WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Василь Кучабський: концепція українсько – польських взаємин з консервативної перспективи - Реферат

Василь Кучабський: концепція українсько – польських взаємин з консервативної перспективи - Реферат


Реферат на тему:
Василь Кучабський: концепція українсько - польських взаємин з консервативної перспективи
?
Після Ризького договору 1921 р., що закріпив поділ українських земель між радянською Росією і Другою Річчю Посполитою, проблема стосунків України з цими державами набула особливої актуальності. Важливого значення науковому осмисленню українсько -польських взаємин, від яких значною мірою залежала доля української державності, надавав Василь Кучабський. Найповніше цю проблему висвітлено в його праці "Отверта відповідь польському консерватистові", що вийшла у Львові 1932 року. Розвідка стала першим серйозним узагальненням великого досвіду українсько - польських взаємин, що охоплювало період від XIV ст.
Василь Кучабський був цілком свідомий складності і відповідальності окресленої теми. Як він сам відзначав: "Погляди на українсько - польські відносини, які нині панують серед цих обидвох народів, є настільки викривлені десятками літ вічевих агітацій, вони настільки поверхові і плиткі - внаслідок ділання напівосвічених газетярів між цими громадянствами - що вже ж нарешті був би останній час, щоб не збувати польсько - українське питання легкою рукою в одній - двох статях, написаних на коліні, тільки поважними, історичну й актуальну, теоретичну і практичну, духову й матеріальну цілість цього питання охоплюючими працями, в яких громадянства могли хоч чого - небудь нового навчитись".
"Одверта відповідь польському консерватистові" вирізняється з - поміж інших подібних досліджень грунтовністю викладу, історичною ерудицією і широким політичним світосприйняттям автора. Власне українсько - польські взаємини в роботі висвітлено максимально вичерпно. Дослідження охопило такі важливі аспекти, як полонізація українських земель, польський елемент у Галичині, польська національна демократія і українці, Західно - Українська Республіка у 1918 р., а також питання загальнонаціонального характеру: занепад Галицько - Волинської держави в XIV ст., відносини Заходу з Візантією, політика і культура України. Дослідник остаточно сформулював свою теорію особливих історичних заслуг Галичини та з'ясував їх причини. М. Демкович - Добрянський поставив цю працю В. Кучабського в один ряд із "Листами до братів - хліборобів" В'ячеслава Липинського: "Не може бути двох думок про велике значення "України і Польщі", як твору публіциста з високою політичною культурою, для піднесення політичної освіти українського громадянства і збагачення політичного українського досвіду, без якого не можна вести здорової і розумної політики".
Василь Кучабський категорично заперечував твердження польських політиків про нерозривну єдність західноукраїнських і споконвічних польських земель, вказуючи на суттєву різницю між "бажанням" мати ті чи інші кордони і реалізацією цього бажання. Ключем до розв'язання складних проблем українсько-польських відносин він вважав розуміння поляками тієї межі, яка визначає їх статус - переможців України або переможених "українськими енергіями". На думку дослідника, прилучення Галицько - Волинської землі до Польської держави не означало їх злиття в "одну органічну цілість". Поляки перемогли українців у тому сенсі, що зуміли включити їх землі до своєї держави. Але спробувавши сполучити ці землі в одне ціле зі своїми і перетворити українців на "аполітичну етнографічну масу", що ніби легко підлягала полонізації, вони зазнали поразки. Глибинною причиною цього фіаско була культурно -світоглядна прірва між представниками двох цівілізацій, що розділяла українців і поляків ще від початків другого тисячоліття: "світом романо - германським і візантійським, греко - слов'янським... Брак спільної духовної мови між обидвома змагаючимися по-між себе народами зв'язував вузол трагічного конфлікту на століття".
Відтворюючи власну державність у 1918 році, польські політики доводили меншовартість західноукраїнської демократії у порівнянні з польською, її неспроможність створити модерну демократично - парламентську державу. В.Кучабський не заперечував того очевидного факту, що західноукраїнським політикам бракувало таких міжнародних зв'язків, які мали Роман Дмовський чи Іґнацій Падеревський. Однак вони не поступалися польським діячам не освітою, ані державним розумом. За В. Кучабським, західноукраїнська демократія виглядала "здоровішою" від польської: тут не було настільки сильної міжпартійної ворожнечі, соціально -революційних тенденцій та політичної демагогії, як у коронній Польщі, а серед народу панував дух солідарності: "Річпосполита Польська і Західна Україна не були на переломі 1918/ 1919-ого року ні кращими ні гіршими, ні вищими ні нижчими одна від одної, тільки були цілком рівнорядними і рівновартними появами на світі".
Критикуючи ідею "суверенного народу" Р. Дмовського, В. Кучабський зауважував, що польсько-український конфлікт не може закінчитися миром. Загальний дух тієї історичної епохи, про яку йдеться, висував на перший план актуальність національних проблем, що було серйозним симптомом розпаду національних духовно-політичних вартостей у Європі: "Поневолені" народи перетворилися на жертви свавілля "пануючих", "націоналістичних" "суверенних народів", а держави, зложені з кількох національностей, стали позбутими живих етичних підстав механізмів і в наслідок цього наступив їхній неповздержний розпад".
Цей стан Василь Кучабський вважав перехідним, передбачаючи в перспективі створення нових багатонаціональних держав під гегемонією тих народів, які ідею "націоналізму" намагатимуться замінити ідеєю інтернаціоналізму. До останніх, на його думку, належували передусім росіяни, що продемонстрували, шо завдяки інтеранціональній ідеї можна мирним шляхом асимілювати інші народи. Натомість польська "народова" ідея не мала жодних шансів на успіх. Стимулюючи польський націоналізм, вона тим самим відродила націоналізм пригноблених народів, серед яких був і український. За характеристикою В. Кучабського, Річ Посполита перетворилася на бочку з порохом, що "готова при кожній, хоч трохи сприятливій для цього нагоді, вибухнути, як вибухнув був уже раз такий самий ладунок живих енергій України, насильно здушених "грубою силою" шляхетсько - демократичного "суверенного народу": в 1648-ому році".
Василь Кучабський наводив ще один аргумент не на користь польської національної політики. Ані Австрія, ані Росія ніколи не заперечували того факту, що захоплені ними землі є не австрійськими чи російськими, а анексованими територіями. Натомість Річ Посполита вважала східні землі не українськими, а польськими: "...на землях між Сяном і Збручем ділає рація стану "суверенного народу" пана Романа Дмовського, для якого полонізація не є методом, тільки є найважливішою, головною ціллю".
Проблему сучасних йому польсько - українських взаємин Василь Кучабський поділяв на дві складові. Зміст першої становили
Loading...

 
 

Цікаве