WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

розташована поодаль від головних торговельних шляхів, не могла відігравати скільки-небудь важливої ролі в економічному і політичному житті України загалом. Невелика кількість історичних джерел з історії Гуцульщини викликала думки, ніби значні політичні події рідко торкались Гуцульщини і тому цей край не мав тісних зв'язків з основними земляками України.
Видатний керівник селянсько-козацького повстання 1594-1596 рр. Северин Наливайко в липні 1594 р. пройшов зі своїм загоном з боку Молдавії через Покуття та Теребовлю і Гусятин. Отже, це дає право висловити припущення про участь гуцулів у цьому повстанні.
У 1613 р. на запрошення українського міщанина Ф.Горбаша в Коломию прибуло із Запорізької Січі "три сотні низових козаків". Вони розправлялись зі шляхтою, католицьким духовенством і намагалися спіймати підстаросту Матвія Яблонського, який володів тоді маєтками на Гуцульщині. Однак гнобитель втік у Косів, за ним у погоню на Гуцульщину пустилися запорожці. Таким був перший їх похід у цей край.
Є звістки, що на початку ХVІІІ ст. (1619 р.) на Закарпатті перебували козаки, які прийшли сюди "допомагати наджупану" [41; 116]
Єдність козаків з гуцулами найбільш зримо проявилася в період народно-визвольної війни українського народу 1648-1655 рр. Навесні 1648 р. Богдану Хмельницькому вдалося створити великі селянсько-козацькі загони, які здобули кілька блискучих перемог над польсько-шляхетськими військами на Правобережній Україні (5-6 травня - під Жовтими Водами, 16 травня - під Корсунем). У цих тяжких битвах Хмельницький виявив талант видатного полководця. Здійснюючи свої стратегічні задуми, він частинами розгромив найбільші військові сили шляхетної Речі Посполитої.
Щоб підняти на визвольну боротьбу народні маси Галичини, Богдан Хмельницький встановлює зв'язки з місцевим населенням через своїх спеціально надісланих уповноважених. Одного з них, Ярему Кончевського. Було спіймано в с. Волосів поблизу Надвірної. 28 липня 1648 р. перед шляхетським судом у Галичині він розповів про широку пропагандистську роботу посланців Хмельницького на територіях, ще н звільнених від шляхти, і зокрема на Прикарпатті. Він засвідчував, о всюди в Галичині зустрічав людей, які чекали на прихід козацького війська. [39; 96]
Маскуючись перед шляхтою, люди Хмельницького переодягалися жебраками, змінювали свій зовнішній вигляд. Так, Кончевський і Федір Остроясний, перебуваючи на Покутті, переодягалися жебраками, змінювали свій зовнішній вигляд. Вони розповсюджували письмові звернення - універсали із закликом до боротьби, а також передавали різні умовні знаки від козаків.
Почалося масове "покозачення" селян і міщан. Ще 26 травня 1648 р. підданий коронний у листі до королівського канцлера писав: "Із нашим руським воєводством бог знає, що буде діятися, бо тут що хлоп, то козак".
На допомогу селянам приходили повстанці переважно з Буковинської Гуцульщини.
Галицька шляхта почала посилено укріпляти військами та зброєю міста й фортеці, передусім Теребовлю, Снятин, Коломию, Рак овець та Гнів та Гуцульщині. Але попередити народний рух їй не вдалося. Розгром шляхетських військ під Тиляцяями у вересні 1648 р., просування військ Богдана Хмельницького до Львова і походи окремих козацьких загонів сприяли розвитку селянсько-міщанських збройних виступів у Галичині і на Волині, особливо у вересні-жовтні 1648 р. Повстання охопило майже всі міста і села.
Найбільшого розмаху селянський рух набув на Прикарпатті. У вересні 1648 р. на покутті поблизу Фотинії, Тлумача, Обертина, Делятина, Заболотава виникли повстанські вогнища, а незабаром вони перетворились у повстання, де взяли участь селяни і міщани, дрібна українська шляхта і нижче православне духовенство.
Усі стихійні збройні виступи на західноукраїнських землях у 1648 р. очолював "проводир повсталої черні народний полководець Семен Височан. Наприкінці 1648 р. під владою Височана опинилася більша частина Галицької землі. [17; 136]
На півдні загони Семена Височана підтримували повстанці Заболотівщини на чолі з полковником Кравцем. До них приєдналися гуцули - народний рух охопив і Гуцульщину. В актах записано, що селяни Сопова, поблизу Коломиї, спалили шляхетський двір у Текучі, а шляхтич Юрій Гадомський подав скаргу на селян за напад на змок у Лючі.
Серед повсталих було багато гуцулів-селян міщан Покуття. В нападі на шляхетський замок Дебеславцях і Лючі брали участь жителі гуцульських сіл - Космач, Люча, Рожнів, Косів. Селяни Чорних і Білих Ослав, Слободи Росяної та інших сіл за "звичаєм і претекстом козаків" знищили і спалили двір шляхтича Валеріана Жардецького в Білих Ославах.
У відомому поході на Печеніжин, крім гуцулів, брали участь заболотівські міщани і селяни Задубрівців, Ганківців, Чортівця, Підгайчиків і Перерова. Найголовніший успіх повстанців, очолюваних Семном Височаном - це здобуття гуцульської фортеці у Пневі, закладеної в ХVІ ст. магнатами Куропатвами, яка, за словами істориків, була "найбільш забезпеченим замком в Русі".
У 1649 р. в умовах жорстокої шляхетської реакції на Прикарпатті гуцули не кидали зброї і продовжували боротися проти шляхти.
Під час придушення галицького повстання 1648 р. перед небезпекою каральних експедицій шляхти покутські повстанці, зокрема і вихідці з Гуцульщини, тікали на Буковину і зосереджувались в гуцульській її частині, що погрожувало шляхті небезпекою нових селянських заворушень.
Ось чому в 1649 р. галицька шляхта вимагала через своїх послів у "магдавського господаря" "видати тих селян. Покутських бунтівників" [18; 139]
Вступ козацьких військ у Молдавію в 1653 р. під проводом Тимора Хмельницького та походи визвольних військ на Буковину ще більше зміцнили зв'язок між буковинськими і покутськимиповстанцями.
Зосередження на Буковині в 1649-1954 рр. значної кількості повсталих з Галичини і Буковини, які мали вже досвід боротьби з феодалами на Покутті, сприяло виникненню у 1654 р. у Чернівецькому і Хотинському повітах грізного антифеодального вогнища на чолі з ватажком Дитинкою. На жаль, про це буковинське повстання 1654 р. у джерелах знаходимо тільки невеличке повідомлення. Садовський літописець Мирон Костів, зазначає: "Піднявся в ті часи розбійник, а саме Дитинка, який явно без перешкоди, ходив по Хотинському і Чернівецькому повітах і управляв селами. Воєвода Степан послав стольника Бучока з багатьма служилими людьми, які розгромили його і всіх його людей розсіяли" [28; 246]
Наприкінці 1648 р. Лесь Березовський перед наступом шляхти відступав із Семеном Височаном на Україну, де героїчно боровся в полку прославленого героя визвольної війни Івана Богуна. Він, "через різні важкі революції на той час в тих краях не можучи утриматися, відійшли з Березова на Поділля", де з Височаном продовжував боротися проти шляхти. У відомому реєстрі запорізького козацтва, складеному під Зборовим 1649 р., зустрінемо ряд прізвищ Березовських з Березова - у Броцлавському, Білоцерківському, Переяславському полках. Це свідчить про те, що й інші роди Березовських восени 1648 р. відступили на Україну, де в полках Хмельницького боролися з польською шляхтою. За активну участь у народному повстанні королівський уряд 4 жовтня 650 р. конфіскував майно 25 родин Березовських і передав їхні маєтки
Loading...

 
 

Цікаве