WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Часто не лише окремі села, а цілі ключі сіл управлялися середньою шляхтою. Це, зокрема, була характерно для шляхетських фільварків низовинних районів Подністров'я, Поділля та гірських місцевостей, де в основному відгодовувалася худоба, а також видобувалися сіль, поташ тощо.
Середня шляхта виконувала також адміністративні функції по збиранню різних податків, мит тощо. Стягаючи з селян різні побори, вона надзвичайно збагачувалася. У зв'язку з цим 12 серпня 1720 р. галицька шляхта вимагала від сейму поновити постанови конституції 1655 р. про те, щоб "призначити адміністраторами добре заможну шляхту", тобто середню шляхту.
Таким чином, управління феодальним маєтком здійснювалося трьома, а той більше шляхтичами: власником, орендарем і його адміністратором або підстаростою. Адміністратори не стільки управляли маєтком, скільки намагалися здобути для себе величезні прибутки. Їх діяльність ніхто не контролював. Селяни терпіли в зв'язку з цим потрійний гніт.
Для досліджуваного періоду характерне постійне збільшення маєтків магнатів і середньої шляхти. Феодали скуповували села і навіть ключі (групи) сіл. Одним з джерел зростання земельної власності експлуататорів було нагородження із королем за "заслуги" перед Річчю Посполитою. Так, 11 листопада 1705 р. король Август ІІ нагородив шляхтича Адама Жевуського "за заслуги і захист Речі Посполитої" маєтком Чернів з групою прилеглих сіл в Галицькій землі. Згідно з привілеєм цей шляхтич одержував право надані маєтки "тримати, уживати і з них стягати для себе різні доходи" [4; 20]
В експлуатації селянства значну роль відігравав і такий прошарок пануючого класу, як духовенство. На Прикарпатті воно за маєтковим станом поділялося на дві групи. Представники вищого духовенства, або аристократичний стан, як його називає Енгельс, тобто єпископи, архієпископи, абати тощо, на відміну від нижчого духовенства, були власниками великої кількості землі і кріпосних селян.
Католицькі костьоли і монастирі також мали великі землеволодіння У 1661 р. шляхетські посли добивались від уряду затверджень деяких королівщин за Чернелецьким костьолом. Галицькому костьолові св. Анни належала землі в с.Хоросткові з млином і кріпаками. Управителі костьолів і монастирів у своїй жадобі не поступалися феодалам. Вони часто силою захоплювали селянські землі і приєднували їх до своїх церковних маєтків.
Судити про землеволодіння православної церкви важко через відсутність даних, проте ясно, що вона щодо кількості землі не поступалася перед католицькою.
В цілому церква була не лише феодальним власником, який пригнічував селян, а й порою феодального суспільства. За допомогою церковних догм вона примушувала селян до покори, а також і це найголовніше - намагалась їх відвернути від антифеодальної боротьби. Зовсім іншим було становище плебейської частини духовенства - сільських священиків, або "попів".[13; 375]
В другій половині ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. селяни Прикарпаття були повністю закріпачені. Основу феодального панування становила повна власність феодала на землю. Закріпачені селяни Прикарпаття, як і всієї Галичини, сиділи на відведених їм панських наділах, за користування якими вони відбували тяжкі феодальні повинності, які з половини ХVІІ ст. значно збільшилися.
Друга половина ХVІІ ст. - перша половина ХVІІІ ст. - період значного занепаду селянського господарства в Росії Посполитій. Це питання досить повно висвітлене в буржуазній. А також у радянській історіографії. Спроби відомого польського буржуазного дослідника аграрної історії Речі Посполитої проф. Я.Рутковського довести, що головною причиною занепаду селянського господарства Речі Посполитої стали війни середини ХVІІ ст., цілком справедливо зустріли заперечення радянських істориків. Останні довели, що головна причина різкого занепаду селянського господарства полягала у збереженні старої панщинно-фільваркової системи, в нечуваному посиленні феодалами експлуатації.
Економічний занепад сільського господарства на Прикарпатті поглиблювався орендною системою та руйнівними переходами шляхетських військ.
Внаслідок економічної розрухи в другій половині ХVІІ ст. лише в Санацькій землі не оброблялися близько 30% селянських наділів в шляхетських маєтках і майже половина в королівщинах.
Прикарпатська шляхта, незважаючи на економічну розруху, яка почалася в середині ХVІІ ст., намагалася відновити свої господарства за рахунок розширення фільварків. Прагнучи одержати якнайбільші прибутки, магнати й шляхта, не рахуючись з станом селянських господарств, посилювали експлуатацію, захоплювали масовим порядком селянські наділи.
Економічна розруха і посилення феодальної експлуатації викликали значні зміни в селянському землекористуванні. Так, у саноцькій землі в 60-х роках ХVІІ ст. зменшилось число господарств заможних селян-кметів і помітно збільшилась кількість убогих категорій села - за городників, халупників, комірників. Вони становили 43% селянських господарств у шляхетських маєтках і 55% в королівщинах [2; 137]
Тяжке соціально-економічне становище селян Прикарпаття було результатом розвитку феодально-кріпосницької системи господарства.
Збагачення магнатів і шляхти відбувалося виключно за рахунок збільшення феодальної ренти.
Найтяжчою серед феодальних повинностей в другій половині ХVІІ - перші половині ХVІІІ ст. була панщина. Вона зростала разом із збільшенням панської ріллі.
Якщо у 1664 р. в королівщинах Галицького староства тільки у восьми селах селяни відбували панщини, то в кінці ХVІІ ст. щотижнева робота у фільварку стала обов'язковою для кожного селянина. Розмір панщини вимірювався залежно від селянського наділу і наявності тяглової сили. В селах Ямниці, Угринові. Слободі, Бовшові і Тяжеві селяни мали відробляти щотижня влітку і взимку чотири дні. Панщину відбували не тільки у фільварках, а й скрізь де вимагав пан.
Коли феодалам було невигідно або незручно використовувати селянську працю, вони вимагали сплати панщини грішми.
З аналізу інвентарних записів видно, що в другі половині ХVІІ ст. - перші половині ХVІІІ ст. в шляхетських маєтках на Прикарпатті панщина досягла великих розмірів.
Причиною такого різкого зростання панщини в шляхетських маєтках Прикарпаття булопрагнення підвищити прибутки. Саме шляхом жорсткої експлуатації кріпаків магнати і шляхта намагалися виріши свої економічні проблеми.
Внаслідок спустошливих воєн Речі Посполитої в другій половині ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. державна казна лишилась майже пустою.
Різко погіршували становище селянства стихійні лиха: неврожай, епідемії та ін. Особливо тяжкими були "голод після козацької війни" (1650-1658) та "голод після журавінщини" (польсько-турецької війни (1676-1680 рр.)).
Наведені факти дають уявлення про жахливе становище прикарпатського селянства. Зведеного на становище рабів у феодальній Речі Посполитій. [4; 43]
2.2. Особливості антифеодальної боротьби селян
Посилення політичного і економічного закабалення та національно-релігійного гноблення на західноукраїнських землях викликало опір народних мас.
Піднесення антифеодальної боротьби на західноукраїнських землях спостерігається напередодні визвольної війни 1648-1654 рр., що спростовує надумані і безпідставні
Loading...

 
 

Цікаве