WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → В`ячеслав Липинський – ідеолог української демократичної хліборобської партії - Реферат

В`ячеслав Липинський – ідеолог української демократичної хліборобської партії - Реферат


Реферат на тему:
В`ячеслав Липинський - ідеолог української демократичної хліборобської партії
?
Але орієнтація на соціалізм і федерацію в конкретних умовах 1917 р. була безперспективною. Вона вела український національно-визвольний рух у глухий кут, у безвихідь. Проте це мало хто розумів. Мало кому з діячів національного руху тоді було ясно, що прагнення до легких і красивих рішень, до соціальної гармонії на основі одержавлення і зрівнялівки - це прояв утопічного мислення, характерний для ранніх, недостатню зрілих суспільно-політичних рухів. Панувало переконання, що позбавлена за століття уярмленого життя державотворчих елементів, аристократичної еліти і буржуазії, по суті, скалічена, українська нація - це ідеальна соціальна спільнота для створення соціалістичного суспільства. Мало хто розумів, що майбутнє України - аж ніяк не в реалізації соціалістично-федералістичних ідеалів. Зовсім небагато було таких, які вбачали в соціально-політичній орієнтації найавторитетніших українських партій - УПСР, УСДРП, УПСФ - зловісне передвістя національної трагедії України.
Серед цих небагатьох В'ячеслав Липинський був одною з найпомітніших фігур. Задовго до революції він виступив з ідеєю територіалізму - ідеологічної антитези народницьким уявленням про трудящих як єдину силу, спроможну відіграти конструктивну роль у громадському житті. Липинський вважав, що не лише українські народні маси, але й панівні класи з їх багатовіковим політичним досвідом повинні працювати на благо України. Служба краю, в котрім живеш, і народу, з котрим постійно спілкуєшся, - це, на думку Липинського, лицарський обов'язок спольщених і зрусифікованих панівних класів.
Ці ідеї дозволили Липинському досить швидко зорієнтуватися у складній обстановці, що склалася влітку 1917 р, на Полтавщині, куди його закинув вихор світової війни, успішно протистояти соціалістично-федералістській стихії, знайти соціально-політичну силу, яка в цих ідеях відчула віддзеркалення власних інтересів.
Формування УДХП почалося без Липинського. Організаційна комісія, що зголосилася на утворення крайової хліборобської організації, включала Сергія Шемета - брата Володимира Шемета, у свій час члена І Державної Думи, а також голову Лубенської повітової земської управи М. Боярського, члена цієї управи Л. Климова, агронома В. Шкляра і деяких інших. Ця комісія оголосила про утворення нової політичної організації, назвавши її Українською демократичною партією (УДП). Партія з такою назвою в 1904-1905 рр., поки не злилася з Українською радикальною партією в об'єднану Українську радикально-демократичну партію (УРДП), зберігаючи, однак, права внутріпартійної автономії. Саме від УДП у свій час Володимир Шемет балотувався на виборах до І Державної Думи. Очевидно, був задум відродити УДП, у програмі якої передбачався викуп поміщицьких маєтків при збереженні приватної власності на землю, а також автономія України у складі федеративної Російської держави [1].
Хліборобські організації, так звані "Союзы земельных собственников", які об'єднували землевласників - як селян, так і поміщиків, - виникали тоді в усіх губерніях України. Вони стояли на платформі збереження приватної власності на землю, але разом з тим підтримували російські буржуазно-поміщицькі партії в їх прагненні зберегти "єдину і неділиму Росію". Очолювалися ці організації, як правило, російськими чи зросійщеними поміщиками.
На Лубенщині керівництво об'єднавчим рухом землевласників з самого початку опинилося в руках українських радикал-демократів і самостійників. Їм вдалося надати новій політичній партії виразного національного забарвлення.
У кінці червня 1917 р. на установчих зборах у Лубнах були ухвалені фундаментальні принципи, на основі яких нова партія планувала розгорнути свою діяльність: суверенність українського народу; приватна власність як основа народного господарства; парцеляція за викуп поміщицьких маєтків для задоволення потреб малоземельних селян і залишення в руках попередніх власників такої кількості землі, яку встановить Український сейм [2]. Поняття "суверенність" роз'яснив у своїй доповіді на установчих зборах Сергій Шемет, наголосивши, що серед головних завдань партії буде "вільна спілка усіх народів як гарантія вічного миру, широка автономія України в федеративній Російській республіці" [3].
У серпні на основі цих принципів почалася розробка програми нової партії. Липинський, на той час активний член цієї партії*, звернувся до іншого активіста УДП Віктора Андрієвського з пропозицією написати два проекти програми. Ці проекти були створені. Свій документ представив і Шемет. Було заплановано опублікувати всі три проекти. В дійсності був видрукуваний лише один, написаний В. Липинським. Він і став офіційною програмою нової партії. Саме Липинський запропонував нову назву - Українська демократична хліборобська партія (УДХП). Представлена ним програма якнайповніше відповідала духу і букві цієї назви.
Коротку характеристику програми УДХП можна знайти у публікації Сергія Шемета "До історії Української демократично-хліборобської партії". Але, по-перше, ця публікація сьогодні доступна лише вузькому колу спеціалістів, а, по-друге, аналіз програми УДХП у ній неповний, фрагментарний, конспективний.
Програма починається із зазначення того, що священне і непохитне право кожної нації на самовизначення стало законом революції. Український народ повинен користуватися на своїй землі всією повнотою суверенних прав. Ідея суверенітету має у В'ячеслава Липинського глибоке історико-філософське обґрунтування. "Історія наша учить нас, - пише автор, - що повним національним життям жив наш народ тільки тоді, коли він користувався на землі повнотою своїх суверенних прав (Держава Київська), або ж, після втрати своєї державності, тоді, коли в ньому зі стихійною силою прокидались змагання до цих утрачених прав (Козаччина). Всяке відречення од змагань до національної політичної незалежності йшло все в парі з національною руїною, з занепадом національної культури і найстрашнішим для нас ренегатством найбільше активних політично верствів українського народу"[4]. Липинський приходить до висновку, що подолати цей занепад на шляхах етнографічного українофільства, "українства для домашнього обіхода" неможливо. "Українська національна ідея тільки тоді в силі оживити собою українську етнографічну масу, коли вона йде поруч з ідеєю суверенітету українського народу, коли вона кличе до повного національного визволення і на місто рабської служби чужим державним організаціям ставить змагання до створення власної держави" [5].
Таким чином, поняття суверенітету у програмі УДХП завдяки Липинському наповнюється радикальним змістом і фактично означає сепарацію від Росії, політичну самостійність України.
Український народ у Російській імперії був відлучений від участі в державнім житті, більше того - російська пропаганда докладала багато зусиль, щоб витравити з народної пам'яті навіть згадки про славні часи боротьби українського народу завласну державу. Відсутність державницького досвіду значно утруднювала боротьбу за здобуття власної держави. Вихід з цього скрутного становища Липинський вбачав у поєднанні зусиль всього хліборобського населення. Саме воно повинне було витворити з себе ту провідну верству, яка забезпечить функціонування Української держави. Ця провідна верства мала поєднати в собі молоду енергію українського селянства з державницькою мудрістю нащадків гетьманських і старшинських родів. Вона, на думку Липинського, не повинна бути кастово-замкненою. Ця верства поповнюється кращими представниками усіх класів, в тому числі і робітничого, але при цьому "город не повинен диктувати свою волю українському селу" [6]. Це було підставою для звинувачення хліборобів-демократів у ненависті до пролетаріату. Але навіщо "ненависникам" так піклуватися про
Loading...

 
 

Цікаве