WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська повстанська армія (УПА) - Реферат

Українська повстанська армія (УПА) - Реферат

командування, оскільки повстанці ставали "Третьою силою", що намагалася втримати під своїм контролем значні території. Щоб не випустити ситуацію з під контролю у серпні 1943 р. за наказом радянського командування з Білорусії в район Ковеля та Любомля було перекинуто 2 тис. радянських партизанів, але, втративши в протистояння з повстанцями понад півтори тисячі осіб, ці формування змушені були відійти.
Повстанці були змушені в роки війни воювати ще й на третьому фронті - про поляків. Початком конфлікту стали масові вбивства українській Холмщини і Підляшшя, здійснені польською Армією крайового (АК) 1941року. Незабаром ці терористичні акції були поширені у Галичині та на Волині. Спроби керівництва УПА досягти порозуміння і звертання митрополит А.Шептицького успіху не мали.
На Волині, в Галичині ба Закерзонні розпочалася різанина, жертвою якої стали не лише солдати, а й десятки тисяч мирних жителів -як українців так і поляків. Кривава українсько-польська боротьба то спалахуючи, то затухаючи тривала аж до 1947 р.
Центральна ідея. Яку обстоювала УПА, сформульована в одній з листівок: "Ми боремося за Українську державу, а не за чужий імперіалізм. Ми мусимо берегти наші сили, бо ми впевнені, що війна у своїй кінцевій фазі надасть нам державу".
Зростання лав УПА, поповнення загонів людьми різних національностей та політичних поглядів зумовлювали необхідність суттєвого перегляду ідеології та політики ОУН (Б). Тому в серпні 1943 р. був скликаний ІІІ надзвичайний великий збір ОУН (Б). Він не тільки проголосив курс на боротьбу проти "московсько-більшовицького та німецького ярма, за побудову Української самостійної соборної держави, а й виробив соціально-економічну та політичну платформи організації.
Під час війни, намагаючись максимально зібрати і сконцентрувати реальні українські сили. ОУН(Б) продовжує еволюціонувати в демократичному напрямі. Саме з ініціативи ОУН неподалік від Сам бора в Галичині 11 липня 1944 р. було скликано збори, у яких взяли участь 20 представників різних довоєнних партій Західної України (крім ОУН(М) та східних українців). Тут і було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яку деякі історики називають "тимчасовим українським парламентом". Характерно, що платформа УГВР не лише повністю увібрала програму ІІІ збору ЛУН(Б), а й пішла шляхом посилення демократичних засад. Зокрема, в ній підкреслювалося, що нереволюційні методи боротьби також доцільні і допустимі і що демократія є устроєвим принципом представництва.
З наближенням лінії фронту до підконтрольних УПА районів її керівництво спочатку вирішило зайняти позицію невтручання в протистояння між вермахтом і Червоною армією. У цей час ставка робилася на збереження і зміцнення своїх сил, вичікування слушного моменту для вирішального удару. І після зайняття радянськими військами Лівобережжя і Донбасу основний удар УПА спрямовує проти радянських партизан і підрозділів Червоної армії.
Отже, у роки другої Світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН-УПА було відновлення української державності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистояння, вона активно намагалася відіграти роль "третьої сили", що представляє та обстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти - проти німецьких окупантів, радянських партизанів і польських формувань Армії Крайової.
Після закінчення війни ліквідація греко-католицької церкви. Насильницька колективізація, масові депортації викликали в місцевого західноукраїнського населення опір діям влади. Організуючим ядром і ударною силою цього опору стали формування УПА. Її діяльність у повоєнний період умовно можна поділити на два етапи. Змістом першого етапу (1945-1946 рр.) було відкрите протистояння великих з'єднань, ар'єргардні бої, а другого - (1947-1950 рр.) - підпільна боротьба удари невеликих бойових груп, затухаюча активність. За офіційними даними оунівці здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, у яких загинуло майже 30 тис. військовослужбовців, працівників державних і охоронних органів, місцевих жителів. Тактична лінія УПА, курс на масовий опір західноукраїнського населення радянській владі додав привід Сталінському керівництву для широкомасштабних каральних акцій у регіоні. Тому під колесами репресивної машини опинились не лише повстанці свавілля, беззаконня, провокації стали нормою поведінки спецвійськ у Західній Україні.
Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.) стала своєрідним поворотним пунктом - після неї фактично закінчився організований опір на Західноукраїнських землях, хоча окермі невеликі загони УПА та рештки підпілля діяли ще до середини 50-х років. Повстанці, вояки УПА, ненавиділи своїх поневолювачів так люто, що в бою з ними вибирали смерть замість полону. Тому останню кулю берегли для себе. Треба сказати, о це була природна і справедлива національно-визвольна війна, якій немає аналогів у світі.
ХХ століття, попри все інше, можна назвати "Український століттям", століттям активного, кривавого вирішення "замороженого" українського питання. Століттям, у якому сили добра і зла вибрали собі для герцю багатостраждальну Україну. На початку століття національна ідея, покликана до життя Українськими Січовими Стрільцями, була теоретично відшліфована ОУН, а на практиці її спробувала реалізувати УПА. Народ загорівся, виповнився національною гідністю, прагненням до справедливості у взаєминах з іншими народами світу. За дуже короткий час - історичну мить - наступив позитивний перелом у народній душі. Народ усвідомив, що лише він сам, а ніхто інший повинне бути господарем на своїй Землі. Цей перелом стосувався насамперед моральної сторони, психіки і напрямку мислення, як окремого громадянина, так і народу в цілому. А це вже немало!
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Микола Лебедь "УПА, її ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за українську самостійну соборну державу" частина І, друге видання 1987 р.
2. національна академія наук України (інститут історії України) "Організація українських націоналістів і українська повстанська армія: Київ, наукова думка 2005 р.
3. С.Ф. Хмель "Українська партизанка" ( з крайових матеріалів) "Шлях Перемоги" Львів 1994 р.
4. Часопис спілки письменників України №2 і №3 Львів 2001 року.
5. О.Д. Бойко "Історія України" Київ "Академвидав" 2005 р.
Loading...

 
 

Цікаве