WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Словацькі землі в боротьбі з Османською імперією в XVI – XVII ст. - Курсова робота

Словацькі землі в боротьбі з Османською імперією в XVI – XVII ст. - Курсова робота

звернулися по допомогу до короля польського Сигізмунда. Король опинився у складному становищі. Запольяї був його шурином і користувався прихильністю польської шляхти. Фердинанд посилався на Віденську угоду від 1515 р. і, попри ворожість більшості польської шляхти до Габсбургів, він також знайшов певну підтримку серед польської знаті. За таких обставин Сигізмунд міг лише намагатися припинити громадянську війну і примирити двох супротивників. Але це виявилося даремним, тому двічі розбитий Фердинандом Запольяї втік до Польщі і був порятований султаном, з яким через посередництво своїх польських прихильників уклав союз. З допомогою султана Запольяї зміг завоювати Буду і просунутися аж до Відня.
Однак у 1538 р. королі-суперники уклали угоду про взаємне визнання легітимності й поділ території королівства. Західна частина країни відійшла Фердінандові, східна - Я. Запольяї. Після смерті Запольяї (у нього на момент укладення угоди не було наступника) Східна Угорщина мала перейти під суверенітет Габсбургів [5, c. 208].
Але до смерті східного правителя 1548 р. у нього народився син Я.Жигмонд, що створило передумови для продовження суперництва за трон. Мадярських магнатів підтримала Османська Порта.
В ході протиборства Фердінанд І, який на той час розв'язував проблеми в чеських і німецьких володіннях, не встояв перед тиском османів й у 1547 р. був змушений підписати принизливий мирний договір, згідно з яким Угорщина визнавала право Порти на захоплені нею раніше угорські території й зобов'язувалася сплачувати султанові данину. Територію країни було поділено на три частини: центральна відійшла до Порти, східна - до Трансільванії. Лише Західна Угорщина (разом зі словацькими землями) залишалася під владою Габсбургів [5, c. 210].
Фактичним розпорядником у своїх володіннях Фердінанд І призначив "капітана гірської Угорщини" Я. Катзіонера. Становище населення у словацьких землях було не набагато кращим, аніж в інших частинах розділеного Угорського королівства, оскільки імператорські війська грабували місцеве населення майже так само, як і османи. Однак, незважаючи на ці обставини, до західної частини Габсбурзької монархії переселялося багато родин, які шукали тут порятунку від османів. Це призводило до зростання податкового тиску, що, своєю чергою, викликало протести місцевої людності.
Прагнення габсбурзьких правителів зміцнити свою владу в "угорських володіннях" зустрічали рішучий опір угорської та чеської шляхти. До того ж, Відню були відомі плани Порти щодо остаточного загарбання всієї Угорщини. Становище населення словацьких земель цього регіону, що стали складовою частиною Габсбурзької монархії, було досить важким. Окрім феодальних повинностей селяни сплачували до імператорської казни великі податки, несли тягар військового постою, потерпали від утисків чиновників тощо [12, c. 163].
Унаслідок нескінченних конфліктів, спустошливих воєн і повстань, що не припинялися упродовж XVI-XVII ст., багато районів Словацького краю зазнали небачених руйнувань і збезлюдніли.
Постійну загрозу для населення регіону становили наскоки османів. Вперше з цією небезпекою людність південної частини словацьких земель зіткнулася в 1529 р., коли османське військо, яке прямувало на Відень, спустошило території в долинах річок Вагу, Грону та Нітри, а тисячі людей потрапили в полон. Відтоді загарбницькі рейди на словацькі території тривали аж до 1683 р., коли османське військо зазнало поразки в битві поблизу Відня. Однак у першій половині XVI ст. наступ Порти тільки починався. У 1541 р. нападники захопили Буду, в 1543 р. - фортецю Естергом - центр угорської римо-католицької церкви [6, c. 189].
Після падіння Естергома для османів відкрився шлях до словацьких земель, населення яких відновлювало фортифікаційні споруди та організовувало оборону міст. Саме в цей період у краї збудовано ряд фортець, найбільшою з яких була Нові Замки. Рятуючись від ісламських завойовників, католицькі ієрархи переїхали до Трнави, архієпископ оселився у Братиславі (Прешпорку).
Намагаючись повернути втрачені за договором 1547 р. території, Фердінанд І оголосив війну Порті. Однак її наслідки були катастрофічними: після поразки габсбурзької армії в 1551 р. султан приєднав до своїх володінь нові землі. Так, після захоплення у 1554 р. фортеці Філяківський Град на захоплених словацьких землях було створено чотири санджаки (округи): Естергомський, Новоградський, Сетанський і Філяківський. Місцеве населення, яке опинилося під османською владою, було обкладене подушною податтю [6, c. 190].
Протягом майже 150 років населення словацьких земель протистояло тиску османів. Після захоплення Портою в 1562 р. земель Центральної Угорщини словацькі терени, окрім південних, перетворилися на центр життя королівства, а Братислава фактично стала мадярською столицею. Саме тут відбувалися засідання Державних зборів, розміщувалася державна скарбниця, в замку зберігалися королівські клейноди, а в палаці Св. Мартіна відбувалися церемонії коронації угорських монархів.
Турецька навала, наслідком якої було загарбання великої частини території Угорського королівства, спричинила суттєві зміни в етнічному складі населення словацьких земель. Під натиском загарбників багато угорців (представники шляхти, купецтва та інших станів) переселялися до підвладних Габсбургам територій, і насамперед до словацьких міст, - Братислави, Трнави, Кошице тощо. Серед угорців, які знайшли порятунок у словацьких землях, більшість становили селяни. Все це призвело до переміщення міжетнічного мадяро-словацького кордону на північ [9, c. 280].
Своєю чергою, словацькі селяни, які традиційно мешкали й вели господарство в долинах річок та низинах, рятуючись від жорстоких завойовників, переселялися до важкодоступних гірських регіонів, де вони корчували ліси, освоювали нові землі й будували поселення.
Рятуючись від свавілля османських властей, до південно-західних регіонів словацьких земель у цей період переселилося декілька тисяч хорватських родин. Хорвати-переселенці, як правило, не змішувалися з місцевою людністю, а оселялися окремо, засновуючи власні поселення.
З центральних регіонів Угорщини на словацькі землі мігрувало багато родин мадярської шляхти, які відразу дістали чимало привілеїв: їх звільняли від податків, надавали право торгувати вином тощо. Збільшення населення краю в цілому сприяло розвиткові міст [5, c. 218].
Водночас змінювався й етнічний склад населення словацьких земель, яке здебільшого було двомовним -німецько-словацьким. У період загострення протиборства між Фердінандом І і Я.Запольяї в містах спалахували міжетнічні конфлікти: першого підтримували німці, а другого - словаки. Тому для підсилення "німецької партії" Фердінанд І указом від 1530 р. заборонив переселення словаків і поляків до Бардієва та інших міст [12, c. 174].
Після переселення до словацьких земель мадяр (шляхти й представників інших станів) міжетнічні конфлікти в містах ще більше загострилися. В суперечках, що виникали з угорцями, словаки здебільшого знаходили підтримку в німецького населення. Так, конфлікт, що виник у Трнаві, мало не завершився розправою мадярської шляхти над словаками й німцями. Для подолання міжетнічного протистояння в містах імператор Фердінанд І спеціальним декретом зрівняв словаків і німців з угорцями; для злагоди в суспільстві міську адміністрацію мали почергово очолювати представники різних етносів.
Напруженість у міжетнічних відносинах започаткувала процес
Loading...

 
 

Цікаве