WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя і діяльність Михайла Грушевського – яскравий приклад служіння своєму народові - Реферат

Життя і діяльність Михайла Грушевського – яскравий приклад служіння своєму народові - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Життя і діяльність Михайла Грушевського - яскравий приклад служіння своєму народові
Яскравий і бурхливий життєвий шлях пройшов Михайло Грушевський, в складну історичну добу кінець 19 - початок 20 століття.
Народився Михайло Гру шевський 29 вересня 1966р. в місті Хол мі, в родині педагога-славіста, що походила із старого духовного роду на Київщині. Через три роки батько переселився на Кавказ, жив у Ставрополі, то у Владикавказі, де займався організацією шкільництва.
Великий вплив на формування свідомості малого Михайла мав його батько. Він часто розповідав дітям про Україну, про українські звичаї, учив їх українських пісень, приказок, розказував їм українські казки. Малий Михайло, хоч і не бачив рідної землі, вже з дитинства вчився її любити і шанувати. Під час літних канікул родина Грушевських виїздила на Україну провідуючи родину. Ці подорожі батько використовував на те, щоб у синові укріпити і поглибити любов до рідного краю, до його природи, до народних звичаїв, до української мови" пісні, й поезії. Отак Михайло не тільки не відчужився від України, а дуже рано цілим серцем і душею приляг до свого народу. Цю палку любов до України і її народу він пронесе через усе своє життя.
Потім Грушевський навчався у гімназії, яку закінчив у 1886 році в місці Тіфлісі на Закавказзі. Належав він до найкращих учнів і свого класу і цілої гімназії. Дуже багато читав і, як сам каже, "плавав у книжковому морі та впивався ним". Особливо цікавився історичними творами Миколи Костомарова, "Записки о Южной Руси" П.Куліша, збірники пісень М.Максимовича й А.Метлинського, "Історію Січі" Скальского, "Історію слов'янських літератур" О.Пипіна, "Нариси з історії українського письменства" Петрова, мав звідкіля поширити своє знання про рідний край, про його минуле та культуру. Особливу радість справив йому батько тим, що почав передплачувати для нього "Київську Старину", науковий журнал, присвячений історії й літературі України.
Із захопленням читав Грушевський історію відродження слов'янських народів і при тому роздумував над долею України. Важкі часи переживав наш народ у 80-90 роках XIX століття. На Наддніпрянщині скував був йому уста ганебний царський (Валуєвський) указ із 1878 року. Українську мову вигнали з церкви, зі школи, з громадських установ. Царська цензура не допускала ніякої української книжки. На Кавказі національне питання було тоді дуже напружене. Росія недавно підкорила собі кавказькі народи, що все бунтувались і чекали годину свого визволення з царського ярма. Серед такого оточення ще більше загострювалися національні почуття розмріяного хлопця. Йому тоді "мета зміст і щастя уявлялись в тім, щоб послужити національному українському відродженню", як він сам пізні оте писав у своїх спогадах.
Скінчивши гімназію, Михайло вступив до університету святого Володимира в Києві на історико-філософський факультет. Київський університет був саме тоді в занепаді. Російська влада провела реформу університетів, але так, щоб не допустити до молоді ніякої вільної думки. Молодий Грушевський, що здавна бажав попасти до Києва і сподівався знайти тут огнище української наукової й письменницької праці, з приходом до Києва був прикро розчарований. Він постановив собі іти проти всіх заборон і обмежень українського слова й життя - не шукати відзнак у росіян, а працювати для України.
Грушевський працював в університеті під керівництвом визначного українського історика Володимира Антоновича, завдяки професорові написав перші праці з історії України. В 1887 році написав він працю про українські замки в ХVІ столітті. 1890 року велику книгу "Історія Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV віку" - і за неї дістав золоту медаль та стипендію для дальших історичних дослідів. Потім працював в архівах Москви і Варшави, а в 1893 році закінчив працю з історії барського староства (на Поділлі), за яку здобув інші ніяковий ступінь магістра історії. За. кілька років із молодого, хоч дуже освіченого студента, Грушевський зробився визначним ученим -істориком.
Під кінець своєї університетської науки Грушевський почав зближатися з українським громадянством. Поволі він визволився з пригніченого настрою, що спочатку дуже його мучив, почав шукати товариства і громадської праці. Володимир Антонович увів його до київської "Громади", таємної організації, що згуртувала в собі найкращих свідомих людей на Україні. Час від часу відбувалися збори громадян, де обговорювалися всі впливові справи тодішнього життя і складали плани української роботи, Грушевський відразу визначився у "Громаді", як рухлива людина й добрий організатор. Поруч із Антоновичем і. письменником Олександром Кониським він став незабаром одним з проводирів "Громади". Молоді студеній, що приходили до Києва вчитися , все находили в "Громаді" духовну допомогу, могли поширювати свій національний світогляд. Бувало таке, що саме в Києві, молоді люди пізнавали, хто вони, чого їм хотіти.
В ті часи українське громадянство Галичини почало робити заходи, щоб в університеті у Львові відкрити кафедру історії України. Чотири мільйони галицьких українців не тільки не мали своєї високої школи, але в університеті не було навіть професора української історії. За найкращого кандидата на цю кафедру всі вважали Володимира Антоновича, але той вже був у похилому віці, тому-то й відмовився, але ж на своє місце рекомендував Михайла Грушевського - найкращого свого учня.
Коли молодші професор 12 жовтня 1804 року з'явився вперше в університеті на свою першу вступну лекцію, його зустріли не тільки студенти, але й багато старших українських діячів. Великий університетський зал ледве помістив всю публіку, Виступ його всі присутні нагородили, гучними оплесками. Часописи щирими словами вітали нову наукову силу.
З того часу Грушевський цілих: 20 років викладав історію України в залах старого університету. Українська молодь вперше могла почути наукові лекції, на яких учений, професор детально пояснював минуле рідної землі. Він повідшукував багато невідомих досі джерел до давньої нашої історії, звертав увагу на літописи арабські та перські, знайомив слухачів із маловідомими документами, спростовував помилки та хибні погляди давніх істориків. Та найцінніше у викладах Грушевського було те, що всі події він оцінював із українського становища, що старався все пояснити розвиток нашого народу від найдавніших: часів, що вмів підносити світлі хвилини в минулому України. З особливою любов'ю та співчуванням він: слідкував за розвитком народної миси, все дошукувався причин її занепаду, вказував па силу й вічну живучість народу.
Це має дуже велику вагу для нашого народу, тому що світ про ниє не знав. Російські вчені так переробляли історію, що київські часи нашої державності зв'язувались зі своїм народом. Замість починати свою історію від організації Московського князівства, вони приєднували Володимира Великого і Ярослава Мудрого, і галицьких визначних князів, як Ярослава Осмомисла, та галицько-волинських, якРомана та Данила - до своєї історії. Отак вони сплутували наших князів зі своїми, потім про нас нічого не говорили аж до часу, коли Хмельницький відірвав Україну від Польщі.
Ще Шевченко підсміювався з російського історика Карамзіна, що гак говорив про наше минуле: мовляв, це все було споконвіку московське, а що москалі на якийсь час віддали "татарам на пашу та полякам".
Грушевський спростував цей московський погляд. Він виразно довів, що київський період історії - це наш, український, а москалям треба починати свою
Loading...

 
 

Цікаве