WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Городельська, Люблінська та Берестельська унії - Реферат

Городельська, Люблінська та Берестельська унії - Реферат

земель-служб. Кожен з таких бояр мав виступати "оружно й кінно" на війну за першим покликом властей. У противному разі в нього від-биралися земельні наділи. Власник невеликої за розміром землі-служби вирушав у похід тільки "парсуною власною" без помічників, зате на бойовому коні й в лицарському обладунку. Хто мав більше восьми земель-служб, той виставляв вісім озброєних вершників, які називалися почтом. Бояри справляли прикордонну службу, охороняли порубіжні землі від нападників - невеликих татарських загонів, брали участь в обороні місцевих замків тощо. Крупні бояри щодалі більше відсували князів від управлінського керма. До привілейованого стану наполегливо рвалися також зем'яни, що тільки посилювало невдоволення знаті.
Ініціатором нового виступу проти Вітовта стали князь Дашко Острозький і Олександр Ніс. У 1418 р. вони зі своїми людьми напали на Кременецьку вежу й звільнили з ув'язнення Свидригайла. Повсталі оволоділи кількома замками на Волині, у тому числі й Луцьком. Але маса подільських і волинських князів та бояр не підтримала повсталих. І при наближенні литовських військ Свидригайло відійшов під захист угорського короля. Сигізмунд помирив Свидригайла з його братами й добився для нього чернігівських земель. Кілька років сидів непокірний князь на далекій Чернігівщині, очікуючи свого часу. З ним чекала українська й православна литовська знать.
УНІЯ. Питання унії, себто об'єднання християнських церков, постало чи не відразу ж після їх розколу
1054 р. На Русі спроби об'єднання робилися вже у XIII ст., але часто вони грунтувалися на політичних міркуваннях. Втім, Флорентійський собор 1439 p., y якому взяли участь візантійський імператор Іоан Палеолог, константинопольський патріарх Иосиф II, київський митрополит Ісидор, а також римські ієрархи, зумів подолати головні догматичні суперечки і здійснив об'єднання церков. Та в соборі не взяли участі Москва й поляки. Обидва ці сусіди мали великі плани щодо загарбання України, отож, до реальної унії на той час, як і пізніше, за митрополита Місаїла (1476), так і не дійшло.
Наприкінці XVI ст. активними пропагандистами унії стали єзуїти, яким сприяв король Сигізмунд III. Крім релігійних для унії були й політичні підстави: тісніше зв'язати Україну й Білорусь з Польщею й нейтралізувати впливи Москви. Слід зауважити, що інтенсивні культурні контакти українців з Європою, поширення ідей реформації і гуманізму сприяли ідеї унії. В Україні було досить багато прихильників об'єднання церков, особливо серед освічених і релігійних людей, які болісно сприймали занепад православної церкви, брак освіти серед українців, анархічні дії окремих братств, неодностайність патріархів, їх податливість до вимог турецького уряду. На той час Рим з сильною папською владою, чіткою централізацією і впорядкованістю вигідно відрізнявся від Константинополя. Унія могла б докорінно змінити становище православних у Польщі. Духовенство розра-ховувало за її допомогою здобути рівні права з польським, знать - посісти відповідне становище в структурах управління, міщанство - отримати місця в цехах, магістратах, судах.
Поштовхом до активних дій у цьому напрямі стала непродумана політика щодо України й Білорусі грецьких ієрархів, котрі внесли значний розлад у вже й без того дезорганізовану церкву.
Ініціатива переговорів з Римом вийшла від львівського владики Гедеона Балабана, невдоволеного своєю підпорядкованістю Львівському братству. Балабан скликав 1590 р. приватну нараду владик у Белзі, куди приїхали також луцький єпископ Кирило Терлецький, холмський Діонісій Збируйський, туровський Лсонтій Пелчицький. Саме тут вперше була висловлена думка про необхідність унії. Головним рушієм цієї справи став Кирило Терлецький, згодом підключився новообраний вол оди мирський єпископ Іпатій Потій (з 1593 p.), ідею підтримав перемиський єпископ Михайло Копистенський, а останнім пристав до справи митрополит Михайло Рогоза. Всі переговори (наприклад, на синоді в Бересті) велися таємно з огляду на недовірливість і неприязнь мас до самої ідеї будь-якого поєднання з Римом, а також на виразну опозицію братств. Декларація про намір православного духовенства підпорядкуватися римському папі при збереженні всіх обрядів і устрою церкви була подана польському королеві, з нею ознайомилися польські ієрархи. Врешті, коли остаточні положення унії підписали майже всі українські владики (крім Г. Балабана й М. Копистенського), в грудні 1594 р. Потій і Терлецький поїхали до Риму і подали їх римському папі Климентію VIII. 23 грудня 1595 р. в урочистих умовах папа римський формально прийняв українську православну церкву під свою зверхність.
Тим часом в Україні, попри всю конспірацію владик, поширилися чутки про унію, що викликало надзвичайне хвилювання й обурення православних. Князь Острозький, який попередньо й сам писав папі про прагнення єдності віри і згоди всіх християн, виступив з різким осудом ініціаторів унії передусім за їхні потаємні дії. Певну роль відіграла й особиста образа князя, від якого все тримали в таємниці. Українська шляхта склала протест проти унії і спробувала порозумітися з польськими протестантами для спільного захисту своїх релігійних інтересів. Для широких мас висока ідея об'єднання всього християнства відступала перед загрозою латинізації і полонізації України. Завзята агітація проти унії спричинилася до того, що від неї відступилися львівський і перемиський владики.
Численні протести змусили короля наприкінці 1596 р. скликати собор у Бересті, на якому все мало вирішитися. Обидві сторони готувалися до нього як до вирішальної битви. Патріархи прислали до Берестя своїх представників, Никифора (свого часу професора Падуанського університету) й екзарха Кирила Лукаріса. З'їхалося багато представників української шляхти, міщанства і духовенства. Керував цим православним собором, який не захотів засідати разом з прихильниками унії, сам Острозький. На уніатському соборі були широко представлені ієрархи православної церкви, кілька римсько-католицьких єпископів, представники шляхти, короля й уряду. Обидва собори, щовідбулися 8-10 жовтня 1596 p., навіть не думали порозумітися між собою. Уніатський проголосив з'єднання з римсько-католицькою церквою під проводом папи, православний засудив унію.
В українській церкві стався розкол і обидві сторони повели між собою завзяту боротьбу на всіх напрямах. Польський уряд цілком став на боці уніатів, лише їх визнаючи законними представниками "грецької" церкви. Розпочалося переслідування православних польською владою, що мимоволі згубно відбивалося на греко-католицькій церкві. Затята боротьба точилася в сеймі, де опозиційна польська шляхта підтримувала православних у боротьбі за рівні права. Одночасно розгорілася літературна полеміка, що покликала до життя багато культурних осередків, активізувала усі творчі сили народу. Унію талановито обстоювали Скарга, Жебровський, Потій (з 1600 р. він став митрополитом), водночас блискучі антиуніатські твори вийшли з-під пера С. Зизанія, X. Філалета (шляхтича Бронського, чи Броневського), Клірика Острозького, І. Вишенського.
Митрополит Іпатій Потій повів енергійну боротьбу за здійснення унії. Він переслідував непокірних архімандритів і священиків, відбирав у православних церкви й монастирі, школи й друкарні. Залишившись практично без ієрархії, православна церква була дезорганізована. Православна шляхта за допомогою протестантів як могла захищала інтереси православних, але сеймові постанови на захист православних залишались тільки на папері. Попри всю полеміку ідея унії з часом знаходила все більше прихильників. Та ще більшого удару православ'ю завдав не пов'язаний з унією масовий перехід української шляхти безпосередньо до римсько-католицького табору на початку XVII ст. До унії, втративши надію відстояти православ'я, переходили навіть такі його поборники, як Мелетій Смотрицький і Касіян Сакович.
Loading...

 
 

Цікаве