WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Перші повстання - Реферат

Перші повстання - Реферат

Україні землевласник, - установили в країні жорстокий терор, без розбору мордуючи кожного, на кого падала підозра в непокорі. Ось як цинічно польська знать виявляла своє розуміння козацького питання: "Козацтво - це нігті в організмі нашого суспільства, вони надто швидко відростають і тому потребують частого підстригання". І насправді, протягом наступних десяти років небувалого спокою таслабкості, що їх польські історики часто називають "золотим спокоєм", здавалося, ніби репресії - найефективніший спосіб взаємин із козаками.
Тут важливо розглянути причини, з яких п'ять згаданих великих козацько-селянських повстань, що відбулися на Україні за 45-річний період, не мали успіху. Великою мірою причиною цих невдач було те, що, незважаючи на провідну роль козацтва у повстаннях, багато їх учасників були селянами, й тому самі повстання характеризувалися рядом недоліків, притаманних усім селянським виступам. Вибухаючи, як правило, стихійно, ці повстання не були ретельно сплановані та не мали далекосяжних цілей. Крім бажання негативно помститися за кривди, ні козаки, ні селяни не мали уявлення про те, чого вони прагнуть. Попри величезну відвагу повстанці нерідко виявляли обмеженість і робили помилки ц воєнних діях, оскільки селяни не бажали воювати поза межами своєї місцевості або під час сівби чи жнив. Непослідовність дій поглиблювалося соціально-економічними відмінностями у середовищі козацтва: не маючи чого втрачати, рядове козацтва, як правило, одразу йшло н повстання, в той час як заможна старшина частіше схилялася до переговорів, компромісів чи капітуляції. Однак, незважаючи на ці недоліки, кожне наступне повстання свідчило про зростання сили та військового досвіду повсталих. Збільшувалася їхня чисельність, удосконалювалася тактика, міцнішав зв'язок козацтва із селянами та справою оборони православ'я. Десятирічний "золотий спокій" лише тимчасово приховав конфлікт, що от-от мав знову вибухнути.
Події церковного й культурного життя
Як і в політичному та соціально-економічному відношенні, центр церковної та культурної діяльності на Україні на початку XVII ст. також переміщується на схід. Безпосереднє сусідство Волині та Галичини з Польщею де свого апогею сягнула католицька Контрреформація, зумовлювало те, що осередки українського православ'я на цих землях зазнавали безперервного згубного впливу. Так, коли в 1608 р. помер князь Костянтин Острозький, цей "стовп православ'я", його онука, новонавернена й фанатична католичка Анна Ходакевич, передала Острозьку академію єзуїтам. Львівське братство також почало занепадати. Оскільки українські міщани більше не в змозі були підтримати його, терплячі все більші утиски з боку католицької церкви та польського уряду. В той же час східні воєводства, що швидко розвивалися , перебували далеко від тиску польського католицизму. І знову Київ, що все густіше заселявся й багатшав, відносився як центр українського православ'я.
Рушійною силою православного відродження на новоосвоюваних землях України була стародавня Києво-Печерська лавра. У 1610-х роках її архімандрит Єлісей Плетенецький, виходець із галицької знаті, згрупував навколо себе освічених священнослужителів, переважно галичан, зокрема Івана Борецького, Тарасія Земку, Зазарію Копистенськог, Памву Берингу та Лаврентія Зизанія. Придбавши друкарський верстат, Платенецький узявся здійснювати грандіозний видавничий проект, за яким протягом 15 років було опубліковано близько 30 книг головним чином релігійного змісту. Це перевищувало загальну кількість усіх книжок, надрукованих на Україні до того часу. В 1615 р., отримавши гроші, заповідані багатою православною шляхтичкою Єлизаветою Гуревич, знать, міщани та духовенство Києва, натхнені цим прикладом, заснували при Богоявленській церкві братство.
Це братство підтримувало тісні взаємини із запорожцями. Початок цим контактам, ймовірно, поклав Йосип Курцевич, настоятель монастиря у Терехтемирові - місті, де розміщувалися козацький шпиталь, арсенал і скарбниця. До 1610 р. вони настільки зміцніли, що козаки відкрито оголосили: "Ми підтримуємо православ'я і духовенство, що не зрадило нашої старої віри". У 1620 р. запорожці на чолі з Сагайдачним вступили до Київського братства і, що дуже важливо, всіляко сприяли висвяченню нових православних ієрархів. Ця подія мала величезне значення. Адже з укладенням Берестейської унії в 1596 р. та приєднанням до неї переважної більшості єпископів православна церква втратила своїх ієрархів. Коли патріарх єрусалимський Феофан висвятив кількох єпископів і рукопоклав Іова Борецького на митрополита київського, православні українці знову мали своїх церковних владик. Як і належало чекати, у католиків і греко-католиків цей "незаконний", як вони його оголосили, як викликав лють. Однак польському урядові потрібна була підтримка козаків у веденні війни, тому він не втручався у справи, і нова православна ієрархія дістала визнання.
Події 1620 р. значно загострили ворожнечу між православними та греко-католиками. На додаток до розбіжностей із питань догми та церковних обрядів між ними розгорівся затяжний конфлікт за церковні володіння. Суперечка довкола права розпоряджалися церквами, монастирями із закріпленими за ними землями досягало такої гостроти, що у сутичках, які нерідко були заздалегідь спланованими битвами, з обох сторін гинули сотні священиків. Найбільшого розголосу набуло вбивство у 1623 р. греко-католицького архієпископа Йосафата Кунцевича натовпом православних віруючих, розлючених його спробами конфліктувати дві православні церкви. Занепокоєні братовбивчою боротьбою, кілька православних священиків, зокрема архієпископ полоцький Мелетій Смотрицький та ректор Київської братської школи Касіян Сакович, намагалися досягти компромісу, "що об'єднав би обидві Русі". Але хоч у Києві та Львові кілька разів скликалися собори, спроби примирення не мали успіху.
Розчаровані войовничою непримиренністю своїх православних співвітчизників , Смотрицький із Саковичем урешті-решт стали на бік греко-католиків. Тим часом інші представники православного духовенства звернулися за підтримкою до московського царя. Це не був безпрецедентний крок. Ще в 1570-х роках Львівське братство контактувало з православною Московії, а на початку XVII ст. багато українських православних ченців утікали до Московії від переслідувань католиків. У 1625 р., переконаний в тому, що православ'я від владою Польці не має майбутнього, митрополит Борецький звернувся до царя з проханням прийняти Україну під своє покровительство. Проте Москва реагувала з обмеженістю. Побоюючись викликати роздратування Польщі, вона надала українцям підтримку заохочуючим словом і грішми, не беручи зобов'язань стати на захист їхніх прав.
Боротьба між православними та греко-католиками спричинялася до такого хаосу, що врешті-решт у 1632 р. в неї втрутився польський
Loading...

 
 

Цікаве