WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська діаспора в світі (західна і східна) - Реферат

Українська діаспора в світі (західна і східна) - Реферат


Реферат
на тему:
Українська діаспора в світі (західна і східна)
План
1. Визначення
2. Історія
2.1 До 1880 року
2.2 1880-1920 pp.
2.3 1920-1945 pp.
2.4 1945-1991 рр.
2.4.1 Поза межами СРСР і Східної Європи
2.4.2 В межах СРСР і Східної Європи
2.4.3 Чисельний стан української діаспори
2.5 Після 1991 р.
Джерела
1. Визначення
Назву "діаспора" (з грецької - розпорошення, розсіяння) запозичено від євреїв, які так називали здавна всіх євреїв поза Палестиною.
Під українською діаспорою розуміють усіх українців поза політичними кордонами України, які почувають духовий зв'язок з Україною.
Українська діаспора - збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка почуває духовий зв'язок з Україною.
Станом на 2004 р. за межами України мешкає від 10 до 15 млн. українців, тобто біля третини нації.
2. Історія
До 1880 року
Вже на початку 18 ст. жила нечисленна політична еміграція в Туреччині і на Заході після поразки під Полтавою (1709).
На початку другої половини 18 ст. постали українські хліборобські колонії в тодішній Угорщині (кілька тисяч закарпатських українців оселилося в Бачці та Сремі, в сучасній Сербії).
Після зруйнування Запорізької Січі частина козаків перейшла до Добруджі (в межах Османської імперії). Але значно більше селян переселювалося на Надволжя й Урал, де вони створили великі українські острови серед російської більшості.
Згодом, невеликі українські колонії постали у європейських столицях: Відні, Будапешті, а також у Римі.
В 1880 році, українська діаспора налічувала близько 1,2 млн осіб:
" 0,7 млн українців в європейській Росії;
" 0,2 млн українців в Австро-Угорщині;
" 0,1 млн українців в Азійській Росії;
" 0,1 млн українців в Америці.
Це становило 4,6% всіх українців у світі. Себто, всіх українців в 1880 р. було біля 24 млн. чол., в т.ч. на українських етнічних землях проживало 22,8 млн.чол.
1880-1920 pp.
На останню чверть 19 ст. припадає початок масової еміграції українців:
" з Австро-Угорщини до Америки; і
" з Російської імперії - за Урал, до Азії.
Причиною еміграції було аграрне перенаселення. Законодавство не робило перешкод виїздові.
Другорядне значення мала еміграція близько 10 000 українських селян з Галичини до Боснії (кінець 19 ст.), яку стимулювала австрійська влада по окупації Боснії.
Близько 15 000 українських селян з Галичини та Буковини переїхало до Росії під впливом російської агітації (майже всі вони повернулися).
До Америки емігрували також частково українські селяни з Російської імперії - з Холмщини й Підляшшя (та майже масово євреї з усіх українських земель).
Частина емігрантів поверталася на рідні землі (рееміграція); наприклад, на 393 000 українців, які емігрували до 1909 року до США, повернулося 70 000; з,2 млн емігрантів до Азії - близько 0,5 млн повернулось.
Початок еміграції за океан датується 1877 роком. Вона була скерована до США, переважно на заробітки в промисловості й на будовах.
З 1890-х pp. почалася еміграція українських селян до Канади, Бразилії (штат Парана) й Аргентини (провінція Місіонес).
Разом до Першої світової війни виемігрувало до Америки близько 500 000 українців, поділено так:
" до США - близько 350 000 українців;
" до Канади - близько 100 000 українців;
" до Бразилії й Аргентини - близько 50 000 українців.
В 1914 р., українська діаспора за океаном приблизно становила 700-750 тисяч людей, поділено так:
" в США - 500 000 - 550 000 українців;
" в Канаді - понад 100 000 українців;
" в Бразилії - близько 50 000 українців;
" в Аргентині - 15 000 - 20 000 українців.
Від самого початку емігранти намагалися гуртуватися при Греко-Католицькій Церкві. Це створило греко-католицькі єпископати у США й Канаді. Вимоги самодопомоги серед заокеанської еміграції, як також приклад організованости чужомовного оточення диктували українцям створити цілу мережу власних рел., братсько-допомогових, осв., госп. і громадяно-політичних організацій та установ у США, Канаді, Бразілії й Аргентині. Так постали окремі національні спільноти української діаспори, які зберігали зв'язки з рідними землями та культурними центрами на батьківщині. Звідти приходили книги, преса, приїздили священники, культурній діячі для праці серед поселенців, а також ширилися нові ідеї й рухи, що виникали на Україні. Емігранти за океаном під впливом рідних земель пройшли пришвидшений процес національного самоусвідомлення, а дечим навіть перевищили тих людей свого становища, що залишилися вдома. Треба згадати, що в українському суспільно-політичному житті назагал не брала участі більшість емігрантів з Закарпаття й Лемківщини, які творили свої організації і навіть мали окрему церковну (греко-католицьку) організацію.
Політична ідеологія свідомішої частини української діаспори була орієнтована на національне визволення і державну самостійність України. Щодо цього українська діаспора в США й Канаді, особливо активізувалася під час першої світової війни й українських визвольних змагань. Виняткову роль відіграла закарпатьська еміграція в США, яка своїми заходами вирішально вплинула на приєднання в 1919 р. Закарпаття до Чехословацької республіки. Крім політичної і фінансової допомоги, репрезентативні організації українців Канади й США вислали своїх представників до Європи з метою сприяння українським позиціям на Мировій конференції.
Українська діяспора в Російській Імперії (зокрема в Азії), що була майже винятково хліборобська, мала цілком інший характер, ніж в Америці. Після 1860 р., вона була далі скерована на Надволжя і на Урал, але в останній чверті 19 ст., коли вільної для поселення землі в європейської Росії вже не було, скерувалася за Урал, спершу на Західному Сибірі і сусідню частину Туркестану, згодом і на Далекий Схід, на так званий Зелений Клин. За переписом населення 1897 р., в Російській Імперії жило в діаспорі 1 560 000 українців, поділено так:
" В европейській частині 1 232 000 українців:
o на Надволжі і сусідньому Уралі: 392 000 українців;
o на неукраїнські частині Курщини і Вороніжчини: 232 000 українців;
o понад 150 000 українців в розпорошенні в Бесарабії.
" в азійській частині 311 000 українців:
o на Закавказзі 117 000 українців;
У наступні роки українська еміграція до Азії постійно зростала (разом близько 1,5 млн українців), так що число українців в Азії збільшилося станом на 1914 р. майже до 2 млн (у всій Російській Імперії в діаспорі - до 3,4 млн українців). Тоді вже поволі почалася асиміляція української діаспори з російським оточенням, на що впливала низька національна свідомість українців і де в чому спільність з росіянами, зокрема в релігії.
Бувши винятково еміграцією, українські поселенці на сході, хоч численніші від українських поселенців зАвстро-Угорщини за океаном, не створили організованого власного життя на новій території і не мали подібних зразків серед свого нового оточення. Зв'язки України з цими поселенцями були обмежені (висилка преси, книг, випадкові відвідини), власних організацій там не було. Щойно революція 1917 р. сприяла самоорганізації
Loading...

 
 

Цікаве