WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Василь Кучабський (біографічний нарис, оцінка української революції 1917-1921 років і більшовизму) - Реферат

Василь Кучабський (біографічний нарис, оцінка української революції 1917-1921 років і більшовизму) - Реферат


Реферат на тему:
Василь Кучабський (біографічний нарис, оцінка української революції 1917-1921 років і більшовизму).
?
Василь Кучабський народився у с. Волиця поблизу Пустомит на Львівщині. Освіту у 1905 - 1913 рр. здобув в Академічній гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету. Захоплення військовим тренуванням привело юнака 1911 р. до "Пласту", а з 1913 р. Василь стає актичним учасником січово - стрілецького руху в Галичині.
На початку першої світової війни Василь Кучабський вступив до Легіону Українських Січових стрільців. У 1915 - 1916 рр. під час кровопролитних боїв з російськими військами під Болеховом і під Стрипою він командував сотнею УСС. За хоробрість, виявлену у боях біля Семиківнців, нагороджений Військовим Хрестом Заслуги 3-го класу. Успішна військова служба поєднувалася із громадськими зацікавленнями. В.Кучабський проводив просвітницьку роботу серед стрілецтва, друкував статті і новели у часописі "Шлях", брав участь у виданні стрілецького сатиричного часопису "Самохотник". На початку вересня 1916 сотні В. Кучабського і А. Мельника відзначилися у боях під Лисонею неподалік Бережан.
Невдовзі військова фортуна відвернулася від австрійської армії. 21 вересня 1916 р. В.Кучабський потрапив у російський полон і був вивезений до табору для військовополонених біля Царицина (сучасний Волгоград, Росія). На початку січня 1918 р. у складі групи старшин він втік з табору і пробрався до Києва, де присвятив себе розвитку військових сил української держави. У січні 1918 р. В.Кучабський вступив до Куреня Січових Стрільців. У складі СС спочатку очолював запасну сотню, згодом - другий піхотний полк. Був членом старшинської ради СС.
У січні - лютому 1918 р. стрілецька сотня під командуванням Кучабського вела тяжкі оборонні бої на Подолі у Києві проти більшовицьких військ. У 1918 - 1919 рр. брав участь у боях проти Червоної Армії і Добровольчої Армії ген. Денікіна. У 1919 р. В. Кучабський змінив військову форму на вбрання дипломата, перебуваючи у складі української дипломатичої місії у Швеції. Після повернення на Україну брав участь у боях на українсько - польському фронті у Галичині. В кінці 1919 р. у складі стрілецьких частин був інтернований до Луцьку. З весни 1920 р. перебував у Чехословаччині, в Празі став одним із засновників Українську Військову Організацію.
У 1920 р. Василь Кучабський повернувся до Галичини. Після замаху у вересні 1921 р. С.Федака на Ю. Пілсудського та воєводу о. Грабського Кучабського тимчасово заарештовано і на деякий час ув'язнено. Після звільнення громадський діяч жив у Львові. У 1923-24 рр. співредактор першого націоналістичного журналу "Заграва" (головний редактор - Д.Донцов).
У грудні 1922 р. Василь Кучабський разом з Є.Коновальцем виїхав до Німеччини. Тут він продовжив навчання, вступивши на філософський факультет (відділення історії та державознавства) Берлінського університету. У 1926 р. В.Кучабський здобув ступінь доктора філософії, а з 1934 по 1939 рр. викладав історію та літературу в гімназії м. Кіль.
На еміграції Василь Кучабський присвятив себе науково - публіцистичній діяльності. Він був активним співробітником Українського Наукового Інституту в Берліні, багато друкувався в українських виданнях: "Літопис Червоної Калини", "Дзвони", "Мета", "Політика", "Записки Українського Наукового Товариства в Берліні", "Літопис політики, письменства і мистецтва" та інших.
У міжвоєнний період Василь Кучабський долучився до гетьманського руху, став членом "Братства українських класократів - монархістів - гетьманців". Саме тоді остаточно оформлюється консервативна концепція вченого.
В роки гітлеровської окупації Польщі Василь Кучабський був директором краківської бібліотеки. У 1945 р. після вступу радянських військ на територію Польщі він зник без вісті, розділивши долю багатьох емігрантів, що потрапили до рук радянської влади. За деякими даними, долсдіник переїхав до Відня, де був заарештований НКВС і розстріляний у Львові.
Василь Кучабський є автором праць : "Січові Стрільці. Воєнно - історичний нарис" (1937), "Українська дипломатія та держави Антанти в 1919 р." (1931), "Польська дипломатія і східно - галицька питання на Паризькій мирній конфренції в 1919 р." (1931), "Україна і Польща" (1933), "Західна Україна в боротьбі з Польщею і більшовизмом в 1918 - 1923 рр." (німецькою мовою, 1934), "Значення ідей В'ячеслава Липинського" (1935), "Симон Петлюра в світлі історії" (1936).
В. Потульницький виокремлює чотири ідейні впливи на формування світогляду Василя Кучабського як дослідника: 1) концепція його вчителя В. Липинського, зокрема, теорії аристократії, політичної культури, ірраціональних впливів, орієнтації на власні сили, концепції Томашівського щодо ролі національної ідеї у державному творенні; 2) політичні теорії іншого вчителя В.Кучабського Ф. Мейнеке, зокрема його концепція космополітизму та національної держави, ідеї незалежності та суверенності держави як втілення найвищих етичних цінностей; 3) ідеологічні впливи Стефан - Геогріївського гуртка, членом якого був В. Кучабський - ідеї неоромантичної філософії історії, прославлення німецької національної консервативної ідеології, які проповідували члени гуртка, віддзеркалено у роботах дослідника; 4) ідеї представників німецької геополітичної школи Ф. Рацеля (1844 - 1904) і Р. Челлена (1864 - 1922). Василь Кучабський називав свою концепцію "позитивним мілітаризмом". Згідно їй, особливу роль в заснуванні монархічної держави покликана відіграти провідна верства суспільства - люди військового духу і організації. Він підкреслював важливе значення військових аспектів в державному будівництві і дотримувався мілітарної геополітичної орієнтації майбутнього державного будівництва на Україні.
На відміну від В. Липинського і С. Томашівського, які в своїх політичних концепціях спиралися на історичні дослідження монархічних традицій держави Б.Хмельницького та Галицько - Волинського князівства, Василь Кучабський в основу власних теоретичних побудов поклав історію української державності в 1917 - 1920 рр. За словами І.Лисяка-Рудницького, він не проминув ні світової війни, ні Паризької конференції, ні російської революції, вважаючи, що від них залежала доля України.
Значну увагу дослідник приділив аналізу державотворчих процесів на Західній Україні. ЗУНР, до складу якого входила лише Східна Галичина, була, за В.Кучабським, короткочасним державним утворенням. Місцева інтелігенція виявила себе нездатною до державотворення, попри монолітність і енергію, властиву населенню краю. Погоджуючись, що події в Галичині в 1917 - 1920 рр. виявили волю народу до національної державності, В. Кучабський водночас стверджує, що держави не творяться "демократичним бажанням народів, тільки величиною їх внутрішніх і зовнішніх державно-творчих сил у порівнянні до таких же сил сусідніх народів".
Торкаючись питання про тогочасні державотворчі можливості армії, В. Кучабський доходить висновку, щотимчасові перемоги січових стрільців і галицької армії пояснювалися приватною ініціативою кілької офіцерів і сотен солдат за умов браку теоретичних здібностей і практичного досвіду у українського командування. Єдиною реальною силою і потенційним концентруючим центром державотворчих можливостей регіону дослідник вважав велике землевласництво, яке, попри спольщення, стояло в політичному і культурному відношенні вище за західноукраїнську інтелігенцію. Пропольські орієнтації і симпатії аристократії вчений не вважав перепоною для її участі в стіоренні української держави. Навпаки, тяжіння аристократії до Польщі В. Кучабський пояснював природній властивості еліти прагнути стати на чолі держави, а не миритися з підданством. При
Loading...

 
 

Цікаве