WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

Опришківський рух на Прикарпатті - Дипломна робота

становище селянства стихійні лиха; неврожаї, епідемії та ін. Особливо тяжкими були "голод після козацької війни" (650-1658) та "голод після журавінщини" (польсько-турецькі війни 1676-1680 рр.).
Наведені факти дають уявлення про жахливе становище прикарпатського селянства. Зведеного на становище робіт у феодальній Речі Посполитій. [2; 52]
3.2. Опришківський рух під проводом Олекси Довбуша з огляду на реальні історичні факти.
Тридцяті і сорокові роки характеризуються значним піднесенням селянського руху на Прикарпатті, як і у всьому Руському воєводстві. Крім цього. на Правобережній Україні, особливо на Поділлі, після жорстокого придушення селянського руху в 1734 р. пожвавилися гайдамацькі виступи. Саме на цей час припадає діяльність Довбуша, славного ватажка карпатських опришків.
Вивчаючи архівні документи, відомий історик Ю.Целевич досить чітко визначив соціальне походження Довбуша. Він писав, що батько Олекси - Василь Довбуш "сидів у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми у Печеніжині комірником у тамошнього газди Гаврила Твердюча і не мав зовсім нічого, лише трохи овець". Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки.
Аналогічні твердження знаходимо також у працях інших дослідників опришківського руху. Так, М.Білоус писав, що батько Олекси "був за робітником, сидівши в комірному, а називався Василь Довбуш". І. Сосенко вказував, що Олекса та Іван Довбуші пасли на полонинах батькові вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були "цілим маєтком їх батька, нічого іншого він не мав".
Про бідняцьке походження Олекси Довбуша переконливо засвідчують історичні факти. Так, у Станіслав в 1739 р. добре знайомий родини Довбушів пастух Олекса Жолоб на запитання суддів відповідав, що "старий Добош мешкає в мого господаря Твердюча в комірному". В судових актах записано, що 26 липня 1739 р. перед Станіславською судовою лавою "був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош" [2; 59]
Отже, Василь Довбуш належав до найбіднішої верстви сільського населення - комірників, які не мали навіть своєї хати і змушені були тіснитися в найнятій комірці. Єдиним засобом існування. як засвідчують очевидці, були для родини Довбуша декілька овець, що паслися в череді Макровецької громади на гірських полонинах. Цю череду доглядав пастух, котрого селяни винаймали на рік за домовлені плату. Таким пастухом влітку 1739 р. був якийсь Олекса Жолоб. Йому на зміну виходив Василь Довбуш, котрий також наймався у громади за пастуха і часто перебував на полонинах. Коли суд запитував Олексу Жолоба, чиї він пасе вівці, той відповів: "Свої, братів старого Василя Довбуша, в одній череді всього села Марківки, а винаймали марківчани, щоб доглядав усіх овець". Коли ж судді запитали, чия була черга пасти і доїти тих овець, - відповідав: "Старого Василя Довбуша". Із цих свідчень випливає, що Василь Довбуш довгий час перебував на полонинах. Вірогідне припущення, що разом з Василем Довбушем на полонинах були і його сини Олекса та Іван.
Довгий час не вдавалося встановити точний рік народження Олекси Довбуша. Тільки на основі даних академіка М.Грушевського з'ясовано, Довбуш народився в 1700 р. Без сумніву, дитинство Олекса провів у злиднях. Малим хлопчиком не однієї весни піднімався Довбуш з батьком на половини пасти вівці. Вже тоді він був свідком шахрайства, насильства й знущання з боку орендарів, котрі в гонитві за прибутками не зупинялися ні перед чим.
З судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана, про якого йтиметься пізніше, та дружину, котра стала учасницею походів 1741-1745 рр. Вона, правдоподібно, у 1741 р. перебувала в опришківському загоні, тому що на суді шляхта запитувала одного з побратимів Олекси "де є жінка Довбуша".
Перш ніж розглядати діяльність ватажка опришків, необхідно звернути увагу на саме прізвище "Довбуш". Адже в історичних джерела, снів народній творчості та інших матеріалах воно звучить по-різному. Ще в 1840 р. К.Вуйціцький писав, що "названий був Довбуш, для того, що його батько мав бути у війську добошем", тобто барабанщиком. Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їх припущення не підкріплені жодними фактами.
У деяких історичних джерелах Олексу називають "Добощуков", рідше "Добошем". Так називають його і в судових протоколах Станіславського міського суду за 1738-1751 рр. та інших офіційних джерелах першої половини ХVІІІ ст. Тому відомий дослідник опришківського руху Ю.Целевич у всіх заголовках своїх розвідок про опришків називає їх ва жатка "Довбощуком", хоч у самому тексті всюди зустрічаємо прізвище "Довбуш".
Єдиними захисниками поневолених селян були тоді опришки, звані в народі "чорними хлопцями". Про сміливих, дужих ісправедливих опришків уже тоді народжувалися перекази, легенди. Молодий Олекса, без сумніву, не лише чув від селян і гірських пастухів про опришків, а й міг бачити їх, зустрічати на полонинах, де вони часто зупинялися, щоб відпочити й добути від пастухів докладні звістки про "шляхетський світ".
Олекса Довбуш, не маючи великого майна, за прикладом багатьох інших селян, розорений шляхтою, залишив батька, матір і пішов в опришки, щоб боротися за селянську правду. "Зібрався собі Олекса, - говориться в народному переказі, - і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили". Як засвідчують народні оповідання, Довбуш, вступаючи в опришки, заявив: "Отак тепер не буду газдувати, але й пан не буде панувати".[2; 60]
Незвичайна сміливість, завзятість, неабиякі організаторські здібності, ненависть до ворогів сприяли тому, що навколо Довбуша згуртовувалися опришки, з якими він робив успішні наскоки на шляхту й орендарів. За лицарство й чесність народ високо цінував Олексу. Навіть ідеологи Австрійської монархії визнавали, що Довбуш "вважається не за звичайного грабіжника, хоч він убивав і нищив, але прямо за героя, якого народ має у великі пошані…"
Виступ Олекси Довбуша - не епізод в історії селянської боротьби на західноукраїнських землях, як це намагалися довести деякі історики, а закономірний результат розвитку опришківства за 300 років. А.Бельовський нагається применшити значення опришківського руху. Він вважає, що це був !ряд місцевих пригод на початку XVIII століття", які "не в'яжуться між собою в будь-який образ" тобто в картину загальної антифеодальної боротьби. На Покутті нібито цьому ще сприяла віддаленість від столиці, близькість прикордоння, недоступність гірських територій тощо. "Отже. Не диво, - стверджував М.Косак, - що при таких обставах появилися поодинокі злочинці, котрі, зібравши собі подібних, робили з розбоїв ремесло, нападаючи і грабуючи не лише поодиноких людей, а й цілі села і міста..."
Але як не намагалися представники польсько-шляхетської науки применшити розвиток опришківського руху під проводом Олекси Довбуша, все-таки їм це не вдалося зробити. Дії Довбуша - найбільш яскрава сторінка в історії боротьби західноукраїнських селян проти соціального й національного гноблення. Олекса з перших днів свого виступу прославив себе серед простого люду, котрий зразу ж повірив йому і допомагав, чим міг.
Перші згадки про виступи Довбуша та його опришків знаходимо в документах за 1738 р. Проте можна припустити, що
Loading...

 
 

Цікаве