WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя і діяльність Михайла Грушевського – яскравий приклад служіння своєму народові - Реферат

Життя і діяльність Михайла Грушевського – яскравий приклад служіння своєму народові - Реферат

наукові твори своїх і чужих авторів, були між ними й різні популярні книжечки" Пізніше Грушевський заснував іще "Товариство прихильників української науки, літератури й мистецтва". Це товариство теж видавало книжки, головним чином на Наддніпрянщині, дбало про піднесення української культури й влаштувало першу велику виставку творів українських малярів із усіх українських земель.
Дорога була для Грушевського і справа освіти широких народних мас. Він на кожному кроці підносив її значення, розумів і цінував роботу, що її вела львівська "Просвіта". За його прихильність до товариства та до його праці головний відділ "Просвіти" обрав його своїм почесним членом.
За політичним розвитком Галичини він слідкував пильно й не раз не погоджувався з політикою галицьких політичних діячів. Він раз у раз виступав проти тісноти поглядів, проти нерішучості й несміливості в ділах, проти угодовості, домагався політики, що опиралася б на інтереси народної маси й мала на оці потреби цілої української нації без огляду на державні кордони.
В 1898 році на археологічний з'їзд у Києві наукове Товариство ім. Шевченка у Львові підготувало тридцять цікавих наукових праць. Але ж російський уряд не дав дозволу відчитувати ці праці українською мовою. Тоді Грушевський разом із галицьким вченими відмовився брати участь у з'їзді. Це зробило велике враження серед наукових кілі у Росії. Про українську науку скрізь забалакали, забалакали і про несправедливі обмеження української мови.
Від того часу Грушевський почав планову боротьбу проти обмежень української літератури, передусім серед російського поступового громадянства. В 1903 році на запросини російської вищої школи в Парижі, він прочитав там курс історії України. З цих виступів він склав російську книжку "Очерк истории украинского народа" (нарис історії українського народу), короткий, зв'язаний підручник української історії, й видав його друком у Петербурзі. Російська передова преса привітала книжку з великим признанням. Книжка відкривала очі й росіянам і своїм зросійщенню землякам на те, що московський уряд робив і робить із нашим народом, і дуже причинилася до розуміння потреб українців у Росії.
А коли царський уряд утворив російський парламент (Державна Дума) і туди було вибрано доволі українських послів, він давав їм свої поради, так само ознайомлював із українською справою російських послів. Крім того, відвідував українські колонії в Москві та Петербурзі - і скрізь підіймай українське -життя.
Увесь той час він був немов перелітною пташкою, перебуваючи то в Галичині, то над Дніпром. Увесь той час одне було в нього на умі - невсипуща праця для всіх частин української землі.
І серед тої праці застала його в Галичині влітку 1914 року світова війна. Саме на двадцятому році його професорування, тоді вже число його учнів - істориків, що він собі виховав, доходило до сотні.
Грушевський був у липні 1914 року на літньому відпочинку на Гуцульщині її селі Криворівні, де мав свій власний будинок. В Криворівні, проживали часто і Франко, і Гнатюк. Сюди заїздили не раз здалеку гості, часто з Наддніпрянщини, наприклад, відомий письменник Михайло Коцюбинський. І далеке, недоступне гірське село ставало немов осередком українського літературного світу, ішли розмови, виростали різні плани культурної роботи.
З початком війни доля закинула Грушевського до Відня, але він був російським підданим і міг бути заарештованим. При допомозі друзів Грушевський через Румунію дістався до Києва. Але й тут був наказ, що як тільки він повернеться зробити обшук арештувати й вислати на Сибір. Після трусу в Києві Грушевського замкнули у в'язниці на Лук'янівці, під дуже суворим наглядом. Спочатку його вислали в Симбірськ, потім в Казань, а врешті - до Москви. Грушевський зайнявся тут знову науковою роботою, писав до російських часописів у обороні гнобленого українства й навіть потайки працював у місцевих українських організаціях та в єдиному тоді на цілу Росію українському журналі "Промінь".
У березні 1917 року вибухнула в Росії революція, впало ярмо царату. Пробудилася до самостійного життя й Україна. У Києві, почалися національні маніфестації, на вулицях з'явилися блакитно-жовті прапори, почало творитися українське військо, українські громадські організації й політичні партії утворили своє національне представництво "Українську Центральну Раду". Головою однодушно вибрали Михайла Грушевського. Бо і хто ж інший міг і мав право стати на чолі України, як не він, той, що найбільше для української справи залужився. У Києві. Грушевського всі вітали як батька народа. Де лиш він з'являвся, скрізь громадяни й військо стрічали його бурхливім оваціями. Всі знали його як визначного українського діяча, великого історика й письменника. А те, що російський уряд за українську справу, за його український патріотизм в'язнив його й вислав на заслання, здобуло Грушевському ще більшу любов популярність.
На посаді голови Центральної Ради Грушевський пробув тринадцять місяців. З представниці громадських організацій Центральна Рада перетворилася під проводом Грушевського в перший парламент України, а він став першим президентом української держави, Української Народної Республіки.
Мав він тоді надзвичайно багато праці. Але ж там, де воскресало присипане здавна попелом життя, де творилось щось нове, де забутий усіма народ поставав із мертвих і дужою рукою виконував власну долю, сам ухопив у свої руки кермо свого власного державного життя, на втому часу не було, і Грушевський її не знав. В ці часи виходять друком такі важливі його праці як "Хто такі Українці і чого вони хочуть", "Звідки пішло Українство і до чого воно йде", "Вільна Україна", "Якої ми хочемо автономії і федерації". "На порозі нової України", Універсали Української Центральної Ради. У всіх цих працях відображено бажання українського народу жити вільним і справедливим життям, в них динаміка подій цього часу.
А становище булосправді дуже тяжке. Молода Українська держава, що спочатку залишалася в федеративному зв'язку з Московщиною, повинна була все наново творити. А ворогів було дуже багато. Хоч у Центральної Раді й були представники меншин, хоч і вони брали участь у засіданнях Ради, та скрізь, де тільки могли, підкладали новій державі колоди. І хоч народні великі з'їзди ставали на захист українського уряду з М. Грушевським на чолі - та люди роз'їжджалися, а дома за них бралися всі вороги української самостійності - й давай ширити зневіру й у власні думки, й у власні сили.
Найзручніше підходили до народу, що прокинувся й повірив у свою силу, московські Більшовики. Вони приманювали українських селян, вояків, робітників , а то й молоду інтелігенцію на свій бік. Нахвалювалися, що заведуть рай на землі, обіцяли народові золоті гори й усю землю, й усю владу, й рівночасно кидали на українську владу всякі наклепи. Казали, що Центральна Рада то не народна влада, що вона тільки народ обдурює.
А тим часом український народ більшовиків не хотів. При виборах до українських Установчих зборів 90 відсотків населення України подало свій голос за прихильників української влади. Та на це московські більшовики не зважали. Воші силою вдерлися в січні 1918 року на Лівобережжя. Тоді Центральна Рада своїм ІV універсалом проголосила 22 січня 1918 року самостійність України.
Цього більшовики не могли подарувати ні її голові, ні Центральній Раді, ні українцям взагалі. Зайнявши Лівобережжя, вони вирішили здобути Київ. Напору більшовиків годі українська влада не витри мала.
Проти більшовиків український уряд
Loading...

 
 

Цікаве