WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життєвий шлях Сталіна - Реферат

Життєвий шлях Сталіна - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Життєвий шлях Сталіна
ПЛАН
1. Дитинство Сталіна.
2. Сталін, як переможець в боротьбі за владу.
3. Партійна диктатура та Сталінський терор.
Використана література.
СТАЛІН (Джугашвілі) ИОСИФ ВІССАРЮ-НОВИЧ (9(21 ), 12.1879 - 5.3.1953) - рад. держ. і політ, діяч. H. y м. Горі (Грузія) у сім'ї кустаря-шевця. Навчався в Горійському духовному училищі та Тифліській духовній семінарії. 1898 вступив у грузинську соціал-демократичну організацію "Ме-саме дасі". 1889 після виключення з семінарії влаштувався на роботу в Тифліську фізичну обсерваторію. З 1901 перейшов.на нелегальне становище і розпочав життя професійного революціонера. Неодноразово заарештовувався жандармами, але втікав із заслання. 1907 брав участь у пограбуванні банку Тбілісі для поповнення парт. каси. 1913 заарештований і засланий в Туруханський край, де й зустрів Лютневу революцію 1917. У січні 1912 заочно кооптований до ЦК РСДРП(б). У березні 1917 приїхав із заслання в Петроград, де редагував більшовицькі газети "Правда", "Рабочий и солдат", "Рабочий". Беззастережно визнавав лідерство В. Леніна (див. В. Ульянов), виконував його найважливіші доручення. На 7-й (Квітневій) всеросійській конференції РСДРП(б) обраний членом ЦК. Один з організаторів Жовтневого перевороту 1917. У першому більшовицькому уряді - Раді Народних Комісарів - призначений на посаду наркома у справах національностей і обіймав її до скасування наркомату 1922. Одночасно очолював наркомати держ. контролю, робітничо-селянської інспекції. Чл. президії ВЦВК з 1917. Під час громадянської війни часто перебував на фронтах, був членом Реввійськ рад Пд., Зх. і Пд.-Зх. фронтів. 1920-23 входив до складу Реввійськради республіки. У Раді робітничої і селянської оборони був представником ВЦВК. 1919 увійшов до обох неформальних органів оперативного керівництва у складі ЦК РКП(б) - політ, і організаційного бюро. Провал комуністичної системи главкізму, створеної В. Леніним як екон. фундамент для тоталітарного режиму, та незадоволення селянства продрозверсткою і забороною ринкових відносин загострили наприк. 1920 ситуацію в країні і партії. Прагнучи обмежити сфери політ, впливу Л. Троцького, який претендував на самостійну роль (що проявилося, зокрема, під час дискусії про профспілки взимку 1920-21), В. Ленін почав висувати ще малопомітного у вищих ешелонах влади С Після 10-го з'їзду у березні 1921 С зміцнив свої позиції у секретаріаті, який ставав впливовим неформальним органом у ЦК РКП(б). Після 11 з'їзду у квітні 1922 була утворена посада генерального секретаря ЦК РКП(б), передана С. за про-позицією В. Леніна. Генсек мав можливість контролювати керівні кадри держ. партії, що наділяло його, за висловом Леніна, "безмежною владою". Після відходу Леніна за станом здоров'я від політ, діяльності у Кремлі розгорнулася тривала боротьба за владу. С. разом з Л. Каменевим і Г. Зінов'євим утворили "трійку", спрямовану на ізоляцію Л. Тро-цького і поступове усунення його від важелів влади. На наступному витку боротьби С. у союзі з ін. членами політбюро за нейтралітету Л. Троцького переміг Л. Каменева і Г. Зінов'єва. Пізніше Каменев і Зінов'єв зблокувалися з Троцьким, але знову зазнали поразки. Нарешті 1928-29 С. з допомогою своїх висуванців у політбюро усунув М. Бухаріна, О. Рикова і М. Томського, після чого домігся абсолютної влади в партії і державі. З 1929 С. припинив неп і розпочав новий штурм, маючи на меті побудову екон. фундаменту під рад. соціалістичним режимом. За короткі строки шляхом прискореної індустріалізації та примусової колективізації с. г. в СРСР була створена командна економіка, яка в своїх основних рисах збереглася до кінця 1980-х. "Соціалістичні перетворення" здійснювалися частково за рахунок ентузіазму населення, а здебільшого - методами терору. Використовувалися най-різноманітніші методи тиску - обкладання високими податками, залякування (тавро саботажника, шкідника, троцькиста, правоухильника, примиренця тощо), "розкуркулення", терор голодом, масові репресії, депортації. Система цих заходів відома як сталінізм. Жертвами репресій стали десятки мільйонів громадян. З 2-ї пол. 1930-х ресурси командної економіки почали спрямовуватися на підготовку масштабної війни у Європі. У серпні 1939 С. досяг порозуміння з нацистською Німеччиною і просунув кордони СРСР на зх. Напад А. Гітлера 22.6.1941 на Радянський Союз став для С. несподі-ванкою. Після невдалих спроб порозумітися з Гітлером С. лібералізував внутр. політику і спрямував зусилля держ. партії та народів СРСР на відсіч агресора. 1941-45 воєнні дії проводилися С. та його полководцями, особливо Г. Жуковим, без найменшої турботи за життя солдатів. Внаслідок цього польові втрати Радянської армії виявилися на порядок більшими, ніж втрати Вермахту. Під час війни С. виявив блискучий організаторський талант на посадах голови Державного комітету оборони, Верховного головнокомандувача і Наркома оборони. Ресурси велетенської країни використовувалися на формування поповнень для діючої армії та оснащення їх найсучаснішими видами зброї. Незважаючи на великі втрати, стратегічна ініціатива у війні 1942 перейшла до Червоної армії. У спілкуванні з союз-никами по антигітлерівській коаліції С проводив жорстку лінію, змушуючи їх поступатися у стратегічних питаннях і погоджуватися на толерування своїх украй антигуманних дій (примусове повернення в СРСР рад. громадян, які опинилися на території, контрольованій союзниками, депортація мільйонів німців, поляків та ін. народів з територій, які відходили до СРСР, українців з територій, які підпадали під владу Польщі, Чехо-Словаччини тощо). Змирилися союзники і з жорстокими методами радянізації країн, які потрапили у сферу впливу Радянського Союзу. В останній період війни С. приділив виняткову увагу розвитку ракетно-ядерного потенціалу СРСР і переоснащенню армії новітніми видами зброї. Здійснювана ним агресивна зовн. політика спричинилася до "холодної війни" і гонки озброєнь. Терористичні методи управління відновилися і застосовувалися аж до смерті С
Серед істориків триває дискусія, чи політика С. щодо України мала специфічний, відмінний від його ставлення до інших рад. республік характер. Більшість дослідників сходяться на тому, що його укр. політика не мала такого характеру. Разом з тим, до України С. (як перед ним і Ленін) ставився з підвищеною увагою, оскільки вона за людськими ресурсами і екон. потенціалом перевищувала інші нерос. республіки, разом узяті. Укр. сепаратизм у будь-якій формі, включаючи націонал-комунізм, загрожував підвалинам тоталітарного режиму. Проте у 1920-х С погодився на далекосяжні поступки Україні, виступав за підтримку українізації (зокрема, на здійснення її в обмеженому вигляді на Кубані і в Казахстані). Значною мірою ці поступки пояснювалися його прагненням гарантувати собі підтрим-ку КП(б)У у боротьбі за владу. З ін. боку, С. постійно дбав про те, щоб українізація не поставила під загрозу контроль Москви над Україною. З цією метою зініціював розправу над нац. ухильництвом О.Шумського, М. Хвильового, М. Волобуєва. Утвердившись при владі у 1930-х, С розгорнув масові терористичні акції в Україні з метою знищення основних досягнень українізації, придушення опору колективізації та запобігання появі політ, опозиції. С несе безпосередню відповідальність за орг-цію голодомору 1932-33, за винищення десятків тис. укр. інтелігенції (т. зв. розстріляне відродження), парт, та держ. керівництва Української PCP y 1930-х, за орг-цію політичних убивств та розправ над політ, противниками та опонентами (Є. Коновальця, О. Шумського та ін.), за хвилю масового терору на західноукр. землях (1939-41), повоєнні розправи над укр. і єврейською інтелігенцією в Україні, депортацію кримських татар тощо. Під час війни дійшов переконання, що більшість укр. народу пройнялася антирад. настроями. Особливе занепокоєння викликав у нього факт існування сильного антирад. націоналістичного руху в Західній Україні. За свідченням М. Хрущова, після закінчення Другої світової війни С. розглядав можливість депортації всього укр. народу і відмовився від цієї акції тільки через її технічну нездійсненність. За свідченнями очевидців (зокрема, академіка А. Сахарова), С. страждав на українофобію. Проте розуміння важливості укр. чинника змусило С підчас війни погодитися на часткове відродження укр. патріотизму, запровадження деяких атрибутів укр. державності (республіканських військ, міністерств та Міністерства закордонних справ, прапора, підвищення її статусу на міжнар. арені - надання Українській PCP статусу чл.-засновника ООН). Об'єднання більшості укр. етнічних земель у складі Української PCP, формальне підвищення статусу України на міжнародній арені, модернізація екон. життя республіки призвели до того, що укр. питання після смерті С. стало ще більш важливим і небезпечним фактором подальшого існування Радянського Союзу, ніж це було перед його приходом до влади.
Loading...

 
 

Цікаве