WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

судові чорні книги міста Станіслава, про що сповістив у дослідженні Покуття.
Те, що пізніше інший польський історик Я.Пжезковський підтримав позицію Більовського в оцінці опришків як розбійників.
Лише на початку 80-х ХІХ ст. цінні історичні розвідки про опришків зокрема Олексу Довбуша написав український історик Юліан Цалевич. Власне Цалевич простежив зв'язок опришківства із селянством. Історичні дослідження Ю.Цалевича справили враження на багатьох вчених. Високу оцінку розвідкам Цалевича про Довбуша, дав сам Іван Франко. Відомо, що Цалевич зібрав матеріали не тільки про Довбуша, але і інших ватажків І.Бойчука та В.Баюрака. По суті Юліан Цалевич виявився першим історіографом Покутського опришківського руху ХVІІ ст.
Після смерті Ю.Цалевича, якщо не брати до уваги окремі оцінки І.Франка щодо опришківського руху, таких цілісних характеристик опришкіани не було зроблено аж до появи праць відомого сучасного історика В.Грабовецького, котрий сам виявився земляком О.Довбуша, бо сам також народився в Печеніжині. Були окремі статті, брошурки, які торкалися опришківського руху, але вони не носили фундаментального характеру як Грабовецький.
Сам В. Грабовецький присвятивши все своє наукове життя опришківського руху, на основі архівних джерел зробив фундаментальний внесок в українську історіографію. Після Ю.Целевича це другий стовп опришківської історіографії, він навіть перевершив Цалевича в обсязі і якості дослідження опришківського руху. Майже 60 років академік доктор історичних наук нині професор Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника В.Грабовецький приділяє увагу вивчення історії опришківства. Ним написані фундаментальні праці, а саме, "Селянський рух на Прикарпатті в другій половині ХVІІ ст. - першій половині ХVІІІ ст.", "Орпишівський рух на Прикарпатті ХVІІ- ХVІІІ ст.", "Народний герой Олекса Довбуш" та інші.
В своїх розвідках про опришківський рух науковець із Прикарпатського університету розширив територію діяльності опришків, і цим він спростував твердження деяких істориків про локальну винятково покутську діяльність виступів опришків.
По-друге в історичних працях В.Грабовецького описано побут опришків його зв'язок побуту простого народу. По-третє, як зауважує сам В.Грабовецький, в його працях вималювалася картина обставин трагічного героя Олекси Довбуша [18; 12]
По-четверте історик В.Грабовецький довів що не тільки опришківський рух мав не тільки соціальний, а й національний характер. І було б неправильно зводити опришківство до селянського бунту. Бо в ньому були присутні і міщани, дрібна шляхта, козаки і духовенство.
По-п'яте В.Грабовецький доводить, що опришківський рух тісто переплітався із національно-визвольним рухом у всеукраїнському масштабі.
За останні пів століття фактично жодному історикові не вдалося скласти гідну конкуренцію В.Грабовецькому в дослідженні опришківського руху. Звичайно час іде і він диктує свої вимоги, але поки що, наші історики науковці, зокрема молоді не володіють тим потенціалом, аби продовжити в подальшому вивчення опришківства.
Хоча окремі спроби торкнутися тих чи інших аспектів опришківського руху. В останні десятиліття проводилися наукові конференції щодо відзначення 250 річчя від початку виступів Олекси Довбуша, 300-річчя з дня народження, 250 р. з дня його загибелі.
Будемо сподіватися що в подальше вивчення опришківського руху ще попереду.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
ОПРИШКІВСЬКИЙ РУХ НА ПРИКАРПАТТІ В ХVІІ СТОЛІТТІ
2.1. Становище селянства краю під гнітом Першої Речі Посполитої
За адміністративним поділом Польщі ХVІІ ст. Галицьке Прикарпаття складалось з Галицької землі, Жидачівського повіту, Перемиської і Санацької земель, що входили до складу тодішнього Руського воєводства.
Значні природні багатства Галицького Прикарпаття, особливо соляні джерела і залізна руда, сприяли розвитку промислів, торгівлі, а також збільшенню населення, зокрема міського. Проте ці процеси відбувалися дуже повільно.
В другій половині ХVІІ - перші половині ХVІІІ ст. на Прикарпатті, як і в усній Речі Посполитій, панували феодальні виробничі відносини у тій формі, в якій вони склалися протягом ХVІ - першої половини ХVІІ ст. Основу економіки, провідну галузь суспільного виробництва, головне заняття більшості населення становило сільське господарства. Саме феодальне село було головною сферою феодального панування і кріпосницької експлуатації селянства. За даними податкових реєстрів1676 р., на Галицькому Прикарпатті налічувалось 1763 села і 77 міст.
Володіння землею - головним засобом виробництва - визначало відносини всіх соціальних груп суспільства, які зводилися до експлуатації власниками землі прикріплених до неї виробників-кріпосних селян [4; 8]
Земля зосереджувалась головним чином у руках великих землевласників, держави і церкви. Найбільшими магнатами-землевласниками Галицької землі були Яблоновські, Цетнери, Курдвановські, Чарториські, Потоцькі, Скарбки, Чурили, Дідушицькі, Собеські та інші. Ці феодали користувалися необмеженою владою у своїх численних маєтках. Найбагатші галицькі магнати Потоцькі з кінця ХVІІ і протягом першої половини ХVІІІ ст. володіли майже цілим Покуттям з містом Галичем. Після смерті магната Миколи Потоцького в 1652 р. "добра покутські", що складали три ключі: Езупільський, Тисьменницький, Богородчанський перейшли до його синів.
Магнати володіли не лише приватними маєтками (містами, селами), а й одержували від королівського уряду на правах спадкових володінь численні королівщини-староства. Через своїх управителів магнати мали щороку з приватних або королівських маєтків казкові доходи. Тільки в першій половині ХVІІІ ст. доходи з королівщини Руського і Белзького воєводства досягли 1914 500 злотих. Лише з Галицької землі старостинські маєтки давали магнатам 348 тис. злотих річного доходу.
Поряд з великими магнатами значну роль в економічному і політичному житті краю відігравала середня шляхта. В джерелах вона згадується, як "шляхта добре осіла", або "добре заселена шляхта", тобто така, що має велику земельну власність і багато кріпосних селян.
Будуючи свою економічну міць на експлуатації залежного селянства, заможна шляхта виступала головною силою у придушенні селянсько-опришківських рухів. Саме середні шляхтичі очолювали каральні загони проти повсталих селян і опришків. Комендантами фортець і замків - цих опорних пунктів шляхетської влади на Галицькому Прикарпатті - місцевий уряд призначав виключно заможнихшляхтичів. Так, у 1715 р. шляхетські загони для боротьби з опришками очолював комендант Станіславської фортеці шляхтич Кшиштоф Зальський, у 1733 р. ротмістри Антон Сіромський і Василь Зуб, поміщики, які експлуатували кріпаків. В 30-40-х роках ХVІІІ ст. загонами смоляків у боротьбі з опришками Довбуша (1738-1745 рр.) та Баюрака (1745-1754 рр.) керував комендант Станіславської фортеці - шляхтич Пшелуський, який володів кількома селами. У 1672 р. галицька шляхта, прагнучи узаконити таке становище вимагала від вольного сейму, щоб "комендантами в прикордонних фортецях була заможна шляхта" згідно з конституцією 1655 р. [5; 243].
Важливим засобом економічного збагачення середньої шляхти була оренда маєтків у великих магнатів, а також королівських маєтків.
Loading...

 
 

Цікаве