піхотному полку у Полтаві. Там він намагався сформувати український кавалеристський полк, передати його у розпорядження Центральній Раді, проте ініціатива лишилася неоціненою - великому землевласнику просто не довіряли. Липинський був делегатом І Всеукраїнського військового з'їзду - демагогія промовців його прикро вразила. У червні 1917 р. був одним з організаторів З'їзду хліборобів, тобто поміщиків і заможних селян; у липні видав у Полтаві "Нарис програми Української демократичної хліборобської партії". Партія великого впливу не мала, а передвиборний (перед виборами до Українських установчих зборів)
Loading...

 
 

Цікаве