WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном? - Реферат

Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном? - Реферат


Реферат на тему:
Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном?
?
Сучасний стан вивчення проблематики засвідчує, що започатковане століття тому протистояння не лише триває, але триває на тому ж ідейному та методологічному рівні. Глибоке, прискіпливе вивчення структур і форм повсякденного життя української еліти у більшості наступників О.Лазаревського та О.Оглоблина замінено чи-то суцільною апологетикою, чи-то прямолінійними інвективами, де дослідницька увага, фокусуючись на зовнішніх, екстремальних життєвих обставинах, залишає осторонь прояви нормального, щоденного, звичайного у способі життя і мислення панської верстви.
Дивуватися тут немає чому, бо сучасні автори тексти своїх попередників здебільшого продовжують використовувати як головні історичні джерела для ознайомлення з епохою та її героями, соромлячись не лише вести архівні пошуки, але й брати до рук надруковану продукцію.
З іншого боку науковий інтерес до елітних верств українського суспільства, звільнившись від жорстких настанов та оцінок марксистської історіографії, потрапив у не менш небезпечну з точки зору об'ємності створюваних образів пастку, зосереджуючись здебільшого на ролі акторів у духовно-культурних процесах та суспільно-політичному русі. На цьому шляху у вітчизняної історіографії є безсумнівні здобутки. Але так само безсумнівним є й те, що попереду розгортається неозора далечінь вивчення нормального, повсякденного господарського, родинного, побутового життя та внутрішнього світу українського старшини, шляхтича, поміщика, дворянина. Тут вже зроблені перші продуктивні кроки, пов'язані насамперед з іменами дніпропетровських та запорозьких істориків (А.Бойко, Н.Сурєва, С.Абросимова, Т.Литвинова, Д.Каюк). І хоча, звичайно, одним з найактуальніших завдань вітчизняної історіографії усвідомлюється засвоєння і перевірка на українському матеріалі методологічних здобутків світової науки, розробка на цьому ґрунті власного інструментарію, а також необхідність виповзання із теплого і затишного вітчизняного болота самозадоволення та самозакоханості, все ж таки не можна не наголошувати на тому, що як і сто років тому перед дослідниками українського XVII, ХVІІІ та ХІХ ст. відкривається безмежний простір екстенсивних пошуків, чреватих суттєвим прирощенням джерельного матеріалу, який все ще здатний нерідко докорінно змінювати застиглі на століття уявлення, в тому числі й на проблеми української еліти.
Займаючись історією вітчизняної історичної науки другої половини ХVІІІ - ХІХ ст. і намагаючись глибше зрозуміти своїх персонажів, я звернув увагу на те, що проблеми їхнього господарського, повсякденного, побутово-родинного життя зникають з поля зору українських дослідників. Мене здивувало те, що це не цікавить не лише історіографів, але й істориків економіки, соціальних стосунків, суспільної думки. Між тим особливо дивним виявилося те, що не введеними до наукового обігу залишаються не тільки численні архівні матеріали, складність пошуку і роботи з якими самозрозуміла, але й так само дуже значний обсяг, здавалося б, цілком доступної надрукованої продукції. Тільки звернися до бібліотеки!
Так от, гортаючи "Труды Вольного экономического общества" початку ХІХ ст., я несподівано наштовхнуся на дві статті підписані іменем поміщика Полтавської губернії штабс-капітана Василя Ломиковського. Яка зустріч! Майже харизматична фігура! Висмикнутий з небуття наприкінці ХІХ ст. відомим реаніматором української історії Олександром Матвійовичем Лазаревським, Василь Якович Ломиковський був представлений ним перед суспільним судом як нащадок знатного старшинського роду, освічений малоросійський діяч, що приятелював з Д.Трощинським, В.Капністом, І.Мартосом та був одним з активістів полтавського дворянства першої половини ХІХ ст. Образ, створений О.Лазаревським на основі ним відкритих і досліджених особистих паперів В.Ломиковського, репрезентував людину, що одержала пристойну освіту в кадетському корпусі, для якої не були чужими інтелектуальні вправи, яка багато читала, захоплювалася місцевою старовиною та духовною літературою, вела інтенсивне листування на містичні та морально-етичні теми, перекладала з іноземних мов та достатньо часу віддавала господарським справам.
Без сумніву, як історика О.Лазаревського найбільше приваблювали ті папери з особистого архіву його героя, які були присвячені минулому Малоросії та розкривали характер історичних зацікавлень полтавського поміщика, ступінь оригінальності та самостійності знайдених історичних зошитів, збірників, окремих документів В. Ломиковського. За підсумковим ранжиром О. Лазаревського він потрапив до тих "прежних изыскателей малороссийской старины", серед яких були Г.Полетика, Я.Маркович, О.Мартос, М.Берлинський, Д.Бантиш-Каменський, О.Маркович, М.Маркевич: "Все эти лица оставили после себя литературные труды, указывающие, что у всех у них было достаточно любви к делу, но мало подготовки" [1].
Водночас, прагнучи всіляко розширити коло тих, хто розпочинав вітчизняне наукове історіописання, О.Лазаревський не міг не помітити, що серед відкритих ним матеріалів історичного характеру немає нічого оригінального. Рукописи В.Ломиковського представляли собою виписки та конспекти праць вітчизняних та зарубіжних істориків, а також копії з надрукованих та рукописних, більшою частиною загальновідомих, документів з малоросійської історії. Дослідник зробив лише припущення [підкреслено мною - О.Ж.], що Василь Якович міг копіювати ці папери для написання цілісної малоросійської історії [2], яку, справді, прагнули створити, працювали над цим, або декларували такі наміри деякі з його сучасників. У намаганні долучити В.Я.Ломиковського до ряду вже відкритих ним істориків-аматорів рідної Малоросії О.Лазаревський, на мій погляд, в даному випадку не захотів помітити того, що збирання родинних паперів та матеріалів до місцевої історії було невід'ємною частиною культури, модою серед освічених малоросійських поміщиків того часу, які лише мріяли про загальну історію Батьківщини, але не як активні її творці (що створювало б підстави для приєднання до згаданого вище ряду), а тільки як її потенційні споживачі. А тому не кожний збирач історичних раритетів має потрапляти до цієї почесної когорти, але, без сумніву кожний "прежний изыскатель" тієї доби - збирач та колекціонер.
Єдиною підставою для О.Лазаревського долучити відставного штабс-капітана до когорти оригінальних творців малоросійської історії був рукопис "О Малороссии. О древних обычаях малороссийских, о службе воинской и гражданской, о чинах, и должностях чиновников", більше відомий під назвою, яку надав йому сам Олександр Матвійович, коли видавав у 1894 р.: "Словарь малороссийской старины": "Самостоятельную роботу Ломиковского представляет один только здесь печатаемый словарь" [3].
Можна лише уявити собі розпач Олександра Матвійовича, який з любов'ю та сумлінністю створював пантеон "прежних изыскателей малороссийской старины", якщо б він довідався, що й ця праця, як достатньо переконливо довівВ.Кравченко [4], не є оригінальним твором, а являє собою лише "фрагментарні виписки" з опублікованого 1803 р. словника М.М.Яновського [5].
Все, що було виявлено, сказано та оцінено метром української історіографії у позаминулому столітті відносно В. Ломиковського (і не лише нього), залишається для сьогоднішніх істориків непорушним каноном, який розцвічується в залежності від кваліфікації, добросовісності та ідейної заангажованості авторів. Простежимо ці еволюції.
На здобутки О.Лазаревського сміливо спирався Д.І.Дорошенко, характеризуючи В.Ломиковського вже не лише як збирача малоросійської старовини, а як її натхненного дослідника, діяча української патріотичної історіографії[1] кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. [6].
Тоді ж, у 20-х рр. в оцінках Д. Багалія В. Ломиковський також впевнено ідентифікується як "один з представників української шляхетської історіографії" [7].
Застиглість образу авторитетного дослідника, одного з яскравих представників історіописання Малоросії початку ХІХ ст., сформованого такими маститими істориками, гіпнотично впливала на їх наступників, які активно долучилися до процесу його остаточного окам'яніння, звичайно творчо розвиваючи результати спостережень О.Лазаревського без зайвого заглиблення в зміст текстів самого нащадка гетьмана Апостола.
Так, у праці І.І.Колесник наш герой "займався антикварною діяльністю..." і, безсумнівно, підготував матеріали для написання повної історії України (чомусь не Малоросії, як зазвичай величав свою батьківщину Василь Якович). Як з'ясовується з тексту підручника, В.Ломиковський написав розвідки "О первобытных жителях Малороссии обеих сторон Днепра", що, як зазначав іще О. Лазаревський, насправді є виписками з опублікованих праць Богуша
Loading...

 
 

Цікаве