WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах. У писаних джерелах за 1738 р. ми довідуємося про нього як про опришка, котрий очолює загін. Не може бути, щоб Довбуш перед тим не перебував у загоні простим опришком. А для цього потрібен був час. Поет Ф.Карпінський, який прихильно ставився до опришків, писав, що Олекса "близько тридцяти років зі своїми молодцями перебував на Покутті". Напевне, Карпінський дещо перебільшив, однак 10-15 років загін Довбуша міг діяти. В майбутньому, можливо, знайдуться нові матеріали, які поллють більше світла на це питання [13; 82]
Згідно з "декретом старших земських в інтересі Солотвино" сказано, що "між опришками" в 1738 р. знаходилося шість осіб: Дронки - два брати, Довбуші - також два брати (Олекса та Іван), Смикайло і Семен Гнатюк.
У 1738-1739 рр. Олекса Довбуш розгортає діяльність навколо Пече ніжинського ключа, а згодом і всього Яблунівського староства. Вже тоді-таки у рідному с.Печеніжині Довбуш потривожив шляхту. В липні 1739 р. селянин Твердюк свідчив перед Станіславським судом, що Довбуші після того. як "починали рух в Печеніжині, не показуються до родинного села, бо їх наказано ловити". Далі брати Довбуші, невідомо з якої причини, напали на двір у Чорних Ославах, а опісля захопили майно в деяких селян. Гаврило Твердюк заявив на суді, що "чув про те, що Довбущуки були в Чорних Ославах у дворі, де дано їм їсти й пити, а звідси пішли до Лючі і там забрали у якогось селянина рушницю та інші фанти". Інший сучасник, Олекса Жолоб, заявив перед судом: "Я чув старого Довбуша і сторонніх людей". Ю.Целевич пише, до Довбуші напали в Чорних Ославах на двір селянина, який ще перед цим довідався про загрозу нападу і зустрів опришків гостинно. Це настільки вразило опришків, що вони "не чинили в цьому господарстві ніякого зла". Зате в інших селян захопили майно. Наскільки це відповідає правці, годі судити. Можна вважати правильним припущення Ю.Целевича, що "якось злість і гнів спровадила Довбушуків на селян в Чорних Ославах", адже вони не чіпали простих селян, "хіба з помсти за яку зраду".
Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже в 1739 р. на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами.
Спочатку Олекса Довбуш діяв зі своїм братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, не раз навідувалися рідне село. Наймит Гаврила Твердюк, у комірному якого перебував Василь Довбуш із сім'ю, розповідав на допиті в 1739 р., що сини Довбуша, озброєні від ніг до голови, часто вночі з'являлися у Печеніжині. Заходив інколи Олекса з братом і до пече ніжинської корчми, де довідувався від селян про життя шляхти і події в околиці.
Навесні 1739 р. Олекса й Іван разом з опришками зупинилися в пече ніжинській корчмі. Про що вони говорили, на якому ґрунті почалася суперечка, невідомо, але Іван і Олекса дуже посварилися. Мабуть, серйозною була незгода, бо від розмов перейшли до зброї. І бійці один з опришків був убитий, а Іван, охоплений сліпим гнівом, так вдарив брата торцем по нозі, що Олекса на все життя залишився кривим.
З того часу назавжди розійшлися брити Довбуші. Олекса і далі діяв зі своїм загоном у Галицькій землі, а Іван подався на захід, на Бойківщину.
Не виключено, що згодом Іван і Олекса помирилися та об'єднували свої загоди для спільної боротьби у західній частині Галицького Прикарпаття. Не випадково Олекса Довбуш у 1744 р. робить деякі походи на Турки і Дрогобич. [4; 126]
Після розлуки з Іваном навесні 1739 р. Олекса сам очолює загони покутських опришків. Особливо активно діяли опришки О.Довбуша в Коломийському повіті влітку і восени 1738 р. Їх опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Головні удари Довбуш спрямовує на найбільш ненависних народові панів. Виступ його набуває масового характеру. Влітку 1739 р. повідомлялося, що опришки Довбуша "повсюди розбивають по дорогах і по лісах" [4; 127]
В жовтні 1739 р. Довбуш прибув у с.Текучу на Свірську соляну баню і розправився з лихварем Лошаком. У с.Вербіжі біля Коломиї загін Довбуша розгромив двір шляхтича Добро сільського. Опришки Довбуша також "спалили ясенівського отамана", захопили майно в Уторопах, бували в Пеегінську, Зеленій, Добротові, Молодкові, "забили Жупника" в Ланчині, "зайняли вівці" у якогось минуличинського Тутяка і т.д.
В той час загін Довбуша являв собою, очевидно. Певну силу, бо опришки "похвалялись сталити Кути" - досить велике містечко. Становлять інтерес причини погроз опришків. Коли одного з них - ""Полейчука - запитали насулі в Станіславі: "Чому похвалялися спалити Кути?" - він відповів: "За те, що страчено хорочовских опришків". Але це факт свідчить про те, що Довбуш, захищаючи поневолений народ, мстив також експлуататорам, які судили й карали опришків.
1740 р. Олекса Довбуш під натиском шляхетських військ змушений був залишити околиці Печеніжина й Яблонівщини й перейти у Верховину, де його загін розташувався табором.
Звідси опришки Довбуша нападають на шляхетські маєтки не тільки Коломийщини. А й Буковини та Закарпаття. Скрізь, де з'являлися загони Довбуша, вони розправлялися з ненависними панами. [2; 63]
У народних оповіданнях знаходимо багато таких фактів. Найбільш відомою стала розправа Олекси Довбуша у 1742 р. з багатим українським отаманом Миколою Дід ушком в Довгополі, який володів великими маєтками і багатьма кріпосними селянами. Дід ушко страшенно знущався над підданими. Побоюючись помсти опришків, він робив усе, щоб видати Довбуша шляхті. За голову Довбуша він обіцяв селянам значну грошову премію. Довбуш, який через побратимів дізнався про це, спіймай отамана і розправився з ним, а маєток його спалив.
З 1743 р. Довбуш вирушає на Поділля. В актах галицького гроду за 1743 р. є дані про перебування Довбуша в околицях Виноградова і Підгайчиків. І тт. опришкам допомагали сільські побратими Іван Лоюк і Павло Бойчук з-під Виноградова, яких потім шляхта обвинуватила у зв'язках з народним героєм г7ероєм і віддала до галицького суду.
Перехід Олекси Довбуша з гірських околиць в низовині, у бік Поділля - цікаве явище. Воно свідчить про те, що рух опришків під проводом Довбуша мав не локальний характер, як твердять історики, а виходить далеко за межі Покуття - батьківщини героя.
Опришки Довбуша ставили собі за мету звільнити селян від феодального гніту не лише в Карпатах, але і в інших віддалених територіях західноукраїнських земель. Звичайно, це було нелегко, оскільки в гірських районах опришківському загонові легше було боротися, ніж в низовинних. [18; 180]
Розправа Довбуша з різними економами, лихварями, орендарями у 1738-1745 рр. викликала серед простого люду захоплення і загальну симпатію. Селяни заслужено вважати Довбуша "своїм спасителем", висловлювали йому щиру подяку. "Дай, боже - казали, тому Довбушеві всього того, що має. Дай його здоров'я та прибуток добрий, що він за нас заступається та нас боронить від всякої буди, та нам, бідним, дає гроші".
Трудящі люди відрізняли Довбуша - месника і повстанського ватажка від тих хто йшов в опришки заради поживи. Ім'я Довбуша стає все популярнішим.
Навіть шляхта вимушена була визнати популярність Довбуша. Коронний гетьман Йосиф Потоцький, який володів у Прикарпатті великими маєтками, в серпні 1742
Loading...

 
 

Цікаве