WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

закарпатських опришків.
Виступи закарпатських опришків та селян гірських районів Черемиської і Саноцької земель тривали протягом 1660-1668 рр.
"Опришківство, - твердила саноцька шляхта в 1668 р. на червневому сеймику, - щораз більше зростає і бере гору.
Через його постійні напади тутешня шляхта не може бути спокійною в своїх маєтках". На сеймику було вирішено карати штрафом усіх селян, які давали опришкам притулок. [4; 136]
Історичні документи свідчать про те, що карпатські опришки виступали не лише проти своїх гнобителів - шляхтичів, орендарів тощо, але спільно з селянами вели боротьбу проти татарсько-турецьких загарбників.
Смілива боротьба опришків з татарами і турками знайшла відбиття у народній творчості.
На початку 70-х років ХVІІ ст. ватажок молдавських опришків Бордюк вирушив у похід Коломийський повіт. У цей період маєтками у Коломийському повіті володів великий польський магнат князь Юрій Чарториський, який здав їх в оренду. Орендарі нечувано знущалися над селянами, стягували з них надмірні побори. Вони безчестили жінок і дівчат, розлучали сім'ї, відбирали у матерів немовлят тощо.
Доведені до відчаю розорені кріпаки звернулися за допомогою до молдавського опришка Бордюка.
Незабаром Бордюк з опришками прибув на Покуття.
Через 25 років після походу Бордюка на Косівщині організувався великий селянсько-опришківський загін. Найбільше розорені категорії селян - "нероботні бродяги" за актами, з різних гірських сіл зв'язалися з ватажками опришків Василем Лунгою і його двома братами.
Покутські опришки запросили на допомогу закарпатських побратимів. Нарешті зібрався значний загін, близько 80 чоловік. Учасники його були озброєні "довгою і короткою зброєю" - топірцями, ножами, рушницями, сокирами тощо. Селянсько-опришківський загін добре підготувався до нападу на м. Косів і опришківськими "методами" тобто раптово, зайняв його 17 липня 1698 р. [2; 143]
Як записано в актах "палаючи вогнем помсти", опришки списами і сокирами повбивали і поранили ненависних гнобителів та завдали їм значних збитків.
Звістки про ці події блискавично розійшлися по Прикарпаттю. Возний, який робив обстеження, докладно описав усе у міських галицьких книгах.
Цей виступ яскраво підтверджує, що в запеклій антифеодальний боротьбі на Прикарпатті об'єднувалося знедолене українське селянство Закарпаття, Молдавії та Угорщини. У боротьбі проти спільних ворогів гартувалась дружба українського народу по обох боках Карпат. [39; 37]
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
ОЛЕКСА ДОВБУШ ЯК ВАТАЖОК ОПРИШКІВСЬКОГО РУХУ
У ХVІІІ СТ.
3.1. Посилення феодального гніту з боку польської шляхти
За адміністративним поділом Польщі ХVІІІ ст. Галицьке Прикарпаття складалось з Галицької землі, Жидачівського повіту. Черемиської і Саноцької земель, що входили до складу тодішнього Руського воєводства.
Значні природні багатства Галицького Прикарпаття, особливо соляні джерела і залізна руда, сприяли розвитку промислів, торгівлі, а також збільшенню населення, зокрема міського Проте ці процеси відбувалися дуже повільно.
У другій половині ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. на Прикарпатті, як і в усій Речі Посполитій, панували феодальні виробничі відносини, у тій формі, в якій вони склалися протягом ХVІ - першої половини ХVІІ ст. Основу економіки, провідну галузь суспільного виробництва, головне заняття більшості населення становило сільське господарство. Саме феодальне село було головною сферою феодального панування і кріпосницької експлуатації селянства. За даними податкових реєстрів 1676 р., на Галицькому Прикарпатті налічувалось 1763 села і 77 міст.
Володіння землею - головним засобом виробництва - визначало відносини всіх соціальних груп суспільства, які зводилися до експлуатації власниками землі прикріплених до неї виробників - кріпосних селян.
Земля зосереджувалась головним чином у руках великих землевласників, держави і церкви. Найбільшими магнатами - землевласниками Галицької землі були Яблоновські, Цетнери, Курдвановські, Чарториські, Потоцькі, Скарбки, Чурили, Дідушицькі, Собеські та інші. Ці феодали користувалися необмеженою владою у своїх численних маєтках. Найбагатші галицькі магнати Потоцькі з кінця ХVІІ і протягом першої половини ХVІІІ ст. володіли майже цілим Покуттям з містом Галичем.
Величезні багатства давали змогу шляхті вести паразитичне життя, займатися марнотратством. В 1751 р., наприклад, на похорон коронного гетьмана Йосифа Потоцького в Станіслав приїхало дві тисячі шляхтичів. Похоронна церемонія коштувала мільйони злотих в тривала майже два тижні. [2; 10]
Магнати володіли не лише приватними маєтками (містами, селами), а й одержували від королівського уряду на правах спадкових володінь численні королівщини - староства. Через своїх управителів магнати мали щороку з приватних або королівських маєтків козакові доходи. Тільки у першій половині ХVІІІ ст. доходи з королівщини Руського і Белзького воєводства досягли 1914500 злотих. Лише з Галицької землі старостинські маєтки давали магнатам 348 тис. злотих річного доходу.
Поряд з великими магнатами значну роль в економічному і політичному житті краю відігравала середня шляхта. В джерелах вона згадується, як, "шляхта добре осіла", або "добре заселенашляхта", тобто така, що має велику земельну власність і багато кріпосних селян.
Більшість середніх шляхтичів. Як і магнати, брали участь в управлінні окремими повітами, мали великий вплив на семикових з'їздах в Галичині чи Вишні, де вирішувалися важливі питання. Саме середні шляхтичі очолювали каральні загони проти повсталих селян і опришків. Комендантами фортець і замків - цих опорних пунктів шляхетської влади на Галицькому Прикарпатті - місцевий уряд призначав виключно заможних шляхтичів Так, у 715 р. шляхетські загони для боротьби з опришками очолював комендант Станіславської фортеці шляхтич Кшиштоф Зальський, у 1733 р. - ротмістри Антон Сіромський і Василь Зуб, поміщики, які експлуатували кріпаків.
В 30-40-х роках ХVІІІ ст. загонами соляків у боротьбі з опришками Довбуша (1738-1745 рр.) та Баюрака (1745-1754 рр.) керував комендант Станіславської фортеці - шляхтич Пшелуський, який володів кількома селами.
Важливим засобом економічного збагачення середньої шляхти була оренда маєтків у великих магнатів, а також королівських маєтків. Часто не лише окремі села, а цілі ключі сіл управлялися середньою шляхтою. Це, зокрема, було характерно для шляхетських фільварків низовинних районів Подністров'я, Поділля та гірських місцевостей, де основному відгодовувалася худоба, а також видобувалися сіль, поташ тощо. Так, коронний прокурор Паво Беньо, середній шляхтич, орендував в 30-40-х роках ХVІІІ ст. магнатів Яблоновських Яблоновський ключ [2; 15]
Фільваркове господарство, яке було основною формою господарювання магнатів і шляхти, все більше розширюється. Навіть у державних маєтках в досліджуваний період зростає кількість старостинських фільварків. Це видно на прикладі Галицького староства. Фільварки знаходились в низовинних районах галицького староства і спеціалізувалися на виробництві хліба, зокрема жита та пшениці.
Шляхетські фільварки в основному знаходилися в низовинних районах Прикарпаття - на Подністров'ї і особливо на Поділлі. Ці фільварки
Loading...

 
 

Цікаве