WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Події церковного та культурного життя у 17 ст. Польсько-Українська війна - Реферат

Події церковного та культурного життя у 17 ст. Польсько-Українська війна - Реферат

процесі належало Києво-Могилянській академії, а на західноукраїнських землях - Львівському університету.
Особливість культури України даного періоду, порівняно з попереднім, полягала у тому, що відбулася зміна станової належності її представників. Головним чином, це були вихідці з козацької старшини, козаків і- міщан. Цей період в цілому характеризується злетом української культури, яка дала світові філософа Г.Сковороду, визначних політичних і культурних діячів Ф.Прокоповича, С.Яворського, В.Славинецького та ін.
В умовах наступу царизму на автономію України і перетворення її на провінцію імперії законодавчо обмежилось вживання української мови. Помітним фактором, що впливав на розвиток української культури, був відтік кращих представників української культури - випускників Києво-Могилянської академії і західноєвропейських університетів - до Москви і Петербурга. Тут вони виступали вже як діячі Росії, тобто Російської держави.
В середині XVII cт. в Україні був досить високим загальний рівень грамотності, про що засвідчив у своїх подорожах і арабський мандрівник П.Алеппський. Сприятливий грунт для цього, не дивлячись на наявність негативного фактора (національно-релігійного гніту), був створений у попередній період піднесення культури України кінця XVI - першої половини XVIICT. В загальному руслі європейського Відродження. Це, зокрема, знайшло своє відображення в діяльності братств по збереженню національної культури, розвитку шкільної освіти, книгодрукування, літератури. На правобережних і західноукраїнських землях основну роль у розвитку початкової освіти продовжували відігравати братські школи, в яких діти навчалися не тільки грамоті, а й вивчали арифметику, астрономію, музику, філософію, грецьку, латинську і польську мови. Братські школи, єзуїтські колегії і Львівський університет (відкр. у 1661р.) давали змогу молоді прилучитися до передових надбань західноєвропейської культури.
На українських землях, що входили до складу Російської держави, братських шкіл не було. Діти старшини, духовенства, міщан, козаків і навіть заможних селян навчалися у школах, що діяли при церквах і монастирях, де і вчилися читати, писати, рахувати, співати. Вчителями у них були переважно дяки (дидаскали або бакаляри), а також мандрівні дяки і студенти Києво-Могилянської академії, які працювали домашніми вчителями.
Саме в цей період на Гетьманщині виникла і набула поширення форма навчання і здобуття професійних знань при канцеляріях місцевих адмініс-тративних установ. Сини старшини і заможних міщан в канцеляріях виконували різні доручення і водночас навчалися веденню канцелярських справ, складанню ділових паперів. В архівах збереглися навіть своєрідні рукописні посібники для таких учнів. В Україні характерною була професій-на підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку здобували і козацькі діти при Січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів, скрипалів, цимбалістів.
Звичайно, і рівень грамотності, і мережа навчальних закладів початкової освіти протягом півтора століть зазнавали змін. Наприкінці XVIII cт. у зв'язку із загальнодержавною реформою 1786р. і створенням головних і малих народних училищ шкільна освіта організаційно змінилася. Чотири-річні головні народні училища для дворянських дітей відкрилися у Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському, Харкові, Катеринославі. У повітових містах були створені дворічні малі училища, які давали знання з історії та мов. Вчителями у них працювали вихованці Києво-Могилянської академії і Петербурзької Головної учительської семінарії. У зв'язку з переходом західноукраїнських земель під владу Австрійської монархії наприкінці XVIII cт. шкільна освіта зазнала тут певних змін.
Учбовими посібниками для навчання в школах (незалежно від регіону) були букварі, видані в друкарнях Львівського братства, Києво-Печерської лаври, Чернігова і Новгорода-Сіверського (за зразком "Букваря" І.Федорова львівського і острозького видань). Оскільки друкованих примірників "Букваря" було недостатньо, поширювались рукописні його відповідники. Для навчання письму використовували "Граматику" Мелетія Смотрицького, а також різні молитовники, псалтирі, часослови.
2. Польсько-Українська війна.
Для поляків, які вважали Східну Галичину своєю вотчиною, повстання українців у Львові 1 листопада 1918 р. було цілковитою несподіванкою. Але досить швидко вони організували збройний опір українським військам. У Львові діяли три польські військові організації, найвпливовішою з яких була Польська організація військова (ПОВ) - місцевий відділ загальнонаціо-нального об'єднання, очолюваного Юзефом Пілсудським. ПОВ виступала за відновлення незалежної Польської держави, невід'ємною складовою частиною якої вона вважала західноукраїнські землі. Збройні сутички між українськими і польськими військами у Львові почалися 1 листопада, а 5 ли-стопада ворогуючі сторони вже розділяла лінія фронту, що проходила вулицями міста. Запеклі бої точилися за кожний будинок.
Водночас розгорнулася боротьба за стратегічно важливий залізничний вузол Перемишль, розташований на кордоні між Східною Галичиною і Польщею. 11 листопада український гарнізон Перемишля, основу якого становили ненавчені юнаки, залишив місто. Саме в Перемишлі формувалися польські військові з'єднання, що перекидалися в Східну Галичину. Ці з'єд-нання врешті-решт і визначили долю Львова. 21 листопада українські війська почали відступати з міста. Того ж дня поляки захопили Хирів, а через декілька днів - Раву-Руську. Протягом листопада-грудня 1918 р. польські війська заволоділи 10 з 59 повітів, у яких була проголошена влада ЗУНР. Але більшість західноукраїнських земель усе ж залишилася під конт-ролем уряду ЗУНР, який після евакуації зі Львова перебував у Тернополі, а з 2січня 1919 р. - у Станіславі, звідки керував державотворчим процесом.
В умовах конфлікту з польськими військами одним із найважливіших завдань уряду ЗУНР було формування боєздатної армії, спроможної відстояти незалежність республіки. Це завдання ускладнювалося тією обставиною, що серед українців, які служили в австрійській армії, не було старших офіцерів з досвідом організації військових частин та планування операцій. Уряд ЗУНР звернувся по допомогу до уряду УНР, що рекомендував для організації регулярних військ ЗУНР - Української Галицької армії - генерала М. Омеляновича-Павленка і полковника С. Мишковського. У своїй діяльності вони спиралися на офіцерів-галичан, залучаючи до військового будівництва також офіцерів інших національностей - австрійців, німців, угорців, хорватів, чехів тощо, - яким загрожувало безробіття. Загальна мобілізація і формування нових військових частин відбувалися швидко та організовано і до весни 1919 р. у складі Української Галицької армії, що офіційно існувала з другої декади грудня, налічувалося понад 100 тис. чол., з яких 40 тис. брали безпосередню участь у воєнних діях.
Успіхи в організації УГА забезпечили їй перевагу на початковому етапі війни - з листопада 1918 р. по лютий 1919 р. Характерною особливістю цього етапу була участь її вояків у боротьбі галицьких українців з місцевими поляками. Але відсутність досвіду і помилки не дали змоги скористатися пе-ревагою. Спроби відбити Львів, на що були спрямовані головні зусилля УГА, провалилися.
З початком весни ситуація на українсько-польському фронті ускладнилася. З Польщі в Галичину надійшло підкріплення, що змінило співвідношення сил. У квітні 1919 р. до Польщі з Франції прибула добре озброєна і навчена армія під командуванням генерала Йозефа Галлера чисельністю 60 тис. чол., сформована з польських військовополонених, які воювали на Західному фронті у складі німецької армії. Командували армією переважно французькі офіцери. Антанта планувала використати армію Галлера для війни з Радянською Росією, але польський уряд кинув її проти Галицької армії, яка змушена була відступати перед переважаючими силами противника. Польський наступ підтримала Румунія, що захопила частину галицького Підкарпаття. Спроба УГА зупинити наступ поляків на Золотій Липі закінчилася невдачею. Українські війська відступили до річки Збруч.
Loading...

 
 

Цікаве