WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Словацькі землі в боротьбі з Османською імперією в XVI – XVII ст. - Курсова робота

Словацькі землі в боротьбі з Османською імперією в XVI – XVII ст. - Курсова робота

самоідентифікації словаків як окремого народу й сприяла пробудженню їхньої національної самосвідомості. Інтенсивнішими й різноманітнішими ставали контакти словаків з населенням сусідніх моравських і чеських земель [9, c. 282].
Прагнучи повернути втрачені території, імператор Рудольф II (1576-1608 рр.) у 1593 р. розпочав війну проти Османської імперії, яка тривала 15 років. Спочатку австрійські війська здобули кілька важливих перемог, їм вдалося, зокрема, повернути фортеці Філяково, Сечани, Новоград і Естергом. Проте надалі воєнні дії тривали з перемінним успіхом, до того ж словацькі землі в цей період неодноразово спустошували спільники османів - кримські татари [6, c. 191].
Під час Тридцятилітньої війни 1618 - 1648 рр. більшу частину словацьких земель зайняли війська правителя Трансільванії - князя Дердя Ракоці, які протистояли шведській та австрійській армії під час облоги Брно в 1645 р. В ході війн (1660-1664 рр. та 1683-1699 рр.), які вела Австрійська монархія з Портою, значна частина словацьких земель потрапила під владу султана [4, c. 433].
Угорські магнати, спираючись на підтримку Порти, підняли в словацьких землях чергове повстання проти Габсбургів. Однак поразка османів під Віднем у 1683 р. прискорила їхній остаточний розгром. Крім того, за часів османського панування угорську шляхту було позбавлено всіх земель і майна, десятки тисяч людей у словацьких землях потрапили в рабство. Економіка краю була дезорганізована й майже цілком зруйнована [6, c. 191].
Таким чином, в 1529 р. людність південної частини словацьких земель вперше зіткнулася з османським військом. Після падіння в 1543 р. фортеці Естергом (центр угорської римо-католицької церкви) для завойовників був відкритий шлях до словацьких земель. Після захоплення у 1554 р. фортеці Філяківський Град на захоплених словацьких землях було створено чотири санджаки: Естергомський, Новоградський, Сетанський і Філяківський. Місцеве населення, яке опинилося під османською владою, було обкладене подушною податтю. Турецька навала спричинила суттєві зміни в етнічному складі населення словацьких земель, що призвело до переміщення міжетнічного мадяро-словацького кордону на північ. Напруженість у міжетнічних відносинах започаткувала процес самоідентифікації словаків як окремого народу й сприяла пробудженню їхньої національної самосвідомості, що відіграло велику роль в антиосманській боротьбі.
Розділ 2.
Словацькі терени в період османсько-габсбурзького протиборства
Внаслідок австрійсько-османських воєн уже в середині XVI ст. словацькі землі було штучно розділено. Більша частина Словаччини з центром у Братиславі становила основу угорських володінь Габсбургів, а південна її частина разом із відповідними районами Угорського королівства відійшла під владу Порти. Вона входила до складу Будишинського пашалика, де місцеве населення зазнавало ще більших утисків, аніж на півночі, у габсбурзьких володіннях.
Словацьке населення в другій половині XVI ст. й особливо в XVII ст. несло на собі головний тягар боротьби проти османської експансії. Водночас у словацьких землях, як і в інших частинах Габсбурзької монархії, сформувалося кріпацтво у його "другому виданні", що проявилося в збільшенні панщини, грошових і натуральних повинностей, обмеженні права переходу селян, ліквідації общинного самоврядування та ін. На посилення феодального гніту селяни відповідали повстаннями, які найбільшого розмаху набули в східних і південних регіонах словацьких володінь Габсбургів у першій половині XVII ст. [10, c. 225].
Словацькі землі перетворилися на арену жорстокого воєнного протиборства між Османською Портою і Габсбургами. Вони постійно опинялися в епіцентрі антигабсбурзьких виступів мадярських магнатів і шляхти.
Так, саме виступ словаків 1605 р. в підтримку трансільванського князя І.Бочкаї, який очолював антигабсбурзький рух, став визначальним і сприяв завершенню П'ятнадцятилітньої (Довгої) війни 1593 - 1606 рр. Згідно з Віденським договором 1606 р. Трансільванське князівство позбавилося "опіки" Габсбургів, потрапивши водночас у васальну залежність від Порти. В договорі, укладеному між султаном та імператором терміном на 20 років, фіксувалися території, які входили до складу Османської імперії. Крім того, Рудольф II мусив сплатити одноразову данину в 200 тис. форинтів [8, c. 190].
Події, що відбувалися в розділеному на три частини Угорському королівстві (князівство Трансільванія, території, окуповані Портою, та землі, що належали Габсбурзькій монархії), вже на початку XVII ст. визначалися багатовекторною боротьбою. Габсбурги намагалися відвернути від своїх володінь загрозу османської експансії. Водночас угорська феодальна верхівка прагнула відстояти набуті нею права і привілеї. У 30 - 40-х роках XVI ст. в розчленованому королівстві не припинялася боротьба між магнатами-католиками, яких підтримували Габсбурги і феодальна верхівка з протестантського табору в Державних зборах. В цій боротьбі, яка проявлялася не лише в полеміці чи законодавчих актах, а й набувала силових форм (війни, повстання), брали участь дворяни, селяни, ремісники.
Однак імператору Священної Римської імперії (і королю Угорщини) Рудольфу II доводилося протистояти не лише виснажливому османському тискові, а й властолюбним зазіханням рідного брата - ерцгерцога Матіаса (Матіяша). Після раптової смерті трансільванського князя І.Бочкаї в 1606 р. Матіас - представник імператора в угорських володіннях - за підтримки частини австрійського, мадярського і моравського дворянства, після утворення угорсько-моравської конфедерації, куди входили й словацькі землі, домігся врешті-решт у 1608 р. угорської корони. Скориставшись хворобою Рудольфа II він спочатку посів чеський трон, а потім став імператором, відомим під іменем Матіяш II (1608-1619 рр.). Своїм спадкоємцем в Угорському та Чеському королівствах новий імператор призначив католика Фердінанда Штирійського, який правив під ім'ям Фердінанд II (1619-1637 рр.). Це стало однією з причин Чеського повстання 1618-1620 рр., яке,своєю чергою, призвело до Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр. [6, c.195-196].
Водночас Габсбурги, йдучи на певні поступки, не упускали нагоди для відновлення наступу Контрреформації. До того ж, недотримання ними договорів викликало невдоволення угорської шляхти. Тому, коли в Празі спалахнуло антигабсбурзьке повстання 1618 р., мадярське дворянство підтримало цей виступ, а угорський лідер Г.Бетлен оприлюднив у Кошице маніфест, де перелічувались усі порушення Габсбургами обіцянок та укладених ними угод. Повстання поширилося на всі словацькі землі. Уже в жовтні 1618 р. військо, очолюване Г.Бетленом, зайняло Братиславу, де на засіданні Державних зборів його було обрано королем Угорщини (1620-1621 рр.). Імператор Фердінанд II, який вів боротьбу з чеською шляхтою, намагаючись виграти час, уклав з Г.Бетленом перемир'я. Перемога Фердінанда II над чехами в битві поблизу Білої Гори 1620 р. послабила позиції угорського короля. У травні 1621 р. імператорське військо оточило Братиславу й Нітру. Незадовго перед цим були захоплені фортеці Філяково й Сечани, міста Крупіна й Брезно. Однак у битві, що відбулася поблизу Нових Замків в липні 1621 р., військо Г.Бетлена завдало поразки австрійцям, Трнава й Нітра опинилися під контролем мадяр. У січні 1622 р. імператор і король Угорщини уклали мирний договір, згідно з яким Г. Бетлен відмовлявся від корони, а угорській шляхті були гарантовані її давні права і привілеї [8, c. 192].
Під

 
 

Цікаве

Загрузка...