WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ідейні засади розбудови Української України - Реферат

Ідейні засади розбудови Української України - Реферат

найпрогресивнішою на той час у Європі, та й сьогодні нам би до неї слід більше прислухатися.
Об'єктивно, на засадах викладеного вище, має формуватися вся цілісна модель державного устрою України. "Образ держави", - зазначав ще давньогрецький мислитель і ораторЦицерон, - має сповна відповідати "образу народу". Тоді держава і є служницею народу, між ними існують злагода й узгодженість. Потяг до такої держави Українська нація особливо потужно відчувала у XVI-XVIII ст., коли Україна (за М. Костомаровим) "знати не хотіла ні царя, ні пана". А чи є сьогодні у нас усіх такі почування?
Український літератор, публіцист Іван Дзюба доречно вказує на унікальну особливість нашого державотворення. "Українська держава, - пише він, - утверджується за умов, принципово відмінних від тих, за яких утверджувалися більшість "старих" національних держав Європи. У минулі епохи національні держави утверджувалися залізом і кров'ю, шляхом придушення і нищення інших етнічних груп і опозицій, і лише потім протягом століть ішли до сучасної демократії. Українська ж держава утверджується за докорінно інакших історичних умов, тільки демократич-ними засобами. Це важчий, але й "чистіший", благородніший шлях, що не залишає за собою тих злочинів, яких повно в історії сучасних "розвинених демократій" [15].
За великим рахунком, основною метою державотворчого поступу України має бути не економіка, політика чи ще щось, а творення особистості нового українця. Це, однак, не означає, що треба позбутися усього минулого, перекреслити історичні надбання та недоліки і формувати особистість, що називається, з чистого аркуша. Ні, треба шанувати минуле, за творчого, ба навіть критичного, підходу. Тоді менше помилок матимемо сьогодні.
Реалізація ідеї національного державотворення неможлива без відповідного узгодження взаємин влади і народу - в ідеалі їх тісної співпраці. Найперше це стосується вищої посадової особи в державі - Президента України та вищого виконавчого органу - Кабінету Міністрів України. Мова не про те, хто "старший", "головніший".
Для того, щоб бути успішними, легітимними і авторитетними, Президент і уряд України мають сповна опиратися на волю народу та сус-пільно-політичні еліти, які усвідомлюють таку волю, намагаються її зреалізувати. Тобто вони реально є носіями національної ідеї творення національної держави. В Україні такої ситуації - коли б відчувалася опора на волю народу - не було з моменту проголошення незалежності жодного разу. Ус е закінчувалося тим, що з волі народу окремі особи ставали президентами, а уряди формувалися у змаганні не між групами еліт, а між соціально-економічними кланами. Так В. Ющенко став свого часу Пре-зидентом України фактично з волі Всеукраїнського Майдану, але так цю волю не усвідомив і на неї не зіперся. А уряд України і досі є унікальним конгломератом представників різних, протидійних кланово-корпоративних груп - і не більше. Усі ж разом, і не тільки Президент та уряд, а й "спасителі отєчєства", декларують бажання національної злагоди і єдності, на які годі чекати. А заручником такої ситуації був і залишається народ, який дав їм владу.
Додамо до цього і те, що з власною національною інтелігенцією, яка є не просто носієм культури, духовності, а рушійним суспільним прошарком, здатним вести маси за собою, нам також не дуже пощастило. Декілька століть наша інтелігенція перебувала між Заходом і Росією. Більшість геніїв нації змушені були вчитися у Європі, не маючи змоги зреалізувати свою вченість і хист у власній стороні. Тут, в українських землях, її освічених дітей підда-валися гонінням і вимушені були йти на службу як мінімум до Москви. Та й московські (російські) інтелігенти століттями "везли з Європи ученості плоди" (Ленський - "Євгеній Онєгін"). Отож справжні українські ін-телігенти і були на роздоріжжі між рідним краєм, Росією і Європою, бо там мали хоч якусь можливість для реалізації свого таланту, а у власному домі поневірятися від нудьги й переслідувань.
Як ніяка інша, українська інтелігенція майже до 1991 р. у мала робити вибір, кому служити: народові чи обслуговувати державу (СРСР). На жаль, не зі своєї вини, а з необхідності власної самореалізації, домінувало друге, до чого крім усього іншого примушувала й ідеологія, партійна система, страшна тоталітарна машина, що елементарно фізично нищила цвіт нації. То що ж нині робити? Як дехто - виправдовуватися, посипати голову попелом? Треба якомога скоріше, за рахунок розвитку освіти, науки, культури формувати:
а) середній клас,
б) нову генерацію інтелігенції, що дасть якісно іншу - дійсно національну еліту.
Іншого шляху - немає. Але для цього, як кажуть, потрібні політична воля, національна свідомість і єднання душ.
І на завершення - таке. Давайте і в сучасній Україні не припускатися тієї принципової помилки, коли плутають, або ототожнюють еліту та формально привілейовані соціальні групи, прошарки суспільства. У нас до них автоматично зараховують людей, які мають владу і гроші. Еліту, втім, має будь-який соціальний прошарок суспільства. Це провідна верства конкретного прошарку - її сукупний розум, ідея, дух, воля. Це ті люди, які спроможні найперше ефективно розв'язувати все нові й нові завдання виживання та подальшого розвитку презентованих ними спільнот і суспільства в цілому. Це верства людей, які спроможні до постійного власного прогресивного розвитку й оновлення.
Маємо врешті постійно дбати про те, щоб у країні не було протиставлення народу, нації і еліти. З одного боку, еліті може загрожувати певне відгородження від народу, втрата здібності до самооцінювання, саморозвитку і самооновлення, а з іншого, - задля справжнього суверенітету народу, еліта не повинна відокремлюватися від усього суспільства. Механізм такої взаємодії чутливий і хиткий, особливо у так звані перехідні періоди - час формування істинно національного буття.
Література
1. Липинський В'ячеслав. Листи до братів-хліборобів. - Берлін, 1925. - С. 387.
2. Обушний М. І. Політологія: Довідник / М. І. Обушний, А. А. Коваленко, О. І. Ткач; за ред. М. І. Обушного. - К.: Довіра, 2004. - С. 221.
3. Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. Б. Кух-ти. Ч. 3: Політична свідомість і культура / Б. Кухта, Л. Кли-манська, А. Романюк та ін. - Львів: Кальварія, 1998. - С. 69.
4. Fromm E. Man for Himselt №. X, 1947. - Р. 49.
5. Михальченко Микола, Самчук Борислав. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів. - Дрогобич, 1998. - С. 65.
6. Конституція України. - К., 1996. - С. 3.
7. Основи демократії: Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив, за заг. ред. А. Колодій. - К.: Вид-во "Ай-бі", 2002. - С. 37.
8. Пейн Т. Права людини / Пер. з англ. Ігор Савчак. - Львів: Літопис, 2000. - С. 46.
9. Канак Ф. Суверенітет народу і його доступ до влади: інтелігенція й еліта між народом і урядом / Сучасність. - 2000. - 2 лют.
Loading...

 
 

Цікаве