WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

також спеціалізувалися на вирощуванні зернових культур. Фільваркові господарства на північ від Дністра, тобто на підгірних і гірських територіях, спеціалізувалися переважно на відгодівлі рогатої худоби.
В першій половині ХVІІІ ст. картина майже не змінилася. У фільварках відгодовувалось багато худоби, яка йшла, звичайно, на внутрішні та зовнішні ринки.
Не без підстав один історик твердив, що "в Галицькій землі розведення і вивіз худоби був одним з багатих джерел господарських доходів". Худоба з галицької землі відправлялася в Гданськ або Сілезію. Частина її продавалась в містах Станіславі, Галичі, Коломиї, Косові, Заболотові, Калуші, Долині, Болехові, Яблуневі.
Всі форми Прикарпаття, починаючи від магнатів та кінчаючи середньою шляхтою, здавала свої маєтки в оренду. Така форма управління маєтком була для магнатів і середньої шляхти простою і прибутковою, не вимагала від них праці та зусиль. Проте орендна система призводила до повного економічного розорення маєтку і масової пауперизації селян.
Орендарі Лубенські в селах Сопові і Кійданцях своїх "підданих понад звичай цих країв насильно тримали аж до ночі в полі з худобою і примушували роботи панщину". Від тяжкої праці воли падали в плугах. Селяни скаржилися, що Лабендські їх "биттям пригноблювали, з обухами за ними бігали".
Проте магнати й шляхта передавали в оренду не лише окремі маєтки - села, а й по кілька сіл, цілі ключі, які протягом невеликого часу давали значні прибутки. Великий магнат і землевласник Йосиф Потоцький протягом першої половини ХVІІІ ст. одержав з своїх маєтків у Галицькій землі 54 млн злотих. На той час це були надзвичайно великі суми.
Наприклад, володіннями Йосифа Потоцького на Покутті управляв у середині ХVІІІ ст. Станіслав Кшивокулський, який мав титул "генерального комісара маєтків пана Йосифа Потоцького". В 1747 р. цей комісар віддав маєтки Потоцького-Сопів, Кійданці, Дятківці та Ценяву - в оренду. Орендарем маєтків магнітів Яблоновський у 8 селах в 30-40-х роках ХVІІІ ст. був коронний прокурор Павло Беньо, який мав свої маєтки. Він не управляв особисто орендованими маєтками, а доручав це адміністраторам, губернаторам - дрібним шляхтичам. Про цю систему управління маєтками дізнається з листування Павла Беня з управителями маєтків, що зберігається в архіві Бурштинського замку.
В другій половині ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. селяни Прикарпаття були повністю закріпачені. Основу феодального панування становила повна власність феодала на землю. Закріпачені селяни Прикарпаття, як і всієї Галичини, сиділи на відведених їм панських наділах, за користування якими вони відбували тяжкі феодальні повинності, які з половини ХVІІ ст. значно збільшилися. [5; 85]
Друга половина ХVІІІ - перша половина ХVІІІ ст. - період значного занепаду селянського господарства в Речі Посполитій. Це питання досить повно висвітлене в історіографії.
Економічний занепад сільського господарства на Прикарпатті поглиблювався орендною системою та руйнівними переходами шляхетських військ.
При аналізі соціального становища селянства Прикарпаття в другій половині ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. не можна не спинитися на стані тяглової сили селянських господарств, цієї важливої ознаки їх заможності.
Становище майже не змінилося у першій половині ХVІІІ ст. За даними інвентарних описів, у 33 селах Галицької землі (1702-1749 рр.) з 985 селянських господарств тяглових налічувалось 62%, безтяглових або піших - 38%. Притому з 612 тяглових господарств 12,7% становили повноплужні, а 63,5% - неповноплужні.
Отже, селянство не тільки обезземелювалося, а й втрачало своє тягло.
Окрему групу сільського населення становили сільські ремісники - мірошники, ткачі, ковалі, бондарі, кравці, гончарі, пасічники, шевці. Їх кількість постійно збільшувалось. Ремісники мали тільки невеликі городи. Вони підтримували своє існування, обслуговуючи шляхетські й селянські господарства.
Велика строкатість різних категорій безземельного селянства - типове явище для Прикарпаття у досліджуваний період, коли відбувався інтенсивний процес науперезації і зубожіння селян. Так, якщо у другій половині ХVІІ ст. групи малоземельних і безземельних селян становили 73,3% всього селянства, то в першій половині ХVІІІ ст.- 84,2%. Тяжке соціально-економічне становище селян Прикарпаття було результатом розвитку феодально-кріпосницької системи господарства.
Збагачення магнатів і шляхти відбувалося виключно за рахунок збільшення феодальної ренти.
Найтяжчою серед феодальних повинностей в другій половині ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. була панщина. Вона зростала разом із збільшенням панської ріллі.
Феодалам було невигідно або незручно використовувати селянську працю, вони вимагали сплати панщини грішми.
У другій половині ХVІІ ст. при визначенні панщини за основу брали земельний наділ селянського двору, то в першій половині ХVІІІ ст. - стан тяглової сили.
В першій половині ХVІІІ ст. переважали непоноплужні господарства (що малиполовину плуга, тобто два вали), які виконували дводенну панщину. Тяглові господарства відбували чотири - два дні панщини, без тяглові, або піші, - два - один день.
З аналізу інвентарних записів видно, що в другій половині ХVІІ ст. - першій половині ХVІІІ ст. в шляхетських маєтках на Прикарпатті панщина досягла великих розмірів. Річна норма панщини для різних селянських господарств була неоднаковою. Вона становила 52, 104, 156, 208 днів на рік. Отже. Селянський двір витрачав на панщину від 15 до 55% робочого часу на рік [18; 36]
Причиною такого різкого зростання панщини в шляхетських маєтках Прикарпаття було прагнення підвищити прибутки. Саме шляхом жорсткої експлуатації кріпаків магнати й шляхта намагалися вирішити свої економічні проблеми.
Аналіз феодальних повинностей на Прикарпатті в другій половині ХVІІ ст. - першій половині ХVІІІ ст. дає лише загальну картину. Крім повинностей, які селяни відбували на користь феодала, у них було багато обов'язків перед феодальною державою.
Податки на її користь становили одне з найважливіших джерел поповнення королівської казни. Внаслідок спустошливих воєн Речі Посполитої в другій половині ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. державна казна лишилась майже пустою. Шляхетський уряд намагався будь-що поповнити її, збільшуючи весь час податки. Зрозуміло, що тягар її впав насамперед на плечі покріпаченого селянства. Особливо обтяжуючими були податки на військо.
На Прикарпатті, де тваринництво посідало важливе місце в господарстві, найбільш тяжким для селян був роговий податок, який брали від поголів'я худоби. Розмір цього податку постійно зростав.
Роговий податок збирався, про що може свідчити і його назва, від рогатої худоби, але він поширювався на всі види худоби, яка була в селянському господарстві.
Між прикарпатською шляхтою постійно тривали міжусобиці, під час яких феодали влаштовували наїзди на сусідні маєтки і винищували в першу чергу селян. Не можна не сказати про те, як погіршувалось становище селян внаслідок воєнних дій, які майже безперервно велись на території Галицького Прикарпаття.
Особливо великих збитків зазнавали селяни внаслідок простоїв шляхетських військ і зв'язаних з цим численних реквізицій.
Різко погіршували
Loading...

 
 

Цікаве