WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя і діяльність Михайла Грушевського – яскравий приклад служіння своєму народові - Реферат

Життя і діяльність Михайла Грушевського – яскравий приклад служіння своєму народові - Реферат

історію від основ Московського князівства. Подібно дивилися на наше минуле деякі польські історики. Вони вважали, що наша історія кінчилася з тим часом, коли наші землі ввійшли у склад польської держави. Отак вони й дивилися на козацьку державу, на козацькі війни. Це, мовляв, була внутрішня справа Речі Посполитої. А що собі думав наш народ, як повставав проти Польщі, чому він ішов до того, щоб створити свою власну державність, так це пояснювали польські історики, робилося з погляду інтересів польської держави.
Проти такого погляду виступали і давніші українські історики до Грушевського. Але Грушевський розробив усе широко і доказав, що з упадком самостійності княжої України народ творив свою власну долю, боровся за своє існування, мав свої власні шляхи в історії - і що та його історія ніколи не зливалася з польською, хоч він і ввійшов був у склад польської держави.
Та самою працею в університеті Грушевський не вдовольнився. Йому до серця лежала українська наука, тому він почав організовувати наукове життя серед громадянства Галичини.
Ще в 1873 році було створено у Львові з допомогою наддніпрянських українців "Товариство ім. Т.Г.Шевченка". Воно встановило собі за піль сприяти освіті українського народу. Це товариство в 1892 році перейменовано у наукове, бо справи освіти перейняло на себе товариство "Просвіта". Грушевський здавна цікавився науковим Товариством і ще з Києва присилав до "Записок" Товариства свої праці. У Львові він із молодечим запалом кинувся до праці в Товаристві, а в 1804 році його обрали головою історико-філософської секції. Праці, що їх читали на сходинах секції, друкували потім у "Записках наукового Товариства їм. Шевченка". Під редакцією Грушевського вийшло цих "Записок" 120 книжок, усього понад 40 тисяч сторінок друку. Ці видання розходилися не тільки серед українців, але йшли до великих чужих бібліотек, до університетів та академій усіх культурних народів: і в Європі, і в Америці, і навіть в Австралії. Це було перше українське видання, що звернуло на Україну увагу цілого наукового світу.
А більші наукові праці друкувалися окремими книжками в окремих виданнях історичної секції, у "Збірниках". Тут почала виходити велика "Історія України-Руси" Грушевського. Поява в 1898 ропі першого тому цієї книги була сприйнята всіма з великим захопленням, - це ж була перша національна історія України. Грушевський розраховував, що всю історію вмістить у шістьох томах, пізніше поширив уже її на 8-9 томів і мав думку довести її аж до XIX століття. Працював він над нею ціле своє життя, але таки не зміг її закінчити, довів її з 9 томами до смерті Б. Хмельницького.
Була це людина незвичайної енергії й невсипущої праці. Рівного йому організатора української науки досі не було, хіба ще Іван Франко, довголітній його вірний товариш і співробітник, дорівнював йому у цій праці. Українські вчені скоро оцінили організаційний хист Грушевського і 1897 року обрали його головою наукового Товариства.
Час його головування до світової війни 1914 року - це найсвітліша доба в розвитку Товариства. Грушевський виявився незвичайним керманичем, адміністратором, умів віднайти для Товариства джерела доходів, організував друкарню, політурню, розвинув книгарню наукового Товариства з малих початків у велике підприємство, добував від заможних земляків із Наддніпрянщини допомогу на наукові цілі. Його заходами наукове Товариство купило два великі рудники, ідо служать йому за осідок. Бібліотека Товариства за його часі" стала одною з найбільших у Львові і ввійшла в зв'язки з усіма культурними країнами. Він дав початок і для успішного розвитку музею. Одне слово - він старався зробити з наукового Товариства наукове середовище на Європейську міру.
В 1897 році Грушевський виступив із проектом видавати літературний місячник на європейський зразок. Цей план наукове Товариство прийняло, і з початком 1808 року почав виходити широковідомий на 20 аркушів друку - "Літературно-Науковий Вісник". Сам Грушевський із Франком, Володимиром Гнатюком та з Йосипом Маковеєм редагував цей журнал. Він приєднав до цього журналу літературні сили, старався розвивати письменницький молодняк, дбав про добрі наукові статті, сам давав огляди культурного життя. Та цей журнал мав іще інше значення: він мав єднати галицьких та буковинських українців із наддніпрянськими. В кожному зшитку були "огляди життя з усіх українських земель". Щонайкращі й найліпші письменники з-перед і з-поза Збруча, пишучи у Віснику", єдналися між собою. А коли цензура заборонила "Вісник" у межах колишньої Росії, то Грушевський усе ж придумав способи, що його читали на Наддніпрянщині. Про об'єднання синів одного народу дуже дбав Грушевський. Не треба забувати, що через тяжкі політичні обставини обидві частини України жили окремим життям, що далі, то більше почали відрізнятися одна від одної окремим побутом і була, небезпека, що згодом можуть вирости дві українські народності. Грушевський усіма силами старався засипати провалля, що утворилося між синами однієї землі, раз у раз єднав наддніпрянців із галицькими й буковинськими українцями до одного діла, працював над зближенням у поглядах, у мові, у праці.
А на те він заснував, по революції 1905 року, на зразок львівського "Наукового Товариства ім. Шевченка" - "Українське наукове Товариство" в Києві, в "Записках" цього товариства містик він твори галицьких учених. Треба було, щоб учені одні одних пізнавали й працювали разом, маючи одну мету перед собою - науку всього українського народу. На те він заснував відділ львівської кой - гарні, в Києві, - у цій книгарні наддніпрянські українці могли купувати твори галичан; зате в книгарні наукового Товариства у Львові можна було дістати всі видання наддніпрянських авторів. До того ж у всіх цих виданнях завів він той правопис, що ним писали в Галичині: це на те, щоб наддніпрянські українці пізнавали той правопис, що виробився тут у нас. А то через російську школу в нас люди не тільки добре не знали письменницької своєї мови, але й писати не вміли як слід по-українському. А як несвідомі люди на Наддніпрянщині не раз нарікали на нібито тяжку "галицьку" мову, то Грушевський гостро відповідав, що української письменницької мови треба вчитися і що вона мусить бути одна на всіх українців, і що галичани багато вклали свого в цю письменницьку мову в той час. коли на Наддніпрянщині українська мова була заборонена, то цього нехтувати не можна. Розумні люди слухалися Гру шевського, й ті різниці, що з часамипонаростали, поволеньки вигладжувалися. Коли українська наці я почувається тепер одноцільно й однодушно, то це в немалій мірі заслуга саме Грушевського.
В міру того, як росла серед цілого нашого народу пошана до Гру-шевського, ім'я його у ворогів національного відродження ставало ненависним. Вони не даром, зв'язували з цим ім'ям цілий український рух на Наддніпрянщині після 1905 року.
Грушевський увесь час силкувався зацікавити галицьким життям наддніпрянців. Для української наддніпрянської молоді організував 1904 року у Львові університетські курси українознавства й сам читав на них українську історію.
Щоб українська громада у Галичині могла мати більше українських книжок і не мусила читати виключно чужі, Грушевський з нагоди ювілейного свята в честь Котляревського у Львові 1898 року виступив з проектом заснувати нове видавниче товариство. Так у 1899 році з'явилася "Українська видавнича спілка". Ця спілка видала перед війною до 300 українських книжок. Це були твори найвизначніших українських письменників, переклади з чужих літератур,
Loading...

 
 

Цікаве