WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Словацькі землі в боротьбі з Османською імперією в XVI – XVII ст. - Курсова робота

Словацькі землі в боротьбі з Османською імперією в XVI – XVII ст. - Курсова робота

помер палатин Ю. Турзо, а на цю посаду знову був призначений католик. Спираючись на єзуїтів, П. Пазмань розбудував систему навчання і виховання священиків, у 1635 р. заклав у Трнаві університет. До єзуїтських закладів освіти приймали дітей заможних шляхтичів. Завдяки цьому до лона католицької церкви було повернуто багато шляхетських родів.
У цілому в Угорщині становище протестантів було значно кращим, аніж на інших землях, де правили Габсбурги. Це пояснювалося кількома причинами. Одна з них - намагання Габсбургів, за умов експансії Османської імперії і внутрішньої нестабільності, утримати свої позиції ціною поступок у релігійному питанні. Внаслідок цього з Центральної Європи до словацьких земель мігрувало чимало протестантів, які шукали тут порятунку від утисків. Після поразки в битві поблизу Білої Гори значна кількість чехів різних станів оселилася в Словаччині [6, c. 193].
Таким чином, війни та повстання XVII ст. спустошили словацькі землі, ниви було занедбано, а міста збезлюдніли. Все це не могло не відби-тися й на розвитку культури. Словаки були активними учасниками всіх війн та станових повстань, що їх ініціювали угорці, в цей період відбувалося "ословачення" міст і витіснення з них німецького елементу. Саме за таких несприятливих умов і відбувався процес формування словацької народності. Важливим чинником розвитку культурних процесів у Словаччині стало входження її, як і Чехії, до складу однієї держави - Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування національної самосвідомості.
Висновки
Починаючи з 1529 р. людність південної частини словацьких земель вперше зіткнулася з османським військом. Після падіння в 1543 р. фортеці Естергом (центр угорської римо-католицької церкви) для завойовників був відкритий шлях до словацьких земель. Після захоплення у 1554 р. фортеці Філяківський Град на захоплених словацьких землях було створено чотири санджаки: Естергомський, Новоградський, Сетанський і Філяківський. Місцеве населення, яке опинилося під османською владою, було обкладене подушною податтю. За часів османського панування угорську шляхту було позбавлено всіх земель і майна, десятки тисяч людей у словацьких землях потрапили в рабство. Економіка краю була дезорганізована й майже цілком зруйнована.
Турецька навала спричинила суттєві зміни в етнічному складі населення словацьких земель, що призвело до переміщення міжетнічного мадяро-словацького кордону на північ. Під натиском загарбників багато угорців (представники шляхти, купецтва та інших станів) переселялися до підвладних Габсбургам територій, і насамперед до словацьких міст, - Братислави, Трнави, Кошице тощо. Серед угорців, які знайшли порятунок у словацьких землях, більшість становили селяни. Своєю чергою, словацькі селяни, які традиційно мешкали й вели господарство в долинах річок та низинах, рятуючись від жорстоких завойовників, переселялися до важкодоступних гірських регіонів, де вони корчували ліси, освоювали нові землі й будували поселення.
Рятуючись від свавілля османських властей, до південно-західних регіонів словацьких земель у цей період переселилося декілька тисяч хорватських родин. Хорвати-переселенці, як правило, не змішувалися з місцевою людністю, а оселялися окремо, засновуючи власні поселення.
З центральних регіонів Угорщини на словацькі землі мігрувало багато родин мадярської шляхти, які відразу дістали чимало привілеїв: їх звільняли від податків, надавали право торгувати вином тощо. Збільшення населення краю в цілому сприяло розвиткові міст.
Напруженість у міжетнічних відносинах започаткувала процес самоідентифікації словаків як окремого народу й сприяла пробудженню їхньої національної самосвідомості, що відіграло велику роль в антиосманській боротьбі.
Словацьке населення в другій половині XVI ст. й особливо в XVII ст. несло на собі головний тягар боротьби проти османської експансії. Словацькі землі перетворилися на арену жорстокого воєнного протиборства між Османською Портою і Габсбургами. Вони постійно опинялися в епіцентрі антигабсбурзьких виступів мадярських магнатів і шляхти. Саме на словацьких теренах у 1678 р. мадярські магнати, спираючись на підтримку османів, організували один із найбільших антигабсбурзьких виступів. Однак поразки османської армії під Віднем 1683 р., а потім і на угорських територіях ускладнили становище повсталих і прискорили їх остаточний розгром австрійськими військами. Таким чином, угорська шляхта змушена була поступитися Габсбургам. Державні збори в листопаді 1687 р. визнали право австрійської гілки Габсбургів зачоловічою лінією на успадкування угорської корони. Відтепер Угорське королівство (і відповідно словацькі землі) стало спадковим володінням Габсбургів. Під час австрійсько-османських воєн, що тривали, з перервами, майже ціле XVII ст. частина словацьких територій перебувала під владою Порти, і лише за Карловецьким миром 1699 р. їх знову було повернуто до складу імперії Габсбургів.
Війни та повстання XVII ст. спустошили словацькі землі, ниви було занедбано, а міста збезлюдніли. Все це не могло не відбитися й на розвитку культури. Словаки були активними учасниками всіх війн та станових повстань, що їх ініціювали угорці, в цей період відбувалося "ословачення" міст і витіснення з них німецького елементу. У словаків з'являються ознаки етнотериторіального розуміння батьківщини. У 1685 р. вперше зафіксовано назву "Словаччина". Саме за таких несприятливих умов і відбувався процес формування словацької народності. Важливим чинником розвитку культурних процесів у Словаччині стало входження її, як і Чехії, до складу однієї держави - Габсбурзької монархії. Етнічна близькість народів сприяла посиленню впливу чеської культури на формування національної самосвідомості.
Список використаної літератури
1. Агади И. История венгерского крепосного крестьянства. - М., 1956. - 432 с.
2. Венгрия и балканские страны в борьбе против турецких завоевателей // Всемирная история. - Т.IV. - М., 1958. - С. 400 - 420.
3. Восточная Европа в древности и средневековье. - М., 1978. - 590 с.
4. Дворнік Ф. Слов'яни в європейській історії та цивілізації. - К., 2000.
5. Історія південних і західних слов'ян. - К.: "Радянська школа", 1959. - 558 с.
6. Історія західних і південних слов'ян. - К., 2001. - 616 с.
7. История южных и западных славян: В 2 т. - Т.1. - М., 1998. - 620 с.
8. История Чехословакии: В 3-х т. - Т.1. - М., 1956. - 588 с.
9. История средних веков: в 2-х томах / Под ред. З. В. Удальцовой и О. А. Карпова. - Т.2. - М., 1987. - С. 279 - 281.
10. История Венгрии: в 3-х томах. - Т.1. - М., 1971. - С. 220 - 299.
11. Ивонин Ю. Имперская идея и проблема государственности в Западной Европе XVI века // Вопросы истории. - 1993. - №6. - С. 31 - 43.
12. Краткая история Чехословакии: с древнейших времен до наших дней. - М., 1988. - 574 с.
13. Кузьмин М. Школа и образование в Чехословакии. - М., 1971. - 576 с.
14. Словацкая литература от истоков до конца XIX века: В 2-х ч. - Ч.1. - М., 1997. - 678 с.
15. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. - К., 1992. - 634 с.
16. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3-х т. - Т.1. - Минск, 1987. - 756 с.
17. Шумарин В. В вихрях антиосманской войны (1526 - 1606 гг.) // Краткая история Венгрии: с древнейших времен до наших дней - М., 1991. - С. 68 - 111.
Loading...

 
 

Цікаве