WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний (науковий реферат - Реферат

Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний (науковий реферат - Реферат

а й далекі - італійці, німці, шведи.
Але такий розвиток козацького руху на Україні не влаштовував польський уряд. З одного боку походи Сагайдачного на Чорне море дратували турецького султана, й він, маючи Польщу за зверхника козаків, погрожував королю Жигмонду війною; з другого ж, польські пани й магнати, власники українських земель, вимагали від короля, щоб той вгамував козаччину, бо їхні селяни-кріпаки під впливом козаків не хотіли коритися й бунтували або втікали на Запоріжжя. Король Жигмон, захоплений розповсюдженням католицтва, і сам ненавидів козаків як оборонців православної віри й під впливом панських домагань вислав на Україну комісарів разом із польськимвійськом, щоб вгамувати національне пробудження. Вони вимагали від козацької старшини й Сагайдачного вирядити з військом усіх новоприбулих козаків і зменшити кількість козаків до однієї тисячі й заборонити їм воювати з турками.
Щоб не розв'язувати війни з Польщею, Сагайдачний дав обіцянку комісарам, що підпише згоду на їхні вимоги, та тільки не на всі й поїде просити короля про зміну деяких пунктів і, таким чином відтягав справу, сподіваючись, що тим часом виникне якась війна й козаки знову будуть потрібні Польщі
На цей раз так і сталося. В 1617 ( 1618) році польський королевич Владислав зважився на війну з Москвою, щоб здобути обіцяну йому від боярів московську корону. Москва не виявляла охоти додержати обіцянки і єдиним виходом для Владислава була війна. Навесні 1618 року Владислав уже знаходився під Вязьмою і очікував там на обіцяну від польського сейму допомогу. Та сейм грошей на війну не давав. Через це король змушений був звернутися до Сагайдачного, щоб не тільки не зменшував козацтво, а навпаки, збільшив його та повів на підмогу королевичу.
Маючи надію, що за послугу козаків польський уряд залишить запорожцям всі їхні права, Сагайдачний почав скликати козаків дібравши їх біля 20000, і літом 1618 року рушив під Москву.
Польське військо стояло під Вязьмою далі. 2 липня 1618 року нерішуче рушило вперед і стало облягати місто Можайськ. Там стояло до серпня, не починаючи ніяких акцій. Під Можайсъком Владислав дістав нарешті поміч від сейму, так що війська в нього було десь біля 25000 чоловік. Та все ж королевич не почувався в силі, щоб йти далі на Москву і стояв на місці. Тому звістка про вирушення в похід українського війська у польському таборі " сповнила душі радістю незвичайною ".
Польський табір залишив Можайськ якого не зміг здобути, і не стрічаючи ніякого опору, став під Звенигородом. Там Владислав отримав звістку від козаків. Сагайдачний прислав послів, полковників Михайла Дорошенка і Богдана Коншу. Рішили, що українське й польське війська зустрінуться в Тушині під Москвою. На визначене місце поляки прибули З жовтня.
Характеризуючи польську військову акцію, слід відмітити, що ціла кампанія відзначалася браком віри у власні сили, неясністю цілі, тактичною нерішучістю і безплановістю, браком віри в успіх. Ознаками цього були довгі вичікування української помочі, непевнірухи вперед, облога Можайська без волі здобути його.
При такій пасивності польського війська Сагайдачний перейняв ініціативу в свої руки і повів за своїми планами. Прибувши під Москву і з'єднавшись із польським військом, Сагайдачний сприяв тому, що Московський уряд згодився на деякі домагання поляків і змирився з королем.
Повернувшись з походу, Сагайдачний вирядив запорожців на Січ, городових козаків розпустив по домівках, а сам, передавши булаву, поїхав у Київ служити Україні тим чином який мав за найкращий.
На той час закінчили будівлю Братського монастиря на Подолі та стала працювати при тому монастирі школа Сагайдачний разом із Плетенецьким та Борецьким узявся до подальшої боротьби проти латинства та спольщення українського народу. В першу чергу він поставив відновлення на Україні православних владик. По смерті Балабана (1607) у Львові Копистянського (1610) у Перемишлі король Жигмонд віддавав владицтва тільки уніатам і до року 1619-го на всю Україну лишався тільки один православний владика Тисаровський, тай той здобув сан тільки через те, що обіцяв королеві прийняти унію, хоча й не зробив того.
Почувши, що через Україну має вертатися з Москви в Туреччину єрусалимський патріарх Феофан, Сагайдачний закликав його до Києва на престольне свято Печерського монастиря; разом з іншими православними діячами почав просити його, щоб висвятив для України митрополита і владик. Проте патріарх Феофан, остерігаючись польського короля та єзуєтів, а також не маючи на те дозволу константинопольського патріарха, котрому віддавна була підпорядкована Київська митрополія, довго вагався. Однак тодішні події в Польщі допомогли Сагайдачному схилити на свій бік патріарха і здійснити свої наміри. Саме в той час супроти поляків виступили турки під орудою Скиндерпаші. Гетьман Сагайдачний не взяв участі в цій боротьбі Турки посунули на місто Цицерону в Молдавії, до річки Прут. Проти мусульман виступив гетьман Станіслав Жолкевський із багатьма знатними польськими панами. У битві під Цецорою проте, поляки зазнали нищівної поразки. Салі гетьман загинув, а з ним було вбито чимало поляків. Сагайдачний не спішив допомогти полякам, і його відсутність обернулася для них трагедією. Після цього акції Сагайдачного зросли, а козацтво набуло ще більшої ваги. "Тепер козаки оволоділи всією Києвською Украйною, вони владарюють у всьому придніпровському краї; що хочуть те й роблять ;мешканці сіл і місту басейні річок Тетерева та Ірпеня утворили козацькі сотні і визнали себе складовою частиною південно-руського козацтва ".Для Сагайдачного це був дуже сприятливий час і він ним повністю скористасвся, щоб прихилити патріарха Феофана до висвячення митрополита в місті Києві. Крім того Феофан висвятив за осіньї620 року та зиму п'ятьох православних єпископів на українські та білоруські землі, для єпархій, ієрархи яких підписали унію.
Король Жигмонд, почувши про висвячення владик, звелів усіх їх захопити та кинути до в'язниці. Проте Сагайдачний не допустив із козаками не допустили цього злодійства й переховували владик у різних монастирях. Усі вони згодом стали великими борцями за православну віру й руський народ.
При висвяченні митрополита і єпископів їм було повернуто багато православних церков, монастирів та земель, одібраних раніше у православних уніатами й католиками.
Відтоді козацтво і стало опорою православия і народності в Україні, відтоді український народ свідомо розпочав боротьбу за віру й народність не лише з католиками й уніатами, а і з ополяченими, окатолеченими, обуніаченими українськими панами й підпанками.
У той час, коли на Україні сталася така важлива подія, турки, розгромивши поляків під Цецорою, на цьому не зупинилися : вони зібрали нові, ще грізніші сили, щоб вдруге
Loading...

 
 

Цікаве