WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

р. у спеціальному універсалі вказував шляхті на серйозну від опришків Довбуша. "Широко відома в цілому Покутському і Підгірському краї злість і зухвалість хлопа Довбуша, який від 3-х років з купою зібраних опришків нападає на шляхту".
Аналізуючи діяльність опришків під проводом Довбуша, не можна обійти характеристики самої його особи. Звичайно, всі шляхетські джерела, що подають звістки про Довбуша, оцінюють його з негативного боку. Вони постійно називають опришків "бандитами", "гультяями", "розбійниками", а самого Довбуша характеризують як "страшного розбійника", "немилосердного вбивцю". Робилося це для того. щоб кинути на нього тінь, знеславити і тим самим підірвати авторитет народного улюбленця.
Однак, уважно аналізуючи історичні джерела, переконуємося у тому, яким добрим, гуманним і справедливим був Олекса Довбуш. Про це свідчить велика кількість народних оповідань, легенд і пісень, чимало з них складені ще за його життя. [18; 193]
3.3. Постать Олекси Довбуша в народних оповіданнях.
Існує величезна кількість пісень, переказів, оповідань і легенд про карпатських опришків та їх ватажка Олексу Довбуша. Без сумніву, і пісні, і легенди, і перекази про опришків складалися ще в пору їхньої діяльності. Історична постать Довбуша овіяна гарячою любов'ю і надзвичайною пошаною українського народу. Тому він наділяється благородними рисами: здібностями організатора й керівника, фізичною силою, відвагою, лицарством - бо не карав ватажок невинних, беззахисних і тих, хто допомагав бідним. Він полонив серця людей насамперед тим, що став на захист поневолених і скривджених. У пам'яті народній Довбуш залишився справедливим оборонцем пригнічених, месником за народні кривди.
Народ наділяє Олексу надзвичайною красою, блискучим розумом. Він одчайдушний, але водночас обережний, сміливий, винахідливий, щирий і простий з товаришами.
Місце народження Довбуша - с. Печеніжин - не згадує жоден народний переказ, але вказуються інші села Покуття (Коломийського повіту): Микуличин, Космач, Заріччя тощо. Адже більшість творців народних переказів, легенд і оповідань про Довбуша, написаних у певній місцевості, вважали Довбуша земляком і мали за велику честь називати рідне село батьківщиною героя. До речі, у деяких оповіданнях і переказах навіть змінюється його ім'я: замість Олекси його називають Іваном, Петром, Миколою.
Народні перекази стверджують. Що Довбуш до вступу в опришки пас вівці і дуже бідував. Його батько лише пару волів. Роздавши свої вівці бідним, Олекса сказав: "Іду мститись на всіх наших ворогів", - і подався до загону відважних опришків.
І хоч народні оповідання й перекази по-різному пояснюють безпосередні причини вступу Довбуша до загону опришків, соціальні мотиви залишаються всюди однаковими. Олекса йде в опришки, щоб помститись панові за те, що той вбив його брата і захопив майно, або "вступив на ту дорогу", щоб помститись шляхтичам за кривду односельчан.
Олекса Довбуш, згідно з переказом, "покинув своє село і повишукував собі молодих, щонайсміливіших парубків, між котрими був сам ватажком". Зустрічає, бувало, якогось дуже бідного чоловіка, обдертого, голодного, зупиняє й запитує: "Чи не мав би ти охоти, чоловіче, іти зі мною в опришки?" Той відповідав - "Чому ж ні, піду" - тоді його зараховували до народних месників.
Довбушів загін, за свідченням народних переказів, налічував від 12 до 200 бійців, представників найбіднішої групи населення. Це були селяни, міщани, розорені ремісники, наймити, чабани, панські слуги. Селяни с. Голови розповідають: опришки самі себе забезпечували зброєю, бо всі вони були добрими ремісниками - умільцями, виготовляли пістолети, гармати, ножі й кріси (рушниці). З їх рук виходили такі міцні сталеві топірці, що ними можна тесати каміння, як дерево тешуть сокири. В загоні ж Олекси, крім зброярів, були чудові ковалі, шевці й кравці. Недарма ж сказано: все необхідне для загону "робили Довбушеві хлопці-легіні". [18; 138]
Оповідання маюють Довбуша грізним нещадним месником. Переказ "Довбш, як месник людських кривд", до речі, поширений у багатьох селах Прикарпаття і присвячений саме цій темі. Тут розповідається, що селяни працювали на панщині "задармо від світанку до ночі", а хто спізнився, "мусив вилізати на гору і кукурікати та щеотримував 20 буків".
Кріпаки "Не витримали" і пішли шукати Довбуша. А коли знайшли його у горах, почали благати: "Ой, пане, наш Олекса, вступися за нас, такого ми лихого пана маємо". Довбуш заспокоїв покривджених і пообіцяв допомогти їм. Він зібрав побратимів, проник у двір, "добре таки настрашив пана" і при виході погрозив йому: "Дивись як будеш людей мучити та збиткуватись, то я тебе ще знайду, хоч би і в Туреччину сховався, а тоді вже інакше поговоримо".
Розправу Довбуша над сільським отаманом Дідушком народ точно передав у багатьох переказах та оповіданнях, об'єктивно показавши велику жадобу Дід ушка до наживи за рахунок бідняків, його люту ненависть до опришків та підлабузництво до панів. Гірське с. Краснопілля народ називав Дідушковою річкою, де, за переказами, жив Дідушко.
Розповідають, що його батько - дідицький син народився десь піл Львовом і прибув до потічка, що впадає у Чорний Черемош вище Устерічок. Він завівся господарством., а його син став "першими ґаздою на тій річці", він там поклав хату, жив, як дідич, багач і мав 30 слуг. За іншими оповіданнями, Дід ушко мав 200 дійних овець і корів, частину молока виливав у річку, яку названо Білим Черемошем.
Детально говорить народ про смерть першого багатія Карпат" Миколи Дідушка. Переказують. Що ватажок підпалив усі отаманські будівлі й жодному мешканцеві села не дозволив гасити пожежу. Тижнями лісами снувався дим, далеко було чути задушливий сморід погорілої у коморах бринзи, воску, вовни. [28; 279]
Окрему групу становлять народні оповідання, де йдеться про те, як Олекса карав орендарів, лихварів, корчмарів. Розповідають, що у с. Іванівцях Коломийського повіту був дуже лихий орендар, котрий здирав мито з перехожих.
Почув про це Довбуш і негайно з'явився сюди зі своїми хлопцями. Лихвар, побачивши перед собою грізного ватажка, перелякався і почав давати за себе викуп. Але, як передає народ, - Довбуш не брав нічого. Лише порубав орендаря, щоб не дер людям очі, а потім вбив його дружину і тієї ж ночі вирубав у пень всіх орендарів.
До багатого Косівського орендаря Мося Довбуш прибув зі своїми побратимами, "повний гніву і помсти". Орендан намагався отруїти Довбуша, але сміливий ватажок, взяв Мосю за ребро і підніс його, як ляльку, вгору і, там ним викручуючи, пішов до міста та кричав: "Дивіться, орендарі, як хто з вас буде воювати з нами, то кожного таке жде". Кажуть, що Довбуш нагнав "доброго страху" Косівським панам і орендарям, а захоплені в Мося гроші та майно "роздав в місті на дорозі". У с. Зелениця Надвірнянського повіту за те, що орендар горілкою "розпивав людей", Довбуш наказав розправитися з ним.
У народних оповіданнях докладно розказується, що робив Довбуш із забраними у панів грошима. "Якраз в наше село Ослави - розповідають жителі Чорних Ослав, - прийшов Довбуш на таку з пів хлопа скриню грошей взяв у пана. А потім ідуть усі селом, він та 30 хлопців, як військо яке, та всі гроші між челядь
Loading...

 
 

Цікаве