WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Gente Ruthenus natione Polonus – зміст і еволюція поняття у баченні В`ячеслава Липинського - Реферат

Gente Ruthenus natione Polonus – зміст і еволюція поняття у баченні В`ячеслава Липинського - Реферат

шляхтичів - "вірних синів українського народу", В. Липинський пише розвідки про Данила Братковського і Владислава Немирича, шкіци про Данила Нечая і Станіслава Мрозовицького (Морозенка) і, врешті, у 1912 р. видає капітальну монографію про Станіслава-Михайла Кричевського. Остання, відштовхуючись від життєпису героя, розгортається в узагальнене дослідження участі української шляхти у Визвольній війні. Робота з персоналіями осіб, внесених до Зборівського козацького реєстру 1649 р., приводить до висновків, гадаю, і для самого Липинського дещо несподіваних. Вчений нарахував у реєстрі 663 шляхетських роди, або понад 1300осіб, котрі піддаються ідентифікації, причому перелік цей, як зауважує автор, значно побільшиться, коли врахувати загиблих упродовж 1648-1649 рр., а також тих, кого ідентифікувати не вдалося [3].
Переконливі цифри, як і сама логіка дослідження, мусили похитнути упереджене настановлення до типу gente Ruthenus natione Polonus, бо ж серед козацьких героїв було немало таких, хто, без сумніву, ототожнював себе до початку Хмельниччини з польською політичною нацією. Відтак у праці "Dwie chwile z dziej?w porewolucyjnej Ukrainy", що побачила світ 1912 р. (у складі збірника "Z dziej?w Ukrainy") і стала свого роду начерком майбутньої "України на переломі", ми вже не натрапимо на нищівні інвективи у бік "недоляшків" і "отих gente Ruthenus natione Polonus". Більше того, з виразною симпатією автор говорить, наприклад, про Адама Киселя та його політику, спрямовану на здобуття релігійно-національних прав у рамках польської державності (що, власне, можна кваліфікувати за вельми яскравий прояв лояльного політичного патріотизму "етнічного русина"). З цієї ж роботи В. Липинського можна, мабуть, розпочати й відлік беззастережної глорифікації такої суперечливої постаті, як Юрій Немирич (через багато десятиліть це з особливою виразністю прозвучить, наприклад, у праці Станіслава Кота).
Найбільш послідовно усунуто за куліси дослідження негативну оцінку стереотипу gente Ruthenus natione Polonus в останній з історичних робіт Липинського "Україна на переломі" (1920 р.). І це, на мою думку, цілком вмотивовано. Адже в цій книзі автор демонструє завершений концептуальний погляд на перипетії Визвольної війни як рух, говорячи його ж словами, від "козацького автономізму" до "унезалежнення України". Це стало можливим, - переконливо доводить Липинський, - завдяки політичному перевороту, привнесеному до козацького середовища українською шляхтою - політично підготовленим, озброєним державною традицією класом, який вкупі з представниками козацької старшини з низів витворив нову провідну верству нової держави, а остання сформулювала нові - державницькі - завдання, спростувавши уявлення про українців "як про якийсь до державного життя нездатний, вічно бунтуючий і вічно покривджений полународець" (с.17).
У першому ж реченні першого розділу книги вчений підкреслює, що історик, котрий студіює Хмельниччину, "мусить поставити собі питання: хто були й звідки брались помічники великого гетьмана?", ота "сотня фанатиків", яка розпочала боротьбу "в момент здавалося повного занепаду нації" (с.11). Зрозуміло, що називаючи імена цих людей, добра половина яких власне виросла з типу gente Ruthenus natione Polonus, Липинський уже не повертається до давньої ригористичності у його оцінці. Політичні ж заходи Богдана Хмельницького, спрямовані на привернення на козацький бік колишніх "етнічних русинів політичних поляків", історик оцінює як найголовніший здобуток гетьмана у внутрішній політиці, бо, на його думку, "створити нову, одним духом національним споєну міцну українську аристократичну верству - це було завдання, без виконання якого не тільки існування козацької держави, але й існування самої нації української не було можливе" (с.149).
Плавну еволюцію, через яку пройшов В. Липинський в оцінці ментального стереотипу gente Ruthenus natione Polonus, можна охарактеризувати як вельми наочну ілюстрацію його шляху від загальновизнаної народницької до власної - державницької - концепції історії України. "Недоляшки" й "перевертні" - антигерої народницького бачення минулого - під пильним поглядом вченого перетворилися на фундамент для формування нової старшинської (уже не родової, а політичної) еліти Гетьманщини, якій ми, власне, завдячуємо тяглістю історичного процесу між литовсько-польськими і новими часами. Реабілітувавши перед нащадками "отих gente Rutheni natione Poloni" старої, дохмельницької доби, В. Липинський de facto визнав (хоч і не звертався до цього на рівні теоретичних узагальнень), наскільки складним і неоднозначним є функціонування національних еліт за відсутності власної державності. Феномен gente Ruthenus natione Polonus, який витворився в Україні-Русі як ментальний компроміс народу зі сформованою етнічною свідомістю, але без політико-державної самореалізації, є одним із можливих варіантів цього, зрештою, не раз повторюваного в історії явища. Його не можна вважати парадоксальним винятком, пристосованим виключно до конкретної території чи якогось хронологічно обмеженого періоду. Очевидно, сам Липинський може бути кваліфікований як gente Polonus natione Ruthenus ("етнічний поляк політичний українець"), а Gente Rutheni natione Rossici ("етнічні українці політичні росіяни") - це абсолютна більшість, окрім хіба яскравих бунтарів-індивідів, української так званої свідомої інтелігенції у складі Російської держави, і то від XVIII ст. до 24 серпня 1991 р. включно. З іншого боку, Україна як повноцінне державне утворення в недалекому майбутньому зіткнеться з абсолютно новою для себе проблемою етнічних росіян, німців, татар, угорців і т.д., котрі визнають своє політичне українство. Відтак теоретичне вивчення стереотипів поведінки таких груп роздвоєної лояльності, до яких у свій час належали і нераз згадані тут Gente Ruthenі natione Polonі, вийде далеко за рамки кабінетного наукового інтересу.
?
Література
1. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українською монархізму. - Відень, 1926. - С.ХVІ.
2. Липинський В. Україна на переломі, 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в ХVII-ім століттю. - Відень, 1920. - С.9.
3. Lipi?ski W. Stanis?aw Micha? Krzyzewski. Z dziejow walki szlachty ukrai?skiej w szeregach powsta?czych pod wjdz? Bohdana Chmielnickiego. - Krak?w, 1912. - C.342-347
Loading...

 
 

Цікаве